Хірургічне лікування постраждалих із вогнепальними осколковими пораненнями печінки в умовах військового стану

Abstract

Вступ. У структурі сучасної бойової абдомінальної травми зростає питома вага вогнепальних поранень печінки, які супроводжуються розвитком тяжких кровотеч, травматичної хвороби та високою летальністю. За даними сучасних авторів пошкодження печінки при проникаючих вогнепальних осколкових пораненнях живота становить 22,4% від загальної кількості травм, а летальність варіюється від 13% до 28%. Після важкої травми печінки складною проблемою може стати жовчовитік, що буде потребувати вже багатопрофільного ступінчастого лікування. Пошкодження позапечінкового жовчного дерева та жовчного міхура є найпоширенішим наслідком травми печінки та може спостерігатися у 13% пацієнтів. Метою дослідження було поліпшити результати хірургічного лікування постраждалих із вогнепальними осколковими пораненнями печінки. Матеріали та методи. Були проаналізовані результати лікування 43 пацієнтів із вибуховими пораненнями, які мали вогнепальні осколкові проникаючі поранення живота із масивним ушкодженням печінки. Серед пацієнтів жінок було 20 (46,5%), чоловіків – 23 (53,5%). Вік хворих варіював від 27 до 75 років. Результати дослідження. У структурі пошкоджень лише 2 (4,65%) пацієнти мали ізольоване поранення печінки, інші – 41 пацієнт (95,35%) – мали комбіновані та множинні травми. Для визначення ступеня ураження печінки була використана класифікація Американської асоціації травматологічної хірургії (AAST). До дослідження увійшли пацієнти із II-IV ступенями важкості пошкодження печінки за класифікацією AAST. Об’є м кожного оперативного втручання залежав від конкретної клінічної ситуації, не порушуючи тактики «Damage control surgery». У всіх випадках були виконані лапаротомія та щільна тампонада печінки після її ручного стиснення. У 15 (34,88%) пацієнтів на 3-6 добу післяопераційного періоду був діагностований жовчовитік. Добовий дебет у даної категорії пацієнтів спостерігався від 350,0 мл до 700,0 мл. Пацієнтам даної групи (після компенсації вітальних функцій) була виконана ендоскопічна ретроградна холангіопанкреатографія для визначення стану біліарного тракту, а також ендоскопічна папілосфінктеротомія із подальшим стентуванням холедоха з метою біліарної декомпресії. Із 15 пацієнтів у 1 розвинулася кровотеча із папілотомної рани, у 3 – клініко-лабораторні ознаки гострого панкреатиту. Висновки. Хоча об’єм операційного втручання при вогнепаль-них осколкових пораненнях печінки повинен бути спрямованим на забезпечення гемостазу з мінімальним для постраждалого життєвим ризиком, ендоскопічні методи втручань є корисним як діагностичним, так і хірургічним інструментом для безпечного лікування уражень жовчних проток після важкої травми печінки та мають бути частиною багатопрофільного алгоритму лікування.