Досвід застосування препаратів урсодезоксихолевої, альфа-ліпоївої кислоти та тіотриазоліну у хворих на цукровий діабет типу 2 в поєднанні із неалкогольною жировою хворобою печінки, нормальною вагою тіла та ожирінням

Abstract

Цукровий діабет (ЦД) належить до числа найбільш поширених захворювань людини. Він посідає одне з провідних місць серед хвороб, що призводять до ранньої втрати працездатності та смерті людей. Одним з найтяжчих пізніх ускладнень цукрового діабету (ЦД), розповсюдженість якого невпинно збільшується та перевищує 300 млн. осіб, в основному за рахунок ЦД 2 типу, ще на доклінічних стадіях, є неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП). НАЖХП є найбільш частою хронічною патологією печінки у світі та сягає у різних популяціях близько 33%. У розвитку неалкогольного стеатогепатиту виділяють декілька етапів, які включають жирову інфільтрацію печінки, окислювальний стрес, ендотоксинопосередковане ураження. Інфільтрація печінки жирними кислотами сприяє утворенню фіброзної тканини. Стеатогепатоз (діабетичний гепатит) може виявлятися в усіх вікових групах, але частота його зростає з віком (після 45 років). Факторами ризику, які сприяють прогресуванню жирової дистрофії печінки, є похилий вік, надлишкова маса тіла, цукровий діабет, співвідношення АСТ/АЛТ > 1. До ендогенних етіологічних факторів НАЖХП належать метаболічний синдром, ожиріння, цукровий діабет 2 типу, гіперліпідемія. До екзогенних етіологічних факторів відносять тривале парентеральне харчування, незбалансоване за вмістом вуглеводів і жирів, недостатність білку в раціоні з надлишком вуглеводів, швидке схуднення.