Пост-COVID-19 інтерстиційні захворювання легень як прояв постковідного синдрому

Abstract

Мета дослідження – вивчити клінічні особливості пост-COVID-19 інтерстиційних захворювань легень (ІЗЛ) та визначити перспективи застосування протифібротичного препарату нінтеданібу у пацієнтів з середньотяжким та тяжким перебігом COVID-19. Матеріал та методи. Проведено проспективне когортне дослідження 266 пацієнтів (≥ 18 років) із середньотяжким та тяжким COVID19, які були госпіталізовані та виписані після лікування в стаціонарі КП «Волинська обласна клінічна лікарня» в період з вересня по листопад 2021 року. Дизайн дослідження передбачав телефонний контакт з пацієнтами через рік після виписки зі стаціонару, під час якого здійснювали збір скарг та анамнестичних даних по персистуючим пост-COVID-19 симптомам з метою виявлення та деталізації постковідного синдрому. Частина опитаних пацієнтів з персистуючою респіраторною симптоматикою була викликана на огляд та обстежена шляхом анкетування, оцінки об’єктивного статусу, лабораторних та функціональних методів дослідження. В дослідження увійшла група пацієнтів (n = 25) з пост-COVID-19 інтерстиційним захворюванням легень після перенесення тяжкої форми коронавірусної інфекції. У всіх випадках за допомогою комп›ютерної томографії була встановлена інтерстиційна пневмонія з радіологічним патерном хронічної організуючої пневмонії. Всі пацієнти з постковідним ІЗЛ в гострому та затяжному періодах COVID-19 отримували протягом 3–6 місяців глюкокортикостероїдну (ГКС) терапію метилпреднизолоном 16 мг/добу з поступовим зниженням дози до повної відміни. Крім того, частині пацієнтів (n = 9) з пост-COVID-19 ІЗЛ в затяжному періоді захворювання призначалася протягом 3-х місяців протифібротична терапія препаратом нінтеданібом по 300 мг/добу. Статистичний аналіз здійснювали у програмі SPSS Statistics 26 за допомогою біноміального тесту, асимптотичного T-тесту для ймовірностей успіху в двох незалежних схемах випробувань Бернуллі та непараметричних критеріїв Колмогорова-Смірнова, U Манна-Уітні та медіанного критерія. Результати та обговорення. У 9,4 % (n = 25) встановлено діагноз пост-COVID-19 ІЗЛ. У 76 % (n = 19) пост-COVID-19 ІЗЛ представлено як окрема респіраторна патологія у вигляді постковидного синдрому після перенесеного тяжкого COVID-19, 16 % (n = 4) — як дебют системного захворювання сполучної тканини (СЗСТ) внаслідок COVID-19 і у 8 % ( n = 2) пост-COVID-19 хронічні ІЗЛ (ХІЗЛ), які були вчасно діагностовані до появи пандемії COVID-19. При пост-COVID-19 ІЗЛ був встановлений радіологічний патерн фіброзоподібних змін у 64 % (n = 16) та у 36 % відзначено формування радіологічного патерну легеневого фіброзу (ЛФ), який у частині випадків був пов’язаний із СЗСТ (n = 4) або іншим хронічним ІЗЛ (n = 2). Виявлено, що респіраторна підтримка СІРАР значно не вплинула на наявність радіологічного патерну ЛФ (p = 0,774) та прогресування пост-COVID-19 ІЗЛ (p = 0,146). Не було виявлено значного зв’язку між наявністю радіологічного патерну ЛФ та статтю пацієнтів (p = 1,000 і p = 0,146, відповідно), а також не встановлено значної залежності між наявністю радіологічного патерну ЛФ та віком (p = 0,881 або р = 0,885). Незважаючи на виявлені в частині випадків аутоімунні маркери та встановлений діагноз СЗСТ, значної залежності радіологічного патерну ЛФ від аутоімунного процесу при постковидном синдромі у пацієнтів з пост-COVID-19 ІЗЛ не спостерігається (р = 0,146 та р = 1,000). Застосування нінтеданібу (n = 9) протягом 3-х місяців у затяжному періоді захворювання тяжкого COVID-19 не вплинуло на радіологічний патерн ЛФ (p = 1,000) та прогресування пост-COVID-19 ІЗЛ (p = 0,180), а також виявлено відсутність значних впливів цього препарату на зниження показника насичення крові киснем після тесту з 6 хв. ходьбою (p = 0,411 за медіанним критерієм та p = 0,329 за критерієм U Манна–Уітні) з відсутністю значного впливу на показник задишки після тесту з 6 хв. ходьбою (p = 0,451 або р = 0,422). На наш погляд, ПФТ при пост-COVID-19 ІЗЛ повинна носити лише персоніфікований підхід з використанням схеми ПФТ більше 3 місяців при наявності клінічно значущого радіологічного патерну ЛФ у пацієнтів з пост-COVID-19 ІЗЛ, але це питання потребує додаткового вивчення на основі проведення нових клінічних досліджень.