Ф А 2.2.1–25–367 МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ IV МЕДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ Кафедра спортивної, фізичної та реабілітаційної медицини, фізичної терапії та ерготерапії «Допущено до захисту магістерської роботи» В.о. завідувача кафедри спортивної, фізичної та реабілітаційної медицини, фізичної терапії, ерготерапії _____________к.мед.н., доцент С.І. Латогуз Магістерська робота за спеціальністю 227 Фізична терапія на тему: ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ ЛЮДЕЙ МОЛОДОГО ВІКУ ПІСЛЯ АПЕНДЕКТОМІЇ Виконала: студентка 2 курсу, групи № 310 IV медичний факультет, фізична терапія Манзюк Наталія Леонідівна Керівник: доцент, к.мед.н. Латогуз С.І. Рецензент: професор, д.мед.н. Білецька О.М. Харків – 2024 У Екзаменаційній комісії «____» ______________2024р З оцінкою __________________ Голова Екзаменаційної комісії, доктор медичних наук, професор _____________/ О.М. Нечипуренко / ЗМІСТ ВСТУП .................................................................................... 4 РОЗДІЛ 1 Теоретичні аспекти фізичної реабілітації людей молодого віку після апендектомії…....... 6 1.1. Основні положення операції апендектомії…. 6 1.2. Клінічна картина у післяопераційному періоді……………………………………………… 10 1.3. Фізична терапія після апендектомії…………. 14 РОЗДІЛ 2 Практичні особливості фізичної реабілітації людей молодого віку після апендектомії……... 17 2.1. Опис бази дослідження………………………. 17 2.2. Організація дослідження …………………….. 20 2.3. Опис вибірки дослідження…………………... 24 2.4. Програма фізичної терапії людей молодого віку після апендектомії…………………………… 27 2.5. Порівняльний аналіз результатів дослідження………………………………………... 32 Висновки…………………………………………… 41 РОЗДІЛ 3 Практичні рекомендації щодо фізичної реабілітації людей молодого віку після апендектомії………………………………………. 42 3.1. Методика фізичної терапії людей молодого віку після апендектомії…………………………… 42 3.2 Особливості застосування фізичної терапії людей молодого віку після апендектомії………... 49 ВИСНОВКИ………………………………………………………… 51 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.................................................................. 55 ВСТУП Актуальність роботи. Гострий апендицит є одним із найчастіших хірургічних захворювань, з яким хворі надходять у стаціонари. За своє життя, за даними різних авторів, гострий апендицит діагностують у 5-10% населення, і, відповідно, 5-10% населення позбавлено червоподібних відростків. Раннє вставання як міра боротьби з післяопераційними ускладненнями саме собою, без застосування лікувальної фізкультури, неспроможна вважатися виправданим. Різкий перехід від суворого постільного режиму до вставання та ходьби фізіологічно не обґрунтовано. Такий перехід хоч і необхідний, але він повинен відбуватися у певній послідовності, що й передбачається спеціальною методикою лікувальної фізкультури. Гострий апендицит – запалення червоподібного відростка сліпої кишки. Належить до найчастіших хірургічних захворювань у дітей та дорослих. Причиною захворювання вважаються гнійні мікроби, які знаходяться у просвіті відростка, проникають у його стінку та викликають запалення. Не виключені гематогенний та лімфогенний шляхи проникнення інфекції. Існує кілька теорій патогенезу, проте найбільш загальноприйнятими є інфекційна та нервово-судинна. Виділяють катаральний апендицит, флегмонозний та гангренозний апендицит. Останні дві форми, у яких спостерігається перфорація відростка, називають деструктивними. Теоретична база роботи. Реабілітація або відновне лікування – це процес і система медичних, психологічних, педагогічних, соціально-економічних заходів, спрямованих на усунення або як найповнішу компенсацію обмежень життєдіяльності, спричинених порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму. Відновне лікування необхідне, коли у хворого значно знижено функціональні здібності, здатність до навчання, порушено трудову