Кластерний аналіз як метод оцінки тяжкості перебігу неалкогольної жирової хвороби печінки у пацієнтів з гіпертонічною хворобою

Abstract

Неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖБП) вражає близько 25% дорослого населення світу, і значна увага приділяється тісному взаємозв'язку між НАЖХП та гіпертонічною хворобою (ГХ). Одним з методів інтелектуального аналізу даних є кластеризація, яка дозволяє знаходити закономірності у результатах обстеження пацієнтів, у тому числі, із захворюваннями печінки. У кластерний аналіз були включені 63 пацієнти з неалкогольним стеатогепатитом (НАСГ) та ГХ, у якості групи порівняння були обстежені 62 пацієнти з ізольованим НАСГ, а для контрольних результатів – 20 практично здорових осіб. Усім пацієнтам було виміряно об’єм талії (ОТ), визначений систолічний (САТ) та діастолічний артеріальний тиск (ДАТ), проведені лабораторні дослідження, імуноферментним методом (ELISA) визначені плазматичні рівні калістатину (КС), інтерлейкіну-1β (IL-1β) та інтерлейкіну-10 (IL-10). Для визначення товщини правої (ТПЧ), лівої (ТЛЧ) та хвостатої (ТХЧ) часток печінки проведене УЗД органів черевної порожнини, а для визначення фібротичних змін печінки – двовимірна зсувнохвильова еластометрія з розрахуванням показника жорсткості печінкової паренхіми (E, кПа). Кластерний аналіз проводили за допомогою ієрархічного методу та алгоритму k-середніх з попередньою стандартизацією даних. За результатами кластеризації було виділено 3 підгрупи пацієнтів з НАЖХП та ГХ. Кластер 1 відрізнявся низькими САТ та ДАТ, невеликим ОТ, невисокими рівнями АЛТ та АСТ, середнім вмістом IL-1β, низькою активністю КС та IL-10, ознаками гепатомегалії та підвищеною жорсткістю печінкової паренхіми. До кластера 2 були віднесені пацієнти з найвищими САТ та ДАТ, середнім ОТ, найвищими рівнями АЛТ, АСТ та IL-1β, низькою активністю КС та IL-10, найбільш виразними УЗ-ознаками гепатомегалії та найгіршими результатами еластометрії печінки. Кластер 3 відрізнявся середнім САТ та ДАТ, мінімальним вмістом АЛТ, АСТ та IL-1β, найвищими рівнями КС та IL-10, мінімальними ознаками гепатомегалії та найнижчими значеннями жорсткості печінкової паренхіми. Кластери достовірно відрізнялись від групи контролю за всіма ознаками, від групи з ізольованою НАЖХП – за усіма параметрами, окрім ОТ та IL-1β, а між собою варіювали щонайменше за 4, а якнайбільше – за 9 ознаками. Таким чином, основними маркерами вираженого печінкового фіброзу можна вважати підвищений САТ та ДАТ, збільшення АЛТ та АСТ, зниження активності КС та IL-10 та ознаки гепатомегалії за даними УЗД.