Роль лептину та лептинорезистентності в жіночому ожирінні

Abstract

Отримані дані свідчать, що лептин є ключовим гормоном у підтриманні енергетичного гомеостазу та функціонуванні жирової тканини як ендокринного органа. У жінок із ожирінням формується стан гіперлептинемії на тлі центральної лептинорезистентності, коли регуляція апетиту та витрат енергії порушується, але периферичні тканини залишаються частково чутливими до сигналів лептину. Саме ця дисоціація створює умови для розвитку патологічних процесів, що охоплюють як онкогенез у гормонально залежних тканинах, так і порушення репродуктивної функції. У контексті злоякісних новоутворень лептин виявляє здатність активувати низку сигнальних каскадів, зокрема JAK/STAT, PI3K/AKT та MAPK/ERK, які стимулюють проліферацію клітин, ангіогенез та пригнічення апоптозу. Важливим є його взаємодія з естрогеновою сигналізацією: підвищення ароматазної активності у жировій тканині та мікрооточенні пухлини сприяє локальній гіперестрогенії, що посилює ризик розвитку раку молочної залози та ендометрія. Клінічні спостереження підтверджують, що високі рівні лептину та експресія його рецептора асоціюються з агресивнішими фенотипами пухлин і гіршим прогнозом у жінок із ожирінням. Не менш значущим є вплив лептину на репродуктивну функцію. Центральна дія гормону реалізується через регуляцію нейронів Kiss1 та GnRH, які забезпечують енергетичний контроль овуляції. За умов ожиріння цей механізм порушується, що призводить до ановуляції та менструальних дисфункцій. Периферичні ефекти проявляються у яєчниках, де надлишок лептину пригнічує стероідогенез у гранульозних клітинах, знижує чутливість до ФСГ та порушує дозрівання фолікулів. У ендометрії лептин модулює рецептивність через вплив на ангіогенез і запальні медіатори, що знижує імплантаційний потенціал. Особливо показовим є синдром полікістозних яєчників, при якому гіперлептинемія та лептинорезистентність поєднуються з гіперандрогенією та інсулінорезистентністю, поглиблюючи репродуктивні порушення та ускладнюючи перебіг захворювання.