діяльність, соціальні відносини тощо. Особливо важливе значення має правильна організація реабілітаційного процесу. Метою фізичної реабілітації людей молодого віку після апендектомії є усунення або зменшення наслідків операції. При цьому успішність проведення та ефективність реабілітаційного лікування залежить від правильної координації дій усіх фахівців. Педагогічні та методичні засади навчання фізичної реабілітації людей молодого віку після апендектомії застосовують з урахуванням стану хворих. Використовують основи навчання фізичних вправ, розвиток рухових навичок та виховання фізичних якостей. Враховують значення дозованого фізичного тренування та його спрямованість (загальне та спеціальне тренування). При операціях на органах черевної порожнини (апендектомія) виробляють розрізи черевної стінки. Нанесена хірургом рана черевної стінки та різних органів, болі, психічна травма, загальний наркоз та місцеве знеболювання, вимушене положення хворого лежачи на спині, можуть викликати ряд суттєвих порушень (пригнічена психіка, застійні явища в легенях, затримка відходження газів та сечовипускання, запори). У пізнішому періоді з'являються нові порушення – різного характеру спайкові процеси у черевній порожнині. Такі спайки можуть з'являтися в ділянці післяопераційної рани, між окремими шарами черевної стінки і підлеглими внутрішніми органами. Спайки, спочатку ніжні, у вигляді фібринних ниток, що легко піддаються розсмоктування і розтягування, надалі формуються в грубі сполучнотканинні утворення (тяжі). Такі тяжі порушують нормальну функцію внутрішніх органів, викликають біль під час руху. Відомо, наприклад, що після операції з приводу апендициту деякі хворі постійно відчувають біль у правій здухвинній ділянці, і вони не можуть спати на лівому боці, тому що в результаті переміщення внутрішніх органів спайки та тяжі натягуються та викликають хворобливі відчуття. Рубцеві розростання в області післяопераційної рани можуть деформувати черевну порожнину, порушувати нормальний кровообіг. Глибокий, запалий рубець на животі, що тягне сусідні тканини, неприємний і в косметичному відношенні. Хірургам давно відомо, що перелічені вище зміни та ускладнення, особливо післяопераційні пневмонії, можна попередити призначенням у ранньому післяопераційному періоді активного рухового режиму. Конкретним проявом такого роду хірургічної тактики стала поширена система раннього вставання хворих після операцій. Відомо, що багато хірургів після апендектомії дозволяють хворим вставати з ліжка і ходити на другий день після операції, а після операцій на шлунку - на 4-5-й день. Предмет дослідження. Фізична терапія. Об'єкт дослідження. Особливості фізичної терапії людей молодого віку після апендектомії. Мета дослідження: є дослідження ефективності фізичної терапії людей молодого віку після апендектомії. Завдання дослідження: 1. Проаналізувати літературу про сутність та основні положення організації операції апендектомії; 2. Розглянути психологічні особливості хворих у післяопераційному періоді; 3. Скласти програму фізичної терапії людей молодого віку після апендектомії; 4. Оцінити ефективність використання фізичної терапії людей молодого віку після апендектомії, за результатами дослідження подати математико-статистичну обробку даних; 5. Проаналізувати отримані результати та зробити висновки. Новизна дослідження. Розроблено систему фізичної терапії людей молодого віку після апендектомії , засновану на оптимальному відновлення після операції апендектомії. Практична цінність дослідження. Розроблено загальні правила проведення реабілітаційних заходів для людей молодого віку після апендектомії; визначено етапи реабілітації та методику реабілітаційних заходів на кожному з них. Описано методику реабілітації після операції. