Використання біомаркерів та шкал оцінки тяжкості у пацієнтів з травмами кінцівок та післятурнікетним синдромом

Abstract

Вступ. Післятурнікетний синдром залишається одним з найсерйозніших ускладнень при травмах кінцівок, особливо в умовах сучасних військових конфліктів. Своєчасне застосування турнікетів рятує життя, проте тривала ішемія тканин з подальшою реперфузією може призвести до розвитку компартмент-синдрому, рабдоміолізу та навіть втрати кінцівки. Патофізіологія післятурнікетного синдрому включає складний каскад ішемічно-реперфузійних реакцій: утворення активних форм кисню, активацію системи комплементу, міграцію нейтрофілів та розвиток системної запальної відповіді. В Україні, в умовах тривалого військового конфлікту, спостерігається значне зростання кількості травм кінцівок з необхідністю застосування турнікетів. Це створює потребу в удосконаленні діагностичних підходів та розробці оптимальних алгоритмів лікування для цієї специфічної популяції пацієнтів з урахуванням сучасних уявлень про роль ендотеліальної дисфункції в патогенезі післятурнікетного синдрому. Мета: оцінка діагностичної цінності біомаркерів та систем оцінки тяжкості у прогнозуванні перебігу післяджгутного синдрому у пацієнтів з травмами кінцівок, з особливим акцентом на маркери ендотеліальної дисфункції. Матеріали та методи. Було проведено проспективне когортне дослідження на вибірці з 43 пацієнтів (32 з яких були військовослужбовцями та 11 – цивільними; 38 чоловіків та 5 жінок) з травмами кінцівок та накладенням турнікету. Вік пацієнтів складав 33-55 років. Процес оцінки включав аналіз біомаркерів пошкодження м’язів (креатинкіназа, лактатдегідрогеназа), маркерів запалення (С-реактивний білок), маркерів ендотеліальної дисфункції (синдекан-1) та шкал тяжкості (Mangled Extremity Severity Score, Limb Salvage Index, Predictive Salvage Index). Результати. Післятурнікетний синдром спостерігався у 16 пацієнтів (33,2%). Синдекан-1 продемонстрував високу діагностичну цінність як ранній маркер пошкодження ендотелію (AUC=0,87) при пороговому значенні >125 нг/мл через 2 год. реперфузії кінцівки. Найвищу діагностичну точність було виявлено для комбінації MESS (≥7 балів) + синдекану-1 (>125 нг/мл) + креатинкінази (>400 МО/л): AUC=0,93, чутливість=92,3%, специфічність=87,2%. Консервативне лікування проведено 27 пацієнтам (62,8%), вторинну ампутацію потрібно було зробити 5 з 43 хворих (11,6%), фасціотомія виконана у 11 випадках (25,6%). Гемодіаліз потребували 3 (6,98%) хворих, померло 2 (4,7%). Висновки. Синдекан-1 був визначений як високоінформативний ранній маркер пошкодження ендотелію при післятурнікетному синдромі. Було показано, що інтегрований підхід, який використовує біомаркери ендотеліальної дисфункції, пошкодження м’язів та клінічні шкали, значно покращує прогнозування післятурнікетного синдрому, тим самим сприяючи оптимізації стратегій лікування.