Біохімічні показники ротової рідини дітей раннього віку з захворюванням дихальної системи

Abstract

Карієс зубів － це хронічне, прогресуюче захворювання, на розвиток якого впливають такі фактори захисту, як фториди, швидкість слиновиділення, буферна ємність, загальний імунітет та наявність чи відсутність соматичної патології. За показниками щорічної доповіді МОЗ, захворювання дихальної системи протягом останніх десяти років посідають перше місце за частотою захворюваності дітей раннього віку і складає від 90 % до 98 % дітей. Сьогодні проблема карієсу має пандемічний характер, особливо у дітей з загальною патологією, оскільки відбуваються імунні зсуви і організм дитини не може впоратись самотужки. До сьогодні не проводили дослідження дітей раннього віку із захворюваннями дихальної системи, не визначали вплив цієї патології на стан органів порожнини рота, а саме твердих тканин зубів. До факторів, що збільшують ризик розвитку карієсу, відносять часте споживання вуглеводів, погану гігієну порожнини рота, рівень карієсогенних бактерій, рівень обізнаності батьків з питань гігієни порожнини рота немовлят, а також складність соматичної патології. Багато дитячих ліків мають підсолоджувачі у своєму складі, що також може розглядатись як фактор ризику виникнення карієсу у часто хворіючих дітей. Сьогодні найбільш точним предиктором виникнення карієсу є значення його індексу інтенсивності карієсу (кпу). При наявності каріозних уражень у порожнині рота дитини будь-які профілактичні заходи носять лікувальний характер. Проведення таких заходів на ранніх стадіях виявленого каріозного процесу допоможе запобігти виникненню ускладнень, болю і зменшити витрати на подальше лікування. Серед факторів харчування, що впливають на виникнення каріозної хвороби у дітей в ранньому віці, слід віднести часті солодкі перекуси, вживання цукровмісної їжі та напоїв між основними прийомами їжі та їх вживання частіше 6 разів на день, тривале грудне вигодовування, вживання фруктів та іншої їжі перед сном, а також соку чи компоту під час нічного сну. Наше дослідження присвячене визначенню стану біохімічних показників ротової рідини у дітей раннього віку із ЗДС з карієсом. Зв’язок біохімічних показників з проявами каріозної хвороби досліджували. Вибір біохімічних показників зроблений з урахуванням нижче наведених чиннків. Оскільки ефективність стоматологічного лікування в будь-якому віці залежить від рівня неспецифічної резистентності порожнини рота, яку визначає стан адаптаційно-трофічних систем: нейроендокринної, імунної, бактерицидної, антитоксичної, антиоксидантної, протеазно-інгібіторної та інших, найважливішим фактором, що забезпечує необхідний рівень антимікробного захисту в порожнині рота, є лізоцим – фермент, здатний руйнувати бактерії і віруси, а також активувати імуноглобуліни і фагоцитуючі лейкоцити. Активність лізоциму в ротовій рідині чітко корелює з рівнем неспецифічних і навіть специфічних антимікробних факторів. Зміна цього показника в ротовій рідині свідчить або про посилення антимікробного захисту, або про її контамінацію і вказує на стан адаптаційної реакції порожнини рота. Для оцінки рівня обсіменіння порожнини рота в ротовій рідині визначали активність уреази, яка не виробляється соматичними клітинами і пробіотичними бактеріями. Уреазу розглядають як маркер ряду мікроорганізмів, оскільки вона дає прямий токсичний ефект на поліморфноядерні нейтрофіли, знижуючи їх функціональну активність і сприяючи розмноженню цих бактерій. Тому за рівнем активності уреази можна судити про загальну контамінацію умовно-патогенними і патогенними бактеріями біотопу. Cпіввідношення між антимікробним захистом в порожнині рота і ступенем контамінації умовно-патогенною і патогенною мікробіотою відображає показник ступеня дисбіозу, який розраховували як відношення питомої активності уреази до питомої активності лізоциму. В роботі також досліджували рівень основних мінеральних компонентів ротової рідини, що визначають її мінералізуючу здатність, – кальцію і неорганічного фосфору. Мінералізуюча функція ротової рідини спрямована на мінералізацію зубів, «дозрівання» емалі після прорізування зубів, підтримку оптимального складу емалі, на її відновлення після ушкодження і хвороб.