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ЛЮДЕЙ МОЛОДОГО ВІКУ ПІСЛЯ АПЕНДЕКТОМІЇ 1.1. Основні положення операції апендектомії Червоподібний відросток (апендикс) відходить від задньомедіальної стінки сліпої кишки на місці сходження трьох стрічок поздовжніх м'язів. Він має форму циліндра, довжиною 6- 12 см та діаметром 6-8 мм. Запалення червоподібного відростка викликає – захворювання – гострий апендицит є найпоширенішим хірургічним захворюванням. Щороку з кожних 200-250 чоловік одна хворіє на гострий апендицит. Жінки хворіють у 2-3 рази частіше, ніж чоловіки. Післяопераційна летальність становить 0,2-0,3%, причому її причиною найчастіше є ускладнення, що розвинулися у разі пізнього звернення до лікаря. У зв'язку з цим потрібне постійне роз'яснення населенню необхідності раннього звернення по медичну допомогу при болю у животі, відмовитися від самолікування [1, 2]. Етіологія та патогенез. Внаслідок порушення нервової регуляції червоподібного відростка у ньому відбувається порушення кровообігу, що веде до трофічних змін. Причини порушення регуляції можна поділити на три групи: 1) сенсибілізація організму (харчова алергія, глистна інвазія); 2) рефлекторний шлях (хвороби шлунка, кишечника, жовчного міхура); 3) безпосереднє подразнення нервових закінчень (сторонні тіла у червоподібному відростку, калові конкременти, перегини). Приблизно в 1/3 випадків гострий апендицит обумовлений обструкцією червоподібного відростка сторонніми тілами, глистами. При обструкції проксимального відділу червоподібного відростка в його дистальній частині продовжується секреція слизу, що призводить до значного підвищення тиску всередині просвіту та порушення кровообігу в стінці червоподібного відростка. Порушення нервової регуляції червоподібного відростка призводить до спазму його м'язів та судин. Внаслідок порушень кровообігу в апендиксі відбувається набряк його стінки. Набрякла слизова оболонка закриває гирло апендикса, вміст, що накопичується в ньому, розтягує його, тисне на стінку, ще більше порушуючи її трофіку. В результаті слизова оболонка втрачає стійкість по відношенню до мікробів, які завжди є у просвіті червоподібного відростка (кишкова паличка, стафілококи, стрептококи, ентерококи). Вони проникають у його стінку і викликають запалення. Гострий апендицит є неспецифічним запальним процесом [3, 4, 5]. Коли запальний процес захоплює всю товщу стінки червоподібного відростка, у процес залучаються навколишні тканини. З'являється серозний випіт, який потім стає гнійним. Поширюючись по очеревині, запальний процес набуває характеру розлитого гнійного перитоніту. При сприятливому перебігу захворювання з ексудату випадає фібрин, який склеює петлі кишок та сальник, відмежовуючи вогнище запалення. Подібне відмежування навколо червоподібного відростка називають апендикулярним інфільтратом. Апендикулярний інфільтрат може розсмоктатися або нагноюватись. Класифікація видів апендициту: На даний момент найбільш повною та зручною у використанні вважається класифікація В.І. Колесова: I. Гострий простий (поверхневий апендицит) А. Без загальноклінічних ознак, але зі слабкими місцевими проявами захворювання, що швидко проходять. Б. З незначними загальноклінічними ознаками та місцевими проявами захворювання. II. Деструктивний гострий апендицит (флегмонозний, гангренозний, перфоративний): А. З клінічною картиною захворювання середньої тяжкості та ознаками місцевого перитоніту. Б. З тяжкою клінічною картиною та ознаками місцевого перитоніту. ІІІ. Ускладнений апендицит: А. З апендикулярним інфільтратом. Б. З апендикулярним гнійником. В. З розлитим перитонітом. Г. З іншими ускладненнями (пілефлебітом, сепсисом) [6]. Характеристика поверхневого апендициту: Стінка червоподібного відростка набрякла, потовщена, гіперемована з ін'єктованими судинами. У просвіті відростка може бути велика кількість слизу. Характеристика флегмонозного апендициту: Апендикс значно збільшений у розмірах, стінка потовщена, багряного кольору. Серозна оболонка покрита нальотами фібрину. У просвіті відростка міститься каламутний випіт чи гній. У разі порушення відтоку вмісту з порожнини відростка