Визначення впливу гіперурикемії на розвиток інсулінорезистентності у пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу та подагричним артритом

Abstract

Цукровий діабет (ЦД) 2-го типу — багатофакторне захворювання, основною патофізіологічною ланкою якого визначається метаболічний хронічний розлад, що характеризується резистентністю периферичних клітин організму до інсуліну. Вивчення впливу гіперурикемії на прогресування інсулінорезистентності (ІР) є важливим, у зв’язку з можливістю формування подальшої прогностичної оцінки розвитку ЦД 2-го типу на тлі подагричного артриту (ПА). Мета: встановити наявність взаємозв’язків між показником урикемії та рівнями аденозинмонофосфатактивованої протеїнкінази (АМРК), хемерину та маркерів ІР (інсулін крові та індекс НОМА). Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 100 пацієнтів обох статей, які були розподілені на 2 групи: 1-ша — пацієнти із ПА та ЦД 2-го типу, n=70; 2-га — пацієнти із моноперебігом ПА, n=30, контрольна група (КГ) — відносно здорові особи, n=20. У всіх тематичних хворих оцінено рівні сироваткового хемерину, AMPK, інсуліну, сечової кислоти за загальноприйнятими методиками; індекс HOMA-IR був розрахований математично. Для статистичного аналізу використовували коефіцієнт лінійної кореляції Пірсона (r) та дисперсійний аналіз. Результати. У пацієнтів 1-ї групи отримано найвищі рівні інсуліну та індексу НОМА, а також найнижчий рівень АМРК — 40,26±21,29 мкОд/мл, 11,04±6,23 та 8,56±4,01 нг/мл відповідно (p<0,0001). Рівень хемерину становив 12,51±3,92 та 9,86±2,66 нг/мл, p<0,0012 у пацієнтів 1-ї та 2-ї групи відповідно. В обох групах виявлено стійку гіперурикемію (515,7±91,59 та 496,4±77,61 мкмоль/л у 1-й та 2-й групах відповідно), а КГ характеризувалася нормоурикемією (299,0±29,21 мкмоль/л). При кореляційному аналізі виявлено зв’язки високої та середньої сили між рівнем урикемії та маркерами вуглеводного метаболізму та ІР. Висновки. Встановлено наявність прямого взаємозв’язку середньої сили урикемії з рівнем хемерину та сильного зворотного кореляційного зв’язку між рівнем сечової кислоти (СК) та АМРК у пацієнтів обох досліджуваних груп, а також прямий зв’язок середньої сили між показниками СК та інсуліну у пацієнтів з моноперебігом ПА