Діагностика та лікування вузлового нетоксичного зоба

Abstract

Актуальність проблеми вузлової патології щитоподібної залози (ЩЗ) визначається в першу чергу її поширеністю. Згідно з існуючими даними, поширеність пальпованих вузлових утворень у ЩЗ становить 3–7 %. При проведенні ультразвукового дослідження (УЗД) ця цифра зростає до 20–76 %. У 20–40 % пацієнтів із пальпованим одиночним утворенням при прове-денні УЗД виявляються ще вузли, які не можна виявити пальпаторно, тобто інциденталоми (від англ. «incidentalomas») – випадково виявлені. За даними аутопсії, вузлова патологія виявляється в 30–50 % випадків. При цьому відсутні чіткі симптоми, які супроводжують розвиток патології, а процес розтягнуто в часі. Після Чорнобильської катастрофи в Україні відзначено значне зростання кількості випадків вузлового зобу та пов’язаної з вузло-утвореннями захворюваності на рак щитоподібної залози (РЩЗ), що вже давно зумовило необхідність розробки уніфікованої тактики лікування таких хворих. У нашій країні щорічно діагностується більше 3 000 нових випадків тиреоїдного раку, а його частка в структурі всієї онкологічної патології сягає 3 %. Часто пасивна тактика лікарів терапевтичного профілю щодо хірургіч-ного лікування хворих із вузловими та багатовузловими формами зоба призводить до пізнього виявлення онкопатології та занедбаності процесу. Не змінює ситуації на краще й інформування ендокринологів і лікарів загальної сімейної практики щодо визнання всією світовою медичною спільнотою терміну «малий тиреоїдний рак» – більше 40 % усіх виявлених та гістологічно верифікованих під час операції випадків раку ЩЗ дово-диться на вузли розміром до 1,0–1,5 см в діаметрі. Статистика, що існує, показує, що на сьогодні в Україні більша частка РЩЗ залишається невиявленою. Так, у США в 2014 р. було виявлено прооперовано більше 60 000 хворих на РЩЗ, а розповсюдженість цієї хвороби склала 14,5 на 100 тис. населення. Якщо вважати, що населення США (325 млн осіб) у 8 разів більше, ніж України, то нескладно підрахувати, що в нашій країні лише протягом одного року не було виявлено і прооперовано щонайменше 4 тис. хворих на РЩЗ. Зрозуміло, що такі пацієнти потрапляють до лікаря вже в занедбаному стані, коли ефективність лікування значно нижча. Тривалі міжнародні дослідження з моніторингу та оцінки ефективності лікування вузлового зоба (ВЗ) визначили необхідність змін у тактиці ве-дення таких хворих. У 2006–2010 рр. науковими групами, до яких увійшли фахівці-експерти з різних медичних установ, а саме: Американської асоціації ендокринологів (ААСЕ), Італійської асоціації клінічних ендокринологів (АМЕ), Європейської тиреоїдологічної асоціації (ЕТА), складено клінічні рекомендації, засновані на принципах доказової медицини. Однак за останній час були накопичені нові факти, які стали підґрунтям для останніх рекомендацій Американської тиреоїдної асоціації 2020 р. Представлена в даних регіональних протоколах тактика ведення вузлової патології ЩЗ ґрунтується на цих рекомендаціях. Виходячи з наведеного вище, розробка та регіональне впровадження протоколів щодо стандартизації діагностики і лікування вузлових форм зоба є нагальною і вкрай актуальною проблемою сучасної вітчизняної ендокринології.