Клініко-параклінічні особливості синдрому неглекту в рамках менеджменту пацієнтів з інсультом

Abstract

У статті представлено детальний аналіз клініко-параклінічних особливостей синдрому неглекту в пацієнтів після перенесеного інсульту. Синдром неглекту є серйозним неврологічним ускладненням, яке характеризується ігноруванням одного боку тіла або простору, найчастіше при правопівкульному інсульті. Цей стан значно ускладнює процес реабілітації, впливаючи на функціональні можливості пацієнтів та їхню здатність до відновлення. Метою дослідження було вивчення основних клінічних особливостей синдрому неглекту та його впливу на тривалість відновлення і ефективність реабілітації. В дослідженні брали участь 171 пацієнт з правогемісферним інсультом та 20 пацієнтів контрольної групи з інсультом у вертебральнобазилярному басейні. Результати показали, що пацієнти з синдромом неглекту мали значно довший період госпіталізації, нижчі показники за шкалою Barthel, що вказує на вищий рівень функціональної залежності. Крім того, у них частіше спостерігалися когнітивні порушення, зокрема проблеми зі сприйняттям простору та увагою. Дослідження дозволило виявити важливі кореляції між ступенем неглекту та рівнем функціональної незалежності пацієнтів після інсульту. Окрім цього, оцінка ефективності різних методів реабілітації показала, що комплексні втручання, які поєднують фізичну терапію та когнітивні тренінги, суттєво покращують загальний стан пацієнтів. Виявлено, що неглект є негативним прогностичним фактором, який впливає на тривалість госпіталізації та загальний прогноз відновлення. Застосування спеціалізованих методик, орієнтованих на подолання когнітивних порушень, є надзвичайно важливим для підвищення ефективності лікування та покращення якості життя пацієнтів. Комплексні методи реабілітації, які поєднують фізичну терапію, когнітивні тренінги та нейропсихологічні втручання, показали значно кращі результати в порівнянні з традиційними підходами. Застосування віртуальної реальності та дзеркальної терапії виявилось ефективним у відновленні втрачених функцій, особливо у пацієнтів з важким ступенем неглекту. Однак, незважаючи на позитивні зрушення, наявність синдрому неглекту залишалась негативним прогностичним фактором, що ускладнювало процес відновлення та підвищувало ризик повторних інсультів. Результати підкреслюють необхідність мультидисциплінарного підходу, який включає фізіотерапевтичні, когнітивні та психологічні методики для забезпечення успішної реабілітації пацієнтів. Подальші дослідження повинні бути спрямовані на розробку нових інноваційних підходів для подолання неглекту та підвищення ефективності лікування пацієнтів після інсульту.