Вікові особливості симптомокомплексу підвищеного ризику розвитку первинного гіперпаратиреозу

Abstract

Мета роботи — за допомогою розробленого в Інституті проблем ендокринної патології імені В. Я. Данилевського НАМН України опитувальника для раннього виявлення осіб із підвищеним ризиком розвитку первинного гіперпаратиреозу (ПГПТ) проаналізувати особливості структури неспецифічних скарг у групах віком ≤ 50 років і > 50 років. Матеріали та методи. Проаналізовано дані анкетування 50 хворих, яких було прооперовано з приводу ПГПТ у 2020 — 2021 рр. Контрольну групу утворили пацієнти із тиреопатологією, які звернулись по медичну допомогу до клінічних підрозділів Інституту проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського НАМН України. У вікових підгрупах ≤ 50 років і > 50 років установлено частоту скарг, наведених в анкеті. Виділено чинники, наявні на тлі ПГПТ, що асоціюються із розвитком цієї патології. Статистичну обробку одержаних даних проводили методами варіаційної статистики за допомогою стандартного пакета статистичних розрахунків Microsoft Excel і Statistica 6,0. Вірогідність розбіжностей між середніми величинами визначали за t-критерієм Стьюдента. Результати. Виявлення особливостей симптомокомплексу, пов’язаного з підвищеним ризиком розвитку ПГПТ у різні вікові періоди, дало змогу визначити комплекс чинників, найнебезпечніших щодо розвитку ПГПТ: наявність родичів із захворюваннями, пов’язаними з порушенням обміну кальцію, погіршення пам’яті, уваги, біль у кістках та суглобах, хронічний біль у верхніх і нижніх кінцівках, хронічний панкреатит в осіб < 50 років. У старшій віковій групі виявлено «класичніший» симптомокомплекс. Висновки. Наявність лише неспецифічної симптоматики ПГПТ у значної кількості хворих утруд- нює діаг ностику хвороби на ранньому етапі та призводить до розвитку ускладнень захворювання. Апробація розробленого авторами варіанта опитувальника дала змогу визначити перелік неспецифічних скарг найнебезпечнішого симптомокомплексу щодо високого ризику розвитку ПГПТ у групах ≤ 50 і > 50 років. Упровадження цього переліку в практику роботи лікарів системи практичної охорони здоров’я може підвищити результативність зусиль щодо раннього виявлення захворювання.