Характеристика епідемічного процесу кашлюка в Україні на тлі пандемії COVID-19 і воєнного стану

Abstract

Всесвітня асамблея охорони здоров’я в 1998 р. висунула завдання знизити захворюваність на кашлюк до 1 випадку на 100 тис. населення. Цього показника не досягнуто, а після пандемії COVID-19 епідемічна ситуація з кашлюка для України і багатьох країн ускладнилася. Мета – визначити епідеміологічні особливості кашлюка в Україні з урахуванням впливу пандемії COVID-19 і воєнного стану. У статті проаналізовано захворюваність на кашлюк в Україні, її структуру за віком і територіями, дані охоплення вакцинацією із застосуванням комплексу прийомів епідеміологічного методу в поєднанні з математичною статистикою. Після різкого зниження захворюваності на кашлюк в Україні на тлі пандемії COVID-19 у 2021–2022 рр. вона різко підвищилася у 2023–2024 рр., що ускладнилося воєнним станом. Аналогічна тенденція спостерігалася і в багатьох інших країнах. Найвищі рівні захворюваності відзначалися серед дітей першого року життя (362,15 на 100 тис.) та віком 1–4 роки (114,13). Зазначене потребує введення ревакцинації проти кашлюка дітей віком 6 років. Під час епідемічного підйому у 2023–2024 рр. найбільша частка випадків припадала на західні області України (відповідно 73,8% і 53,4%), які найбільше задіяні в міграційних процесах у воєнний час і де рівні охоплення щепленнями протягом попередніх років були низькими. Проблема втрати кашлюком характеру вакцинокерованої інфекції потребує подальшого вивчення, зокрема, з урахуванням змін біологічних властивостей Bordetella pertussis на тлі тривалої вакцинопрофілактики.