Диференційне діагностування та фармакотерапія пароксизмальних станів у неврології: у фокусі – ​використання топірамату

Abstract

Діагностування пароксизмальних станів у неврології є однією з найскладніших проблем. Особливі труднощі викликає диференційна діагностика епілептичних та неепілептичних пароксизмальних порушень, зважаючи на брак абсолютно достовірних ­клінічних маркерів захворювання в міжпароксизмальний період, не завжди достатню інформативність інструментальних методів дослідження і недостатню обізнаність лікарів. Міжнародна протиепілептична ліга (ILAE) визначає імітатори епілепсії захворювання та стани, що можуть бути помилково діагностовано як епілепсія) як: «­Захворювання (стани), клінічна маніфестація яких передбачає не пов’язані з патологічною надлишковою активністю нейронів головного мозку порушення функцій головного мозку (запаморочення, синкопе, порушення сну, ­рухові захворювання, транзиторна глобальна амнезія, мігрень, енурез) та псевдосудоми (неепілептичні раптові епізоди зміни поведінки психогенного ­походження, що можуть поєднуватись з епілептичними нападами)». Помилково неепілептичні пароксизмальні порушення діагностують як епілепсію в 20-30 % випадків навіть у медичних центрах третього рівня. За даними останніх метааналізів, хибне позитивне діагностування епілепсії спостерігається в 2—71 %. Крім того, до 30 % паці­єнтів з епілепсією мають також неепі­лептичні (час­тіше психогенні) напади.