він може бути повністю заповнений гноєм (емпієм червоподібного відростка). У черевній порожнині виявляється каламутний випіт. Характеристика гангренозного апендициту: Відросток збільшений у розмірах, чорного або чорно-зеленого кольору. На поверхні нальоти фібрину. Можуть визначатись одне або кілька перфоративних отворів. Випіт у черевній порожнині має гнійний характер, іноді з домішкою калу [7, 8]. Лікування апендициту не можна відкладати, оскільки існує ризик перфорації, розриву чревоподібного відростка сліпої кишки, що призведе до поширення інфекційно-запального процесу на черевну порожнину. При перших ознаках захворювання (сильний біль у правому боці) необхідно викликати швидку допомогу для госпіталізації. До приїзду лікаря в жодному разі не можна прикладати теплі компреси, давати будь-які лікарські препарати. В умовах стаціонару хворий проходить низку діагностичних процедур, щоб виключити схожі за клінічною картиною захворювання. Для запалення апендикса характерний лейкоцитоз, структурні зміни відростка (набряклість, збільшення у розмірах). Основна мета лікування апендициту полягає у видаленні відростка. Дана операція зветься апендектомія. Вона виконується зазвичай під місцевим наркозом, загальне знеболювання потрібне дітям, людям похилого віку, пацієнтам із психічними порушеннями. Попередня підготовка до операції включає виключення загальних протипоказань (порушення згортання крові, кардіологічні, ендокринні хвороби), дотримання спеціальної дієти. Апендектомія може здійснюватися двома способами: Класична операційна процедура із застосуванням стандартного інструментарію. Розріз довжиною близько 10 см виконується в пахвинній ділянці. Після розтину підшкірної клітковини, поперечних та косих м'язів живота, очеревини виділяють сліпу кишку. Потім виводять чревоподібний відросток і його відсікають, після чого проводять кровоспинні заходи, зашивають рану і накладають шви. Лапароскопічна апендектомія – метод видалення органу через спеціальний оптичний прилад – лапароскоп. Ця процедура виконується за місцевої анестезії. Переваги лапароскопії полягають у малокровності, наявності невеликих за розміром розрізів, швидкої реабілітації [9, 10, 11]. Висновок. Після видалення апендициту потрібний постільний режим протягом декількох днів. У першу добу не рекомендується рухатись, потім дозволяється ходьба, повне відновлення фізичної активності відбувається протягом тижня. Заняття спортом допускаються через місяць. Пацієнту також необхідно скоригувати режим харчування, у перші 7-10 днів протипоказані гострі, солодкі, солоні страви. До раціону включаються каші, киселі, нежирне м'ясо у відвареному або тушкованому вигляді. Шви зазвичай знімають на 7 день після операції. Після операції з приводу гострого апендициту при сприятливому перебігу післяопераційного періоду сидіти дозволяється на 2-й день, а після операції з приводу флегмонозного або гангренозного апендициту при сприятливому перебігу післяопераційного періоду сидіти дозволяється на 4-5-й день, вставати – на 6-7-й. 1.2. Клінічна картина у післяопераційному періоді Для початкової стадії гострої форми захворювання неускладненого характеру типові скарги хворих на раптове почуття дискомфорту з боку шлунково-кишкового тракту: неясні болі в епігастральній ділянці або біля пупка, напади колік, відчуття, що живіт здувся і розпирається зсередини. Коротке полегшення настає після дефекації чи виходу газів. Поступово (протягом 1-3 годин) больовий синдром посилюється; ниючі відчуття і напади колік змінюються постійним пекучим болем, який має розпираючий або гнітючий характер. Зазвичай у цей час реєструється симптом Кохера-Волковича: больові відчуття переміщаються з епігастральної області у праву нижню частину живота. Будь-який різкий фізичний рух, глибоке зітхання або спроба кашлянути, тряска (при їзді на транспорті), ходьба викликають посилення болю – це також типові перші ознаки апендициту, у дорослих та дітей у рівній