Ефективність застосування внутрішньовенного ізоніазиду та етамбутолу у хворих на туберкульозний менінгоенцефаліт

Abstract

Мета роботи — вивчити ефективність внутрішньовенного застосування ізоніазиду та етамбутолу у хворих на туберкульозний менінгоенцефаліт (ТМ). Матеріали та методи. Під нашим спостереженням перебували 54 (15 жінок та 39 чоловіків) хворих на ТМ віком від 20 до 60 років (середній вік — (36,8 ± 1,1) року). Переважали пацієнти віком від 20 до 40 років. Хворих розподілили на дві групи. Основна група (n = 23) отримувала хіміотерапію ізоніазидом та етамбутолом внутрішньовенно, а рифампіцином і піразинамідом — перорально, контрольна (n = 31) — усі 4 препарати перорально. Результати та обговорення. На тлі поліпшення клінічної симптоматики спостерігали поліпшення рентгенологічної картини органів грудної клітки у 12 (52,1 %) хворих основної групи та 6 (19,3 %) — контрольної (p < 0,05), погіршення — у 9 (39,1 %) і 22 (70,9 %) відповідно (p < 0,05), відсутність змін — у 2 (8,7 %) та 3 (9,6 %) (p > 0,05). В основній групі померли протягом перших 2 міс лікування 7 (30,4 %) хворих, у контрольній — 10 (32,2 %) (p > 0,05), протягом наступних 4 міс — 2 (8,7 %) та 12 (38,7 %) відповідно (p < 0,05). Висновки. Завдяки внутрішньовенному застосуванню ізоніазиду та етамбутолу у хворих на ТМ швидше зникали основні клінічні вияви захворювання на тлі позитивних змін у загальному аналізі крові та поліпшення рентгенологічної картини у легенях порівняно з пероральним використанням протитуберкульозних препаратів, а також зменшувалася смертність. Внутрішньовенне застосування ізоніазиду та етамбутолу у хворих на ТМ не спричиняє побічних ефектів порівняно з пероральним використанням протитуберкульозних препаратів.