Вплив тривалої турнікетної ішемії на розвиток метаболічних розладів у поранених із травмами кінцівок

Abstract

Вступ. Сучасні збройні конфлікти характеризуються зміною логістичних умов евакуації, що призводить до критичного подовження часу перебування поранених кінцівок під джгутом (від кількох годин до доби). Це актуалізує проблему післятурнікетного синдрому (ПТС) як складного ішемічно-реперфузійного пошкодження. Мета дослідження – визначити патогенетичні особливості, діагностичні маркери та прогностичні критерії розвитку післятурнікетного синдрому у військових та цивільних пацієнтів із травмами судин. Матеріали та методи. Проаналізовано результати лікуван-ня 57 пацієнтів із пошкодженнями магістральних артерій кінцівок. У гендерній структурі переважали чоловіки (87,7%), середній вік – 41,4 роки. Більшість госпіталізованих склали військовослужбовці (n=40 – 70,2%), у всіх постраждалих пере-важали мінно-вибухові поранення (87,7%). Результати. Розвиток ПТС було діагностовано у 11 з 57 по-ранених (19,3%), у 6 з яких (54,5%) він поєднувався з розвитком компартмент-синдрому кінцівок. Серед цих поранених турнікет застосовувався у 9 (90%) випадках, медіана часу його накладення в середньому склала 60 хв. Встановлено, що ізольоване дослідження креатинфосфокінази (КФК) має AUC=0,82 (Se=75,3%, Sp=60,4%), а комбінована модель (тривалість ішемії>4 год., КФК більше>3,33 мккат/л через 2 год. після реперфузії та статус військового/вибухова травма) має кращий прогностичний рівень: AUC=0,88 (Se=85,4%, Sp=87,2%). Висновки. Підтверджено, що висока частота ПТС у військових потребує адаптації лікувальних алгоритмів. Ранній моніторинг КФК дозволяє своєчасно верифікувати ризики та покращити результати лікування постраждалих.