мірі. Рятуючись від дискомфорту, хворі часто набувають характерного положення – лежачи на правому боці, зігнуті в колінах ноги підтягнуті до живота [12, 13]. По локалізації больових відчуттів можна визначити, з якого боку апендицит знаходиться (бувають і випадки лівостороннього розташування апендикса) і як розташований запалений червоподібний відросток: - при тазовому положенні апендикса характерне зосередження болю в ділянці лона, у правому нижньому квадранті живота; - якщо відросток знаходиться ближче до медіальної лінії, біль іррадіює у район пупка; - про придаток, розташований позаду сліпої кишки, можуть свідчити хворобливі відчуття в попереку з «віддачею» у праву ногу, пахвинну зону та геніталії – якщо виключається можливість ниркових патологій та ураження сечоводу; - при локалізації апендикса під печінкою, біль найчастіше виникає під правим ребром; - у вкрай поодиноких випадках сліпа кишка із запаленим придатком може розташовуватися ліворуч – у випадках відчуття болю зосереджено внизу живота ліворуч. Біль унизу живота справа як один із симптомів апендициту характерна для 90% діагностованих випадків; але первинні болючі відчуття в епігастрії спостерігаються лише в 70% випадків, а симптом Кохера-Волковича - тільки у половини хворих [14, 15, 16]. При простому гострому апендициті в основному спостерігаються болі помірного характеру, які пацієнти можуть терпіти. Яскраво виражений, нестерпний характер больові відчуття набувають, коли апендикс розтягується скупченим всередині гноєм, тобто розвивається епієма червоподібного відростка; хворі описують біль як смикаючий і пульсуючий. Гангренозні процеси, навпаки, на якийсь період сприяють суб'єктивному поліпшенню самопочуття; це відбувається у зв'язку з відмиранням нервових закінчень - джерел болю в ділянці живота. При перфоруванні апендикса біль різко посилюється, а потім починає розтікатися по всьому животу, відповідно до поширення по очеревині гнійного вмісту відростка, що прорвався. Нудота та блювання при гострому запаленні апендикса з'являються у 4/5 хворих через кілька годин після перших проявів абдомінального синдрому, тобто проблем із шлунково-кишковим трактом. Блювота реєструється у 60% пацієнтів, частіше за дитячий вік. Якщо відчуття нудоти і блювотний рефлекс з'являються раніше, ніж починає боліти живіт, діагноз «гострий апендицит» слід негайно поставити під сумнів [17, 18, 19]. Дуже часто серед ознак апендициту у дорослих і дітей спостерігається відмова від їжі: анорексія, або втрата апетиту, типова для 90% випадків. Апетит, що зберігається у хворого, також служить приводом засумніватися в правильності даного діагнозу. Як ознаки апендициту, відзначаються проблеми з дефекацією: затримка випорожнень характерна для третини хворих. Причиною є кишковий парез (обмеження рухової функції), викликаний запаленням, що поширилося по очеревині. Зрідка, не більше ніж у 12-15% випадків, у хворих може спостерігатися рідке випорожнення, що реєструється не більше одного-двох разів, а також помилкові позиви до дефекації (тенезми). Подібні явища можуть вказувати на медіальне або тазове розташування апендикса; у першому випадку запалений відросток має подразнюючу дію на складки очеревини (брижу), що охоплюють тонку кишку, що провокує надмірно активну перистальтику; у другому – відбувається сильне подразнення прямої кишки чи сигмовидного відділу кишечника [20, 21]. У половини пацієнтів вимірювання температури тіла протягом перших 24 годин показує субфебрильні значення, від 37,2 до 37,6ºС. Досвідчені медики знають, що пропасниця на ранньому етапі нехарактерна для даного захворювання; якщо протягом першої доби хвороби у людини піднімається температура до 38ºС і вище, слід запідозрити перші ознаки апендициту з ускладненнями або наявність іншої, зазвичай інфекційної, хвороби [18, 19, 20]. У традиційній медицині прийнято розглядати симптоми апендициту у такій послідовності: - болючі відчуття в епігастральній зоні