DSpace Repository

ISSN 2310-8363

Репозитарій Харківського національного медичного університету – це відкритий електронний архів академічних текстів, матеріалів наукового та навчально-методичного призначення, створених науковцями, викладачами, іншими працівниками університету та здобувачами

З усіх питань щодо Репозитарію ХНМУ звертайтеся до координатора Тетяни Павленко за адресою: repository@knmu.edu.ua

Error fetching top-level communities

Recent Submissions

Obicetrapib as a cholesteryl ester transfer protein inhibitor: a clinical and pharmacological review and prospects for use (literature review)
(2026) Dunaieva, Inna; Kryvoshapka, Oleksandr; Pautina, Olena; Doroshenko, Oksana; Shapoval, Olga; Chorna, Natalia; Ruda, Natalia
Антиоксидантний статус організму за рівнем каталази у хворих на автоімунну тиреопатологію
(ДУ ІПЕП ім. В. Я. Данилевського АМН України, 2026) Гончарова, О.А.; Дубовик, В.М.; Ашуров, Е.М.
Відомо про значну роль оксидативного стресу у патогенезі автоімунних тиреопатій. Каталаза (КАТ) є важливою складовою антиоксидантного захисту, оскільки вона розщеплює перекис водню, який може накопичуватися в клітинах як побічний продукт обміну речовин, і призводити до пошкодження клітинних структур. Метою дослідження була оцінка антиоксидантного статусу організму за рівнями активності каталази у плазмі крові та еритроцитах хворих із автоімунною тиреопатологією з урахуванням статі. Матеріали та методи. У клініці ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України», м. Харків обстежено 175 пацієнтів із тиреопатологією (90 із дифузним токсичним зобом (ДТЗ) і 85 із автоімунним тиреоїдитом (АІТ)), котрих було розподілено на підгрупи за статтю. Серед хворих на ДТЗ віком 31–73 р. (49,66 ± 1,81) було 31 чоловік віком 47,45 ± 2,5 р. та 59 жінок віком 51,0 ± 2,48 р. У групі хворих на АІТ віком 30–71 р. (51,11 ± 1,90) було 13 чоловіків віком 45,53 ± 2,5 р. та 72 жінки віком 50,21 ± 3,74 р. Контрольну групу склали 22 особи без тиреоїдної патології віком 53,77 ± 2,30 р. (10 чоловіків та 12 жінок). У пацієнтів проведено визначення активності КАТ фотометричним методом у плазмі крові (п-КАТ) та еритроцитах (е-КАТ), що може бути використане для оцінки антиоксидантного статусу організму та виявлення порушень у системі захисту від вільних радикалів. Статистичну обробку отриманих даних проводили методами варіаційної статистики з використанням стандартного пакета StatSoft STATISTICA 10. Вірогідність відмінностей середніх величин визначали за допомогою t-критерію Стьюдента; відмінності вважали статистично значущими при Р < 0,05. Результати. У загальній групі обстежених хворих із автоімунною тиреопатологією активність п-КАТ і е-КАТ вірогідно перевищувала рівні контрольної групи. При аналізі активності каталази відповідно автоімунному тиреоїдному захворюванню виявлено, що у хворих на ДТЗ активність і п-КАТ, і е-КАТ була вірогідно вищою порівняно з хворими на АІТ (Р < 0,01; Р < 0,001, відповідно). Аналіз статевих особливостей активності КАТ довів, що у чоловіків, хворих на ДТЗ, її активність була нижчою порівняно з даними у групі із АІТ. І навпаки, у жінок із ДТЗ активність КАТ була вищою, ніж у групі з АІТ. При цьому дані п-КАТ і е-КАТ у чоловіків як на тлі ДТЗ, так і на тлі АІТ вірогідно перевищували відповідні дані, одержані у жінок. Висновки. У хворих із автоімунною тиреоїдною патологією має місце вірогідне підвищення активності каталази і в плазмі крові, і в еритроцитах. Ступінь активації каталази на тлі автоімунної тиреоїдної патології має статеві особливості: серед чоловіків більша активність каталази виявлена на тлі автоімунного тиреоїдиту, а серед жінок – на тлі дифузного токсичного зобу.
Аналіз щільності інтеграції гіперурікемії в кластер факторів ризику порушень глюкозного гомеостазу, асоційованих з метаболічним синдромом на рівні випадкової популяційної вибірки
(2026) Черняєва, А.О.; Микитюк, М.Р.; Караченцев, Ю.І.
Гіперурикемію, як один із ключових компонентів метаболічного синдрому в популяції, можна оцінювати лише за певних умов. Під гіперурикемією в контексті метаболічного синдрому розуміють сироваткову концентрацію сечової кислоти відповідно до популяційних норм. Водночас, згідно з рекомендаціями EULAR, критерії для верифікації гіперурикемії є більш суворими і спрямованими на діагностику подагри, при якій сироваткова концентрація сечової кислоти є патологічно високою. Мета дослідження – провести аналіз щільності інтеграції гіперурикемії (ГУ) в кластер факторів ризику порушень глюкозного гомеостазу, асоційованих з метаболічним синдромом, та дати кількісну оцінку зв’язку ГУ з основними компонентами метаболічного синдрому на рівні випадкової популяційної вибірки (ВПВ). Матеріали та методи. За загальноприйнятими епідеміологічними підходами сформовано ВПВ з 727 осіб. Метаболічний синдром діагностували за критеріями IDF (2006 р.). Результати. ГУ виявлено у 16,23 % осіб у досліджуваній ВПВ. Встановлено, що зв’язок між сироватковою концентрацією сечової кислоти (СК) і віком, досліджуваними параметрами глюкозного гомеостазу, ліпідного спектру крові, кардіоваскулярного ризику, функцією печінки та нирок у представників ВПВ з надмірною масою тіла/ожирінням (ІМТ ≥ 25 кг/м2) не залежить від жодного з обраних критеріїв стратифікації (стать, ІМТ та ступінь ожиріння). Кожний з виділених клініко-біохімічних параметрів можна розглядати як причину, так і як наслідок ГУ у осіб з надлишковою масою тіла/ ожирінням у ВПВ. За результатами факторного аналізу визначено, що сироваткова концентрація СК у представників ВПВ асоційована з віком, абдомінальним ожирінням, функцією печінки і нирок. Встановлена щільність зв’язку ГУ з іншими компонентами метаболічного синдрому не дозволяє роз¬глядати ГУ як компонент метаболічного синдрому в ВПВ. Висновки. Гіперурикемія у представників випадкової популяційної вибірки асоційована з віком, абдомінальним ожирінням і інсулінорезистентністю та не пов'язана з «класичними» компонентами метаболічного синдрому (порушений глюкозний гомеостаз, артеріальна гіпертензія, дисліпідемія) і не виступає синергічним фактором між ними. У представників випадкової популяційної вибірки з надлишковою масою тіла/ожирінням, незалежно від статі, сироваткова концентрація сечової кислоти асоційована з віком, параметрами стану глюкозного гомеостазу, ліпідного спектру крові, з кардіоваскулярним ризиком, функціональним станом печінки та нирок.
Вплив хронічного стресу на показники особистісної і ситуативної тривожності у хворих на автоімунний тиреоїдит за умов воєнного часу
(Заславський О. Ю., 2026) Караченцев, Ю.І.; Гопкалова, І.В.; Дубовик, В.М.; Герасименко, Л.В.; Македонська, В.О.
Резюме. Актуальність. Війна в Україні зумовила надзвичайно високий рівень гострого та хронічного стресу у пацієнтів з автоімунними захворюваннями щитоподібної залози, що може впливати на перебіг цієї патології. Оцінку саме такого стресу у хворих на автоімунний тиреоїдит (АІТ) ще ніхто у світі не проводив. Мета: визначити вплив хронічного стресу на показники особистісної (ОТ) і ситуативної тривожності (СТ) у хворих на автоімунний тиреоїдит в умовах воєнного часу. Матеріали та методи. За період російської воєнної агресії в Україні обстежено 86 пацієнтів із АІТ. Їм проведено опитування за шкалою тривоги Спілбергера (STAI). Оцінили тривожність і як особистісну властивість, і як стан, пов’язаний з поточною ситуацією. Хворі на АІТ були поділені нами на три групи — з низьким (група 1), середнім (група 2) та високим (група 3) рівнем тривожності. В учасників усіх груп визначався рівень кортизолу у сироватці крові. Результати. Виявлено, що лише 37 % хворих мають ОТ середнього ступеня. СТ середнього ступеня становила 42 %. З високим рівнем ОТ і СТ було 54 та 52 % хворих, з низьким рівнем тривожності — 6 і 9 % відповідно. Параметри (бали) ОТ в даних групах мали значні відмінності (група 1 — 28,0 ± 1,2; група 2 — 38,4 ± 0,7; група 3 — 57,1 ± 1,3; Р < 0,05). СТ значуще не відрізнялася від значень ОТ (група 1 — 36,40 ± 2,64; група 2 — 38,78 ± 0,98; група 3 — 55,80 ± 1,55; Р > 0,05). Але виявлено значуще (Р < 0,05) підвищення рівня тривожності із зростанням віку хворих на АІТ. Кортизол не став показовим параметром для оцінки ступеня тривожності в умовах хронічного стресу (P1–2 = 0,48; P1–3 = 0,77; P2–3 = 0,42). Висновки. У більшості хворих на АІТ був виявлений високий рівень як особистісної, так і ситуативної тривожності. Майже 40 % опитаних мають середній рівень тривожності та можуть адекватно приймати рішення на тлі воєнних дій. Не виявлено значущої різниці між параметрами СТ та ОТ у хворих на АІТ на тлі російської воєнної агресії. Виявлено значуще підвищення рівня тривожності із зростанням віку хворих на АІТ. У пацієнтів рівень кортизолу не був показовим при оцінці ступеня тривожності на тлі трирічного хронічного стресу, викликаного воєнними діями.
Мультифакторний вплив клініко-метаболічних чинників на рівень лептину у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом 2-го типу
(Заславський О. Ю., 2026) Кравчун, Н.О.; Дунаєва, І.П.; Кравчун, П.П.; Яковенко, О.Л.
Актуальність. Артеріальна гіпертензія (АГ) у поєднанні з цукровим діабетом 2-го типу (ЦД2) є однією з провідних форм кардіометаболічної коморбідності, що супроводжується високим ризиком серцево-судинних і кардіоренальних ускладнень. Важливу роль у патогенезі цих порушень відіграють адипокіни, зокрема лептин, який інтегрує метаболічні, нейроендокринні та імунозапальні механізми. Однак мультифакторні детермінанти рівня лептину у пацієнтів з АГ та супутнім ЦД2 залишаються недостатньо вивченими. Мета: визначити мультифакторний вплив клініко-метаболічних, імунологічних, біохімічних та структурно-функціональних показників серцево-судинної системи на рівень лептину у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, зокрема за наявності супутнього цукрового діабету 2 го типу. Матеріали та методи. У дослідження залучено 136 пацієнтів з АГ, яких розподілено на групу з ізольованою АГ (n = 64) та групу з поєднаним перебігом АГ і ЦД2 (n = 72); контрольну групу становили 20 практично здорових осіб. Усім обстеженим проведено комплексне клінічне, лабораторне, імунологічне та ехокардіографічне обстеження з визначенням показників ліпідного й вуглеводного обміну, маркерів ниркової функції, адипокінів (лептин), кардіоренальних біомаркерів та параметрів ремоделювання міокарда. Незалежні предиктори рівня лептину оцінювали за допомогою багатофакторного регресійного аналізу. Результати. У пацієнтів з АГ та супутнім ЦД2 виявлено більш виражені метаболічні, імунологічні та структурно-функціональні порушення порівняно з хворими з ізольованою АГ. Рівень лептину був вірогідно вищим у групі АГ і ЦД2 та асоціювався з індексом маси тіла, показниками вуглеводного обміну, маркерами ниркової дисфункції, параметрами клітинної ланки імунітету та ехокарді- ографічними ознаками ремоделювання міокарда. У загальній когорті АГ незалежними предикторами рівня лептину були діастолічний артеріальний тиск, концентрація цистатину C, маса міокарда лівого шлуночка та товщина його задньої стінки. У пацієнтів з АГ і ЦД2 рівень лептину додатково асоціювався з рівнем глікованого гемоглобіну, показниками ниркової функції, індексом маси тіла та показниками діастолічної функції серця. Висновки. Лептин у пацієнтів з АГ, особливо за наявності супутнього ЦД2, є інтегральним маркером кардіометаболічних, імунних та структурно-функціональних порушень. Виявлені мультифакторні асоціації підтверджують його значущу роль у формуванні кардіометаболічного ризику та обґрунтовують доцільність використання лептину для персоналізованої оцінки пацієнтів з коморбідною патологією.