Дисертацію присвячено визначенню жанрової специфіки романної прози М. Турньє, яка полягає у жанровій неоднорідності та синкретизмі. Поділ прози на два періоди дав змогу встановити жанрові особливості кожного з них. Творам першого періоду романної прози М. Турньє властиві жанрові ознаки неоміфу та неолегенди з перевагою останніх. Романи другого періоду демонструють жанрові ознаки переважно притчі та есе. Роль автора від першого до останнього роману посилюється, що позначається на жанровій динаміці творів, в яких простежуються авторські інтенції. У творах виділено субконцепти «первісна гармонія», «прамова», «перша людина», що входять до складу концепту «рай», який посідає важливе місце в художньому світі письменника. Жанрові пошуки М. Турньє спрямували його до малих прозових форм, насамперед, есе.