або біля пупка; - втрата апетиту, почуття нудоти, блювотні позиви; - при пальцевому обстеженні правого нижнього квадранту живота спостерігається локалізована болючість; м'язи пацієнта напружуються у мимовільній захисній реакції; - виникнення лихоманки (підвищеної температури); - розвиток лейкоцитозу. При гострій формі захворювання може статися руйнація запаленого апендикса, у результаті гнійні маси поширюються за межі відростка і спричиняють серйозних ускладнень захворювання. Так, перфорація стінки апендикса - явище, нерідке при флегмонозно-виразковій формі захворювання - призводить до розлитого або локального запалення очеревини; той же результат спостерігається при мимовільній ампутації відростка, що зазнав гангренозних змін. Флегмонозна форма супроводжується звуженням просвіту (аж до закриття) у проксимальній частині апендикса та розтягненням у дистальній. Розвивається гнійне ураження (емпієму), запалення перекидається на сусідні тканини, пряму кишку, очеревину; утворюються обмежені (осумковані) гнійні осередки, запальні процеси досягають жирової клітковини заочеревинного простору. Важкі наслідки дає тромбофлебіт, що розвивається в брижових судинах: патологія може поширитися далі й спровокувати пілефлебіт - септичний тромбофлебіт ворітної вени та її відгалужень, який, своєю чергою, призводить до закупорювання розгалужень вени в печінці та появи специфічних гнійних запалень [22, 23, 24]. Таким чином, клінічні прояви гострого апендициту залежать від характеру морфологічних змін у відростку, його розташування, віку хворих, характеру ускладнень, що приєдналися. Початковий симптом захворювання - тупий біль, що раптово виникає, без чіткої локалізації у верхній половині живота або області пупка. Через 6 годин (з коливаннями від 1 до 12 годин) біль переміщається в праву здухвинну ділянку. Зміна локалізації болів з виникненням хворобливості в правій здухвинній ділянці вказує на тривожну появу соматичних болів, обумовлених подразненням вісцеральної очеревини (тобто запалення захопило всі шари стінки відростка). Локалізація болю залежить від розташування червоподібного відростка: при типовому положенні його хворий відчуває біль у правій здухвинній ділянці, при високому положенні - майже в правому підребер'ї, при ретроцекальному положенні - на бічній поверхні живота або в ділянці нирок, при тазовому положенні - над лобком. Нудота - частий симптом гострого апендициту, іноді, особливо на початку захворювання, можливе блювання. Кал у більшості випадків не порушений. При розташуванні відростка поруч зі сліпою або прямою кишкою або серед петель тонкої кишки запалення може поширюватися на кишкову стінку, що призводить до накопичення рідини в просвіті кишки та проносу [25, 26]. 1.3. Фізична терапія після апендектомії Обстановка хірургічного відділення, очікування операції нерідко посилюють невротичні стани у хворих. Обмеження рухової активності у стаціонарі сприяє гіподинамії. У зв'язку з цим у передопераційний період необхідно відвернути хворого від думок про майбутню операцію, для поліпшення функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем слід використовувати різні загальнорозвиваючі вправи, поступово збільшуючи навантаження. Для поліпшення моторної функції шлунка та кишечника рекомендуються вправи у діафрагмальному диханні та вправи для м'язів, що підвищують тонус черевного преса. Хворих навчають різних типів дихання, вправ післяопераційного періоду (піднімання тіла, таза, поворот на бік, часті переміщення хворого в межах ліжка, безболісне відкашлювання тощо) [25]. При підготовці до операції на черевній порожнині особлива увага приділяється тренуванню грудного типу дихання, оскільки після операції необхідно максимально обмежити участь у диханні діафрагми та черевної стінки. З цією метою хворий вправляється в рідкому глибокому диханні, як з форсованим видихом, так і з подовженим. Під час занять спеціальні вправи чергують із загальнозміцнюючими та