Вплив антагоніста NMDA-рецепторів на показники вуглеводного та ліпідного метаболізму у сирійських золотавих хом’ячків за експериментальної інсулінорезистентності та цукрового діабету

Abstract

Цукровий діабет (ЦД) є вагомою причиною зростання показників передчасної смертності, а проблема ефективного лікування цієї патології залишається актуальною. У ряді досліджень було продемонстровано потенціальну роль панкреатичних NMDA-рецепторів у глюкозо-стимульованій секреції інсуліну. Мета дослідження: вивчення впливу антагоніста NMDA-рецепторів мемантину на показники вуглеводного та ліпідного обміну за модельованого дієтоіндукованого ЦД та дієта + стрептозотоцин-індукованого ЦД у сирійських золотавих хом’ячків. Матеріали та методи. Дослідження проведене на сирійських золотавих хом’ячках-самцях, у яких моделювали дієтоіндукований ЦД та дієта + стрептозотоцин-індукований ЦД. Тваринам вводили метформін, антагоніст NMDA-рецепторів мемантин або їх комбінацію протягом 2 тижнів. У сироватці крові визначали показники вуглеводного та ліпідного видів обміну. Результати. За умов експериментального відтворення модельних патологій у тварин відмічалися значуща гіперглікемія та гіперінсулінемія, гіпертриацилгліцеролемія, гіперхолестеролемія та проатерогенні зміни вмісту холестеролу у складі ліпопротеїнів порівняно із тваринами групи інтактного контролю. Введення метформіну корегувало гіперглікемію за дієтоіндукованого ЦД та дієта + стрептозотоцин-індукованого ЦД, проте нормалізація рівня інсуліну мала місце лише за ІР. Мемантин за обох патологій вірогідно зменшував індекс HOMA-IR відносно контрольної патології (p < 0,05). Комбіноване застосування препаратів супроводжувалось вірогідною корекцією глікемії та інсулінемії до рівня інтактного контролю і достовірним зменшенням індексу HOMA-IR відносно групи контрольної патології (p < 0,05). Застосування метформіну за дієтоіндукованого ЦД призводило до вірогідної корекції гіпертриацилгліцеролемії та холестеролу ЛПНЩ (ЛПНЩ-ХС), в той час як за дієта + стрептозотоцин-індукованого ЦД відбувалось зниження всіх маркерів ліпідного обміну. Монотерапія мемантином за обох патологій призводила до достовірного зменшення вмісту лише ЛПНЩ-ХС, причому за дієта + стрептозотоцин-індукованого ЦД мемантин перевищував ефективність метформіну. При комбінованому застосуванні препаратів за дієтоіндукованого ЦД достовірно нормалі-зувались вміст загального ХС, триацилгліцеролів та ЛПНЩ-ХС відносно контрольної патології, а за дієта + стрептозотоцин-індукованого ЦД зазначені показники достовірно перевищували аналогічні маркери у групі, яку лікували метформіном. Висновки. Мемантин є перспективним для подальшого дослідження як потенційний антидіабетичний засіб.