Роль синдекану–1 у діагностиці та прогнозуванні посттурнікетного синдрому

Abstract

Мета. Оцінити роль синдекану–1 як біомаркера деградації ендотеліального глікокаліксу для діагностики та прогнозування ускладнень, пов’язаних із посттурнікетним синдромом. Матеріали і методи. Підготовлено систематичний огляд літератури, знайденої у базах даних PubMed, Scopus, Embase, Cochrane CENTRAL та Web of Science з моменту їх створення до березня 2026 року, за термінами, пов’язаними із синдеканом–1, ендотеліальним глікокаліксом, використанням джгута, ішемічно–реперфузійним пошкодженням, синдромом роздавлення, ішемією кінцівки та компартмент–синдромом, відповідно до рекомендацій PRISMA 2020. Протокол дослідження зареєстровано у міжнародному відкритому реєстрі систематичних оглядів PROSPERO (CRD420261343805). Ризик систематичної помилки (Risk of Bias) оцінювали за рекомендаціями QUADAS–2 для клінічних досліджень та рекомендаціями SYRCLE для наукових досліджень, що проводяться на тваринах. Зображення були створені за допомогою редактора зображень Nano Banana 2.0 AI (https://nano–banana2.co/), а отримані дані були переглянуті, зміни та виправлення внесені авторами відповідно до літератури, розглянутої в цій статті. Результати. У синтез доказів було включено 18 первинних досліджень (13 – на людях, 5 – експериментальних/доклінічних) та 6 додаткових. Базові концентрації синдекану–1 у ортопедичних пацієнтів, як правило, перебували в діапазоні 20 – 40 нг/мл. У пацієнтів, яким накладали джгут, концентрація синдекану–1 значно підвищувалась, найчастіше через 60 –90 хв після його зняття, і була приблизно на 37% вищою, ніж початковий рівень, у найбільш безпосередньо релевантному клінічному дослідженні. При тяжких ішемічних станах або станах, пов’язаних із роздавленням, рівні синдекану–1 у 2 – 10 разів перевищували референтні значення. У клінічних умовах, що відповідали реперфузії, рівень плазмового або сироваткового синдекану–1 мав прогностичне значення для гострого пошкодження нирок, включаючи його прогресування після операції на серці (площа під ROC–кривою 0,847) та гостре пошкодження нирок, що потребувало замісної ниркової терапії (площа під ROC–кривою 0,892). Висновки. Рівень синдекану–1 – перспективний ранній біомаркер ендотеліального пошкодження при посттурнікетному синдромі та може мати прогностичне значення для гострого пошкодження нирок у клінічних умовах, пов’язаних із реперфузією. Однак специфічні для посттурнікетного синдрому порогові рівні синдекану–1, особливо для компартментсиндрому, потребують проспективної валідації.