дихальними. Так, перед операцією на печінці та жовчному міхурі хворий тренується у підтягуванні ніг до живота на видиху, виконує вправи, що сприяють скороченню та розслабленню м'язів черевного преса. Ці вправи усувають застій крові в депо (печінка, селезінка, мезентеріальні судини), активізують жовчовиділення внаслідок механічного здавлення печінки, масажу її діафрагмою. Для максимального збільшення рухливості діафрагми, кращого відтоку жовчі хворий, лежачи на лівому боці, здійснює повне скорочення і. розслаблення м'язів черевного преса як за допомогою руки, так і без її допомоги. Виконання фізичних вправ з різних вихідних положень (лежачи на спині, на правому і лівому боці, стоячи рачки з високо піднятим тазом) стимулює секреторну, моторну функцію шлунка і кишечника, покращує кровообіг у них і зміцнює зв'язково-м'язовий апарат [27, 28, 29, 30]. Вправи, що сприяють виведенню мокротиння, активізації кровообігу в дистальних ділянках, вправи для збільшення рухливості діафрагми, кінцівок, скорочення та розслаблення м'язів черевного преса необхідно виконувати самостійно під контролем інструктора до 5-6 разів на добу. Комплекси ЛФК у передопераційному періоді варіюють залежно від віку хворого, функціонального стану органів та систем тощо. Протипоказання до призначення ЛФК. загальний тяжкий стан хворого, підвищення температури тіла, небезпека кровотечі, перфорація червоподібного відростка, підозра на перфорацію виразки дванадцятипалої кишки або шлунка, апендикулярний інфільтрат, перитоніт [31, 32]. Таким чином, особливостями загальної методики лікувальної фізкультури при застосуванні її у хірургічних хворих після апендектомії наступні: 1) безперервність застосування протягом усього курсу лікування; лікувальна фізкультура не епізод, а невід'ємна частина комплексного лікування; методика її змінюється залежно від періодів (стадій) хворобливого процесу; давно залишений старий неправильний погляд на лікувальну гімнастику лише як метод долікування; 2) раннє (своєчасне) застосування лікувальної фізкультури, що забезпечує не тільки поліпшення загального стану хворого, а й попереджає виникнення ускладнень та різного роду змін (пневмоній, контрактур, атрофії, спайкових процесів тощо); 3) поєднання лікування фізичними вправами з іммобілізацією, зокрема гіпсовими пов'язками; останні не є перешкодою до застосування лікувальної гімнастики, а, навпаки, полегшують безболісне включення хворого на рухову діяльність; 4) поступово зростаюче навантаження, що є обов'язковою умовою ефективності лікувальної фізкультури. У ранній стадії фізичні вправи зазвичай застосовують як невеликого комплексу вправ переважно загального впливу; у міру одужання навантаження повинне безперервно збільшуватися; в завершальному періоді одужання на користь загального тренування та повного відновлення порушених функцій, хворих з травмами тривалість занять доводять загалом до 1-2 годин на день при багаторазовому повторенні вправ протягом дня та повному навантаженні; 5) використання різноманітних фізичних вправ гімнастичного, ігрового та спортивного характеру. Залежно від показань повинні використовуватися всі засоби та методи лікувальної фізкультури. Для ліквідації залишкових явищ успішно можуть бути використані апарати для механотерапії, які полегшують працю інструкторів (методистів) лікувальної фізкультури [33, 34, 35]. РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ЛЮДЕЙ МОЛОДОГО ВІКУ ПІСЛЯ АПЕНДЕКТОМІЇ 2.1. Опис бази дослідження Формуючий експеримент пов'язаний з розробкою, реалізацією та перевіркою ефективності експериментальної програми, складеної відповідно до назви роботи, її гіпотези та завдань. Процес реабілітації у всіх видах адаптаційно-реабілітаційних заходів має корекційно-розвивальну спрямованість, що базується на особливостях реабілітаційного процесу після апендектомії. Формуючий експеримент передбачає: 1) дослідження вихідного рівня досліджуваного явища (функції, стану, здібності) на