Нейрогормональна активація та її участь у формуванні змін міокарда у хворих на хронічну серцеву недостатність і ожиріння

Abstract

Дисертацію присвячено проблемі підвищення ефективності терапії хворих на ХСН з супутнім АО на підставі з’ясування ролі ІФР-1 і МНУП у процесах ремоделювання серця та вибір оптимальної схеми патогенетичного лікування. Уперше визначено, що особливістю розвитку ХСН у хворих із супутнім АО є виснаження системи натрійуретичних петидів на фоні високих значень індекса інсулінорезистентності НОМА. Надано рангові структури ступеню різниць показників гемодинаміки, вуглеводного, ліпідного обмінів у хворих на ХСН у залежності від наявності АО. Виявлено позитивний зв’язок між індексом інсулінорезистентності НОМА та МНУП у хворих на ХСН з нормальною вагою тіла, що вказує на адекватні компенсаторні механізми. У хворих з АО на фоні зростання індексу НОМА плазмова концентрація МНУП зменшується, що вказує на швидке виснаження адаптаційних механізмів ХСН. Досліджено, що більш виразні процеси гіпертрофії міокарда у хворих на ХСН з наявністю АО, порівняно з хворими без АО, пов’язані з підвищенням активності ІФР-1 внаслідок стимулюючих ефектів інсуліну на фоні інсулінорезистентності. Визначено особливості гуморального й гемодинамічного ефектів 2 схем терапії хворих на ХСН з АО: ІАПФ лізиноприлом та комбінації ІАПФ лізиноприлу й АРАІІ кандесартану на динаміку гемодинамічних, гуморальних та метаболічних показників. Перевагу віддають комбінації ІАПФ та АРАІІ, ураховуючи більш виразний позитивний ефект на гуморальні та метаболічні показники порівняно із застосуванням ІАПФ.