Антиішемічні та антиаритмінні ефекти комбінованої терапії у хворих хронічним легеневим серцем

Abstract

Під спостереженням перебували 113 хворих хронічним легеневим серцем із ішемією міокарда. Середній вік пацієнтів - 57+4 роки, У всіх хворих відзначали екстрасистолічну аритмію. У 68 хворих реєстрували суправентрикулярну екстрасистолію, у 45 - шлуночкову екстрасистолію. У 42 хворих були діагностовані синоатріальна й атріовентрикулярна блокади, у 36 - синдром слабкості синусового вузла. Ефективність проведеної терапії оцінювали за добовим моніторуванням ЕКГ із використанням пристрою «Кардіотехніка-4000». Ступінь легеневої гіпертензії як основної ознаки хронічного легеневого серця визначали за допомогою доплер-ЕхоКГ. Ендопротекторну дію терапії оцінювали за вмістом оксиду азоту й активності оксидсинтетази плазми крові у хворих хронічним легеневим серцем. На фоні загальноприйнятої терапії хворі одержували ірбесартан у дозі 75-150 мг/добу, актовегін у дозі 160-240 мг/добу в/м у другій половині дня, милдронат у дозі 1 г/добу в/в протягом 3 тижнів із переходом на прийом усередину 0,5 г 2 рази на добу. Отримані дані свідчать, що проведена комплексна терапія сприяла поліпшенню клінічного перебігу хронічного легеневого серця, зниженню легеневої гіпертензії. Поліпшення внутрішньосерцевої й легеневої гемодинаміки супроводжувалося зміною стану циклічних нуклеотидів як показника активності оксиду азоту, що викликає генералізовану вазорелаксацію. Зменшення числа ішемічних проявів при добовому моніторуванні ЕКГ проходило одночасно зі значним зменшенням кількості екстрасистол у 73 із загального числа хворих і в 20 хворих із числа важких. Кількість суправентрикулярних екстрасистол зменшилася з 953±12 до 386+24 (р<0,05), шлуночкових - із 736+18 до 481 +15. Крім того, порушення провідності (синоатріальна й атриовентрікулярна блокади) мали тенденцію до зникнення. Проведена комбінована терапія ірбесартаном, актовегином і милдронатом забезпечує зниження виразності порушень ритму у хворих хронічним легеневим серцем із супутньою ішемією міокарда, про що свідчить суттєве зменшення кількості як суправентрикулярних, так і шлуночкових екстрасистол на фоні зниження кількості епізодів ішемії міокарда.