початок експерименту; 2) самостійну розробку експериментальної програми та включення її до педагогічного процесу; 3) визначення кінцевого рівня досліджуваного явища після закінчення експерименту. Відповідно до цих вимог складається програма експерименту із зазначенням змісту та послідовності дій дослідника (місце, час, обсяг та порядок проведення досліджень, способи діагностики, контрольних вимірювань, порядок використання фізичних вправ, техніка та інструментарій дослідження, схеми спостережень, протоколи тощо). Експеримент полягає у цілеспрямованому впливі на об'єкт, покликаному змінити його певним чином. Цей вплив – реабілітація хворих після апендектомії – і є результатом теоретичного (теоретичної частини) дослідження. Тестування та курси фізичної терапії проводились на базі університетської клініки у загальному хірургічному відділенні в період осені-зими 2023/2024 року. З метою вивчення ефективності фізичної реабілітації людей молодого віку після апендектомії було запрошено 32 пацієнти, проте було 12 відмов. Свої відмови хворі пояснювали схожими причинами - відсутністю бажання брати участь у обстеженні. У дослідженні взяли участь 20 пацієнтів, (12 жінок та 8 чоловіків) віком від 18 до 28 років, оперованих з приводу апендициту. Групи було сформовано по 10 осіб. До першої групи увійшли хворі, з якими проводився курс фізичної терапії у післяопераційний період. Другу групу склали особи, із якими не проводився курс фізичної терапії у післяопераційний період. Дослідження проводилося в індивідуальному порядку, після невеликої розмови з хворими. Для порівняння було зроблено вимірювання у 20 хворих до початку проведення виконання курсів фізичної терапії у післяопераційний період, вони були позначені як перше обстеження та після проведення 10 занять. Пацієнти були запрошені з урахуванням дозволу завідувача відділення та лікаря. Час обстеження було обрано з урахуванням лікування та вимогами режиму хворого. Дослідження проводилося протягом п'яти етапів. На першому етапі було складено план проведення курсу фізичної терапії у післяопераційний період, підготовлено бланки протоколів дослідження. Затверджено завідувачем клініки час для процедури дослідження та місце зручне для обстеження хворих. Було проведено роз'яснювальну профілактичну бесіду з хворими, після якої хворим, які висловили згоду на обстеження, були видані методики для відповіді у будь-який зручний для них час. На другому етапі було проведено первинне обстеження для подальшого порівняння та оцінки змін. На третьому етапі було проведено 10 занять фізичної терапії у післяопераційному періоді у пацієнтів після операцій на черевній порожнині . На четвертому етапі було проведено повторне обстеження пацієнтів після проведення 10 занять фізичної терапії у післяопераційному періоді. На п'ятому етапі були проаналізовані отримані дані, з наступними висновками щодо ефективності використання занять фізичної терапії у післяопераційному періоді у пацієнтів після апендектомії. 2.2. Методика дослідження 1. Методи теоретичного аналізу – науково-теоретичний аналіз джерел літератури. 2.Діагностичні методи: • аналіз історій хвороби. Проводиться на основі вивчення даних анамнезу, згідно з історією хвороби: на підставі ознайомлення із документацією респондента, аналізу медичних карток; • аналіз обстежень, антропометричних вимірів, функціональних досліджень. Важлива роль функціональної діагностиці належить інформації, одержуваної з допомогою різноманітних проб; • тестування біологічних функцій: серцево-судинної, дихальної, нервово-м'язової (пульсометрія, Проба Штанге, проба Генча, вимірювання АТ); • психодіагностичне тестування; • методика кольорових виборів М. Люшера; • опитування; спостереження; 3.Експерементальні методи: • виконання курсів лікувальної гімнастики з метою активізації функцій зовнішнього дихання в післяопераційний період. • від мети: констатуючий; • за умовами проведення: природний (стаціонарний); • