Сучасні погляди на діагностику та лікування альдостеронізму

Abstract

Альдостеронізм належить до клінічно значущего ендокринного синдрому, що характеризується надмірною продукцією альдостерону та призводить до порушення водно-електролітного гомеостазу, затримки натрію, втрати калію і формування артеріальної гіпертензії. Альдостеронізм нерідко залишається недіагностованим станом, хоча, за даними епідеміологічних досліджень, він виявляється у 5–10 % пацієнтів з артеріальною гіпертензією та майже у 20 % осіб із резистентною формою артеріальної гіпертензії. Принципова відмінність між первинним (ПА) та вторинним альдостеронізмом (ВА) полягає в причинах гіперсекреції гормону та стані ренінангіотензин-альдостеронової системи. ПА зумовлений автономною секрецією альдостерону корою надниркових залоз, що супроводжується пригніченням активності реніну плазми. Натомість ВА розвивається як компенсаторна відповідь на зниження ефективного об’єму циркулюючої крові або ниркову гіпоперфузію та характеризується підвищеною активністю реніну. У сучасних умовах спостерігається зростання поширеності резистентної артеріальної гіпертензії, значна частка якої асоційована саме з ПА. Водночас ВА часто ускладнює перебіг хронічної серцевої недостатності, цирозу печінки та захворювань нирок, погіршуючи прогноз основної патології. Таким чином, обидва варіанти альдостеронізму слід розглядати як патологічні стани, що негативно впливають на функціонування багатьої органів та систем. Це зумовлює необхідність підвищення настороженості та обізнаності лікарів різних спеціальностей щодо своєчасної діагностики й раціонального ведення пацієнтів із даною патологією.