Клініко-біологічні силуети пневмоконіозів у понятійних, патогенетичних і променевих аспектах

Abstract

Клініко-патогенетичний ключ пневмоконіозу ‒ вдихання та накопичення дрібного промислового пилу, що спричиняє запальну реакцію в легеневому інтерстиції. Пневмоконіоз ‒ загальний термін, який охоплює всі патології, що характеризуються хронічними легеневими фіброзними реакціями після тривалого вдихання надмірної кількості шкідливого пилу. Хвороба має різні назви залежно від вдихуваного пилу: антракоз (викопне вугілля), сидероз (залізистий пил), азбестоз (азбест) тощо. Під час огляду літератури встановлено: морфологічно дані варіюються залежно від пилу, що вдихається, але ідентифікуються з фібросклеротичною реакцією, яка може набувати вузлового вигляду чи форми дифузного інтерстиційного фіброзу з ущільненням легень. Клінічно вони проявляються кашлем з мокротинням різного кольору, задишкою, кровохарканням, схудненням та ін. Здебільшого переважає фіброзний пневмоконіоз. Його причиною є вдихання кремнію, азбестових волокон, берилію, тальку та вугільного пилу. Історія хвороби пацієнта зазвичай відображає тривалий вплив шкідливих полютантів, оскільки спричинене промисловим пилом інтерстиційне захворювання легень є латентним. Вплив цих полютантів системно відбувається на робочому місці. Тривалість роботи часто корелює з ризиком розвитку пневмоконіозу. Променеві методи діагностики відіграють провідну роль в об’єктивації діагнозу.