Ускладнення реперфузійної терапії гострого ішемічного інсульту (науковий огляд)

Abstract

Реперфузійна терапія з використанням внутрішньовенного тромболізису і механічної тромбектомії є головним видом специфічного лікування ішемічного інсульту. Однак відновлення мозкового кровотоку може парадоксально призводити до реперфузійних пошкоджень мозкової тканини. У поданому науковому огляді розглянуті головні причини ускладнень реперфузійної терапії. Науковий пошук здійснено за базами даних PubMed (https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov), ClinicalKeyElsevier (https://www.clinicalkey. com), Cochrane Library (https://www.cochranelibrary.com) і Google Scholar (https://scholar.google.com) за публікаціями 2008–2024 рр. Внутрішньочерепний крововилив є одним з найбільш небезпечних ускладнень тромболітичної терапії ішемічного інсульту, що асоціюється з поганим прогнозом. Факторами ризику розвитку реперфузійних ускладнень, у тому числі геморагічної трансформації інфаркту мозку, можуть бути вік, передінсультне лікування та стани, об’єм інфаркту. Ризик і частота можуть залежати від техніки реперфузії в гострій фазі інсульту та різних реперфузійних стратегій, як-от внутрішньовенний тромболізис альтеплазою, тенектеплазою, механічна тромбектомія тощо. Реперфузійні пошкодження мозку мають комплексні патофізіологічні клітинні й біохімічні механізми розвитку, і одним з головних чинників є пошкодження гематоенцефалічного бар’єра. Підвищена проникність гематоенцефалічного бар’єра опосередковується активацією матриксних металопротеїназ. Для оцінки проникності гематоенцефалічного бар’єра і ризику геморагічної трансформації досліджується низка лабораторних біомаркерів. Низка досліджень доводять, що підвищення рівня матриксної металопротеїнази 9 асоціюється зі збільшенням розмірів інфаркту мозку і розвитком геморагічної трансформації. Ще одним обнадійливим лабораторним маркером є кавеолін-1, знижені рівні якого пов’язані з внутрішньочерепною кровотечею і поганим функціональним результатом після ендоваскулярної терапії. Досліджуються різні нейропротективні стратегії для зниження ризику виникнення ускладнень реперфузійної терапії. Сучасні підходи до реваскуляризації стали дуже успішними й продовжують покращуватися, можливо, і концепція реперфузійного пошкодження набуде подальшого розвитку.