Методологія викладання латинської мови як живої на гуманітарних та медичних факультетах

Abstract

Вивчення латинської мови у ХХІ столітті традиційно асоціюється з перекладом та коментуванням канонічних творів Цезаря, Цицерона, Вергілія, Горація, Овідія та ін., запам’ятовуванням крилатих виразів та сентенцій. Студенти медичних навчальних закладів вивчають анатомічну, клінічну, хімічну, ботанічну номенклатури, які являють собою штучний конструкт і мають мало спільного з класичною латиною. І студенти-філологи, і медики навчаються досить традиційно: вивчають граматику, роблять граматичний аналіз, перекладають за допомогою словника. Однією з альтернатив до традиційного навчання є викладання латини як «живої» мови. Мало відомий в Україні і зовсім не поширений серед викладацької спільноти, міжнародний рух «Latinitatis vivae» зародився наприкінці ХІХ ст. і особливо поширився після І Міжнародного конгресу «живої латини» в Авіньоні (1956 р.). Прихильники руху виступають за відродження латинської мови як міжнародного засобу усного та письмового спілкування. Такий підхід передбачає не лише здатність робити граматико-синтаксичний аналіз речення із його подальшим перекладом, а й вільне володіння усною формою мови.