Тактика лікування турнікетного синдрому після вогнепальних поранень

Abstract

Метою роботи є розробка диференційованого підходу до лікування турнікетного синдрому на основі визначення ступеню тяжкості та стадій його розвитку. В основу роботи покладений ретроспективний аналіз 30 поранених з турнікетними синдромами верхніх та нижніх кінцівок, які проходили лікування в умовах Військово-медичного клінічного центру Північного регіону (ВМКЦ ПнР). Усі поранені були із зони бойових дій, чоловічої статі, середній вік склав 33,8±0,4 років. Після госпіталізації поранених до ВМКЦ ПнР (Role 3) проводився збір анамнестичних даних, аналіз клінічної симптоматики, лабораторних та додаткових методів дослідження. Для формування диференційованого підходу до лікування ТС проводився аналіз наступних показників: термін стояння турнікету (до 3 годин, 3,1-6год., 6,1 год. та більше), місце накладання турнікету (плече, стегно), місцеві клінічні прояви (набряк, парестезія, гіпостезія, анестезія, гіпотермія, контрактура суглобів кисті чи стопи), лабораторні показники (креатинін, АлАТ, АсАТ, КФК, калій та міоглобін), оцінка периферичного пульсу, діурезу, ультразвукове дослідження м’язів, ультразвукове дослідження нирок та нижньої порожнистої вени для розрахунку інфузійної терапії, рентгенографічні та тепловізійні дослідження у ділянці ушкодження, а також інтраопераційна візуальна оцінка м’язів (м’язи життєздатні, парціальний чи поширений рабдоміоліз). На підставі аналізу отриманих даних сформовано класифікацію та алгоритм лікування турнікетного синдрому, що дало можливість диференційного підходу до лікування на основі визначення ступеню тяжкості та стадій його розвитку.