Методичні аспекти навчання латинської мови як іноземної в медичному ЗВО

Abstract

Формування високоосвіченого, конкурентоспроможного фахівця, здатного до інноваційної діяльності, неперервного професійного розвитку та навчання впродовж життя є стратегічною метою вищої національної освіти, зокрема медичної. В свою чергу невід’ємною складовою професійної підготовки медичних спеціалістів є вивчення іноземних мов, яке впливає на формування полікультурної мовної особистості. Важливу роль у цьому контексті відіграє курс латинської мови [2, с. 42]. Латинська мова – це не сучасна іноземна мова. Тому проблему її викладання треба розглядати з особливої точки зору. Адже латинська мова – це мертва мова, яка зараз функціонує в книжково-письмовій сфері і засвоюється лише в процесі формального навчання. Студенти, завантажені спеціальними дисциплінами, не розуміють, навіщо вчити мову, якою не користуються під час спілкування. Так проблема викладання латинської мови автоматично стає проблемою не тільки методичною, але й проблемою психологічною та педагогічною. Доводиться відразу ламати стереотип: «нерозмовна – непотрібна». У зв’язку з цим викладачеві треба викликати у студентів не тільки пізнавальну активність та пізнавальну зацікавленість латинською мовою, але і пізнавально-практичний інтерес. Тому що сучасна дидактика розкриває проблему активності студента у навчанні і забезпечує діяльний підхід до засвоєння знань тільки на основі єдності пізнання і практики як нерозривних сторін людської діяльності. Людина як індивід не відкриває, а засвоює вже набуті людством знання і володіє тільки тими знаннями, які добуває сама своєю власною працею. Вивчаючи латинську мову, читаючи латинські тексти, студент занурюється в історію, літературу, релігію, політику, мистецтво, побут Греції і Риму, веде діалог з культурою, на якій ґрунтується наша цивілізація. В цьому вивчення латинської мови подібне до вивчення нових мов, у якому країнознавчий елемент є обов’язковим компонентом викладання.