Сімейні лікарі та паліативна допомога впровадження досвіду європейських країн в систему охорони здоров’я України

Abstract

Зміни в епідеміологічному профілі населення України після початку повномасштабної війни поставили нові виклики перед сімейними лікарями (СЛ) та первинною медико-санітарною допомогою (ПМСД). Старіння населення та невиліковні хронічні захворювання, що загрожують життю, такі як рак, обструктивні захворювання легень і серцева недостатність, стають дедалі більш поширеними в контексті ПМСД [1]. Сімейні лікарі мають бути готові надавати допомогу, орієнтовану на людину, незалежно від її віку, хвороби, страждань і потреб у медичному обслуговуванні. Паліативна допомога (ПД) - це вид допомоги, спрямований на задоволення фізичних, психологічних, соціальних і духовних потреб людей із хворобами, що загрожують життю, шляхом полегшення страждань, а також надання підтримки особам, які здійснюють догляд, і членам сім'ї. За оцінками експертів, в Америці 365 осіб на 100 000 населення (старше 15 років) потребують паліативної допомоги щороку. У Бразилії близько 600 000 дорослих щороку помирають від станів, які можна лікувати за допомогою правильної організації ПД [2]. Поточна ситуація вказує на те, що більшість з цих людей проводять свої останні місяці, тижні або дні життя без адекватного лікування симптомів. Згідно з Індексом якості смерті 2015 року, який демонструє рейтинг паліативної допомоги в усьому світі, Україна посіла 69 місце (25,5 балів) з 80 можливих, опинившись серед європейських країн з найгіршим показником. Натомість, Великобританія з показником у 93,9 бали посіла перше місце та є світовим лідером з якості надання паліативної допомоги [3]. Тож навчання та підготовка нових медичних працівників є стратегічним заходом для розвитку паліативної допомоги в Україні та інтеграції європейського досвіду в систему охорони здоров’я.