Хірургічне лікування ускладненних псевдокіст підшлункової залози третього типу

Abstract

Мета роботи — поліпшити результати хірургічного лікування ускладнених псевдокіст підшлункової залози третього типу з використанням малоінвазивних методик. Матеріали і методи. Проаналізовано результати лікування 177 хворих з ускладненими псевдокістами підшлункової залози третього типу за класифікацією A. D’Egidio та M. Schein (1991). У хворих спостерігали такі ускладнення, як нагноєння псевдокісти (10,73 %), кровотеча в порожнину псевдокісти (12,43 %), компресійний синдром у вигляді механічної жовтяниці (32,77 %) і порушення прохідності шлунка та дванадцятипалої кишки (37,3 %), перфорація псевдокісти (0,56 %), розрив псевдокісти (2,26 %), панкреатичні нориці (3,95 %). При виборі способу оперативного втручання враховували вік пацієнта, вид ускладнення, локалізацію псевдокісти, ускладнення з боку інших органів та систем, ступінь дисфункції органа за шкалою SOFA. Результати та обговорення. Малоінвазивні методи застосовано у 36 (20,3 %) пацієнтів. У 75 % випадків ці методи були завершальним етапом лікування, у решті випадків їх використано з метою «вичікувальної» тактики для полегшення загального стану хворого для виконання лапаротомного втручання (у 141 (79,7 %) хворого). При застосуванні етапного лікування ускладнення виникли у 10,2 % пацієнтів. Висновки. Виконання крізьшкірного або ендоскопічного дренування псевдокіст підшлункової залози у хворих з дисфункцією органа (> 8 за шкалою SOFA) для декомпресії псевдокісти та поліпшення загального стану пацієнта, що необхідно для використання відкритих втручань на підшлунковій залозі, дало змогу зменшити кількість післяопераційних ускладнень до 10,2 % та поліпшити якість життя хворих. Виконання радикальних оперативних втручань залежало від тяжкості стану пацієнтів, поширення хронічного панкреатиту, локалізації псевдокісти, стану протокової системи, товщини та сформованості стінок псевдокісти, а також наявності ускладнень з боку суміжних органів.