Нутритивна корекція інсулінорезистентності від дієтичних моделей до персоналізованого харчування. Огляд

Abstract

Інсулінорезистентність є одним із ключових патофізіологічних механізмів розвитку цукрового діабету 2 типу та широкого спектра кардіометаболічних порушень, зокрема ожиріння, метаболічно-асоційованої стеатотичної хвороби печінки та серцево-судинних захворювань. Сучасні наукові дані свідчать про те, що формування інсулінорезистентності зумовлене складною взаємодією генетичних, епігенетичних, метаболічних і поведінкових чинників, серед яких провідне місце посідають особливості харчування. Мета — узагальнити та систематизувати сучасні наукові дані щодо впливу дієтичних моделей, деяких нутрієнтів, режимів харчування, кишкового мікробіому й молекулярних механізмів харчової регуляції на чутливість до інсуліну. Проведено огляд і аналіз сучасної наукової літератури, присвяченої патогенезу інсулінорезистентності та можливостям її нутритивної корекції. Пошук kітературних джерел за 2002 — 2025 рр. здійснювали в електронних наукометричних базах PubMed, Scopus, Web of Science та Google Scholar. До аналізу залучали оригінальні дослідження, систематичні огляди, метааналізи та рекомендації експертних товариств, в яких оцінювали вплив дієтичних моделей, деяких нутрієнтів, режимів харчування, кишкового мікробіому та молекулярних механізмів на чутливість до інсуліну й метаболічні показники. Аналіз сучасних досліджень виявив, що найбільш доказову ефективність щодо поліпшення чутливості до інсуліну мають середземноморська, DASH, рослинно-орієнтована та низьковуглеводна моделі харчування. Їхній позитивний вплив пов’язаний зі зменшенням системного запалення, оксидативного стресу й ліпотоксичності, поліпшенням глікемічного контролю та метаболічного профілю. Важливими складовими нутритивної корекції є достатнє споживання харчових волокон, ненасичених жирних кислот, продуктів із низьким глікемічним індексом, а також забезпечення організму вітаміном D, магнієм та іншими мікронутрієнтами. Перспективні напрями — дослідження взаємозв’язку між кишковим мікробіомом, мікроРНК (miRNA), малими інтерферувальними РНК (siRNA) і механізмами регуляції генів, що визначають чутливість тканин до інсуліну, а також можливостей їхньої нутритивної модифікації. Значний інтерес становлять оптимізація режиму харчування, ранній розподіл калорійності протягом доби та інтервальні режими харчування як потенційні компоненти персоналізованої терапії. Висновки. Сучасні підходи до корекції інсулінорезистентності передбачають перехід від універсальних дієтичних рекомендацій до персоналізованих стратегій харчування з урахуванням індивідуальних генетичних, метаболічних і мікробіомних особливостей пацієнтів. Інтеграція нутритивних, молекулярних та мікробіомних підходів відкриває перспективи для підвищення ефективності профілактики й комплексної корекції інсулінорезистентності.