Аутогемотерапія у комплексному лікуванні хронічних рецидивуючих гайморитів

Abstract

Хронічні синуїти займають провідні позиції у структурі захворювань ЛОР-органів. Особливості перебігу запальних захворювань навколоносових порожнин обумовлені різними факторами, в тому числі й наявністю у пацієнтів супутньої соматичної патології (цукровий діабет, імунодефіцитні стани, сенсибілізація організму). Це потребує додаткового призначення відповідних медикаментозних препаратів (загальнозміцнюючих, імуностимулюючих), що не завжди є можливим в силу характеру та вираженості супутньої патології. Актуальним залишається використання немедикаментозних методів лікування, одним з яких є аутогемотерапія, котра сприяє активізації захисних реакцій організму у хворих на хронічні рецидивуючі запальні процеси і тим самим призводить до зниження частоти рецидивів. Нами в ЛОР клініці Харківського національного медичного університету було обстежено та проліковано з 2014 по 2018 рр. 47 пацієнтів на хронічний гнійний гайморит (17 жінок та 30 чоловіків), що страждали на цукровий діабет I типу у віці від 20 до 63 років. Всім пацієнтам проводилось загальноклінічне обстеження, огляд ЛОР-органів, рентгенографія або комп’ютерна томографія навколоносових порожнин, мікробіологічне дослідження виділень в області середнього носового ходу; дослідження нюхової та дихальної функцій. За методом лікування всі хворі були розподілені на 2 рівнозначні за статтю та віком клінічні групи: I – 23 особи отримували традиційну терапію: антибактеріальні, протизапальні, дегідратаційні препарати, секретолітики; пункція верхньощелепних синусів з дренуванням. II – 24 особи, яким поряд з традиційним лікуванням призначався курс аутогемотерапії: після забору венозної крові з ліктьової вени в кількості 2 мл її одразу вводили пацієнту внутрішньом’язово. В наступний період щодня 1 раз на добу кількість крові, що вводилась, збільшували на 2 мл, доводячи до 8 мл з подальшим зменшенням її об’єму по 2 мл до початкового рівня – 2 мл. Курс лікування складав 7 днів. Ефективність лікування визначалась на підставі порівняльної оцінки до та одразу після лікування динаміки клінічної картини, даних функціональних методів дослідження (дихальна, нюхова функції), стану мікробного пейзажу патологічного осередку. Спостереження в катамнезі складало 1 рік. Так, у осіб, які отримували традиційну терапію в комбінації з курсом аутогемотерапії (II група) ознаки одужання: покращення загального стану, зниження інтоксикаційного синдрому, зникнення головного болю, зменшення гнійного відокремлюваного з порожнини носу, відновлення носового дихання та нюхової функції, спостерігались в більш ранні терміни (3–4 доба). Мікробіологічне дослідження носового секрету показало зменшення ступеню обсіменіння слизової оболонки в 1,2 рази при зменшенні чисельності патогенних штамів мікроорганізмів. Повне купірування симптомів загострення спостерігалось на 7 – 8 добу, проте у в хворих, котрі отримували тільки традиційне лікування, ці терміни були подовжені, що складало 10-12 днів. Період між рецидивами збільшувався з 3 до 10-12 місяців у осіб II клінічної групи. В той час як у пацієнтів першої групи рецидивування запального процесу спостерігалось у термін до 3-х місяців. Таким чином, враховуючи простоту виконання, доступність, практично відсутність протипоказань та позитивний клінічний ефект аутогемотерапії, можна рекомендувати цей метод для широкого використання в практиці лікаря оториноларинголога.