Рівень урикемії та стан діастолічного наповнення лівого шлуночка у хворих із артеріальнною гіпертензією та ожирінням

Abstract

Актуальність теми. Артеріальна гіпертензія (АГ) зберігає свою роль в якості патофізіологічної основи кардіо- та цереброваскулярного континуума (De Rosa et al., 2010). Ризик раннього розвитку ускладнень АГ значно зростає при поєднанні з ожирінням у рамках метаболічного синдрому. Останніми роками широко обговорюється роль сечової кислоти в якості медіатора хронічного запалення, що опосередковує розвиток інсулінорезистентності ендотеліальної дисфункції, АГ, хронічної хвороби нирок. Показаний зв’язок гіперурикемії з розвитком хронічної систолічної серцевої недостатності та безсимптомної систолічної дисфункцієї лівого шлуночка (ЛШ). Мета. Дослідити зв’язок рівня урикемії з клінічною картиною і типом діастолічного наповнення ЛШ у пацієнтів з гіпертонічною хворобою (ГХ) на тлі ожиріння. Матеріали та методи. Обстежено 102 хворих на ГХ (44 чоловіки та 58 жінок) віком від 46 до 75 років зі збереженою систолічною функцією ЛШ. 1-у групу склали хворі без ожиріння (n = 32), 2-у - з ожирінням 1 ст. (N = 36), 3-ю - з ожирінням 2-3 ст. (N = 34). Всім хворим проводили комплексне ехокардіографічне обстеження з визначенням параметрів трансмітрального потоку і руху фіброзного кільця мітрального клапана. Наявність діастолічної дисфункції (ДД) визначали відповідно до рекомендацій Асоціації кардіологів України (2012). Статистичний аналіз проводили з використанням критерію Манна-Уїтні, коефіцієнта кореляції Спірмена. Результати представлені як Me (LQ; UQ). Результати. Рівень урикемії серед пацієнтів 1-ї групи склав 313,2 (282,0; 374,0) мкмоль/л, 2-ї - 374,4 (321,0; 399,0), р = 0,029, 3-ї - 356,6 (317,0; 390,0), р = 0,023. При аналізі стану наповнення ЛШ діастолічна дисфункція І типу була виявлена у 13 (40,6%) хворих 1-ї групи, 23 (63,9%), р = 0,035 - 2-ї і 21 (61,8%) - 3-ї, p = 0,045; ІІ типу - у 2 (6,3%), 7 (19,4%), р = 0,057 і 6 (17,6%), p = 0,081. Рівень сечової кислоти сироватки крові серед групи хворих без порушень діастолічної функції ЛШ склав 279,0 (264,0; 289,4) мкмоль/л, з діастолічною дисфункцією І типу - 364,3 (310,0; 404,7), р = 0,001, з діастолічною дисфункцією ІІ типу - 372,0 (360,0; 406,5), р = 0,001. Рівень сечової кислоти більше за 300 мкмоль/л свідчив про наявність діастолічної дисфункції ЛШ з чутливістю 90,1% та специфічністю 52,1% незалежно від статі. У хворих без порушень наповнення ЛШ рівень урикемії достовірно (p <0,05) корелював з діастолічним (R = +0,76), і середнім АТ (R = +0,69). Приєднання діастолічної дисфункції І або ІІ типу нівелювало цей зв'язок; при цьому в підгрупі пацієнтів з нормальною масою тіла рівень урикемії не мав достовірних кореляцій, у хворих же з ожирінням з'являлася значуща зв'язок з відношенням «окружність талії/окружність стегон» (R = +0,43), масою міокарда (R = +0, 48) та індексом маси міокарда ЛШ (R = +0,44). У хворих із псевдонормальним типом наповнення ЛШ звертали на себе увагу відсутні у пацієнтів з діастолічною дисфункцією І типу сильні негативні зв'язку рівня урикемії з часом изоволюмического скорочення (R = -0,84), індексом Теі (R = -0,92) і швидкістю пізньодіастолічного руху фіброзного кільця мітрального клапана (R = -0,83). Висновки. Клінічне значення високих рівнів сечової кислоти крові у хворих на гіпертонічну хворобу залежить від характеру фонових патофізіологічних умов фукнціонірованія серця. Так, за відсутності порушень наповнення ЛШ рівень урикемії опосередковано відображав якість контролю артеріальної гіпертензії. Розвиток діастоличної дисфункції І типу асоціювався зі зникненням цього зв'язку на тлі вираженого підвищення рівню урикемії; концентрація сечової кислоти більше за 300 мкмоль/л високочутливо (90,1%) свідчила про наявність діастолічних порушень. Приєднання рестриктивного компонента у хворих з діастолічною дисфункцією ЛШ ІІ типу характеризувалося високою цінністю рівня урикемії в якості маркера пізньодіастолічних порушень наповнення ЛШ.