Арістотелівське розуміння природи і жінки як основа органістичної картини світу

Abstract

У статті розглядається органічна теорія внутрішнього зростання і розвитку природи. Вона є однією з базових в філософії Арістотеля. Автор доводить, що арістотелівські ідеї щодо породження людини в наступні століття були поширені на розуміння космосу. Образ шлюбу й запліднення фемінної землі вищими божественними небесами сприймався як опис біологічного породження в природі. Коли під впливом наукової революції почав формуватися механістичний світогляд, арістотелівська концепція пасивності матерії також була включена до нової механістичної філософії у формі інертних «мертвих» атомів. Вони сприймаються як складові части нового світогляду, що є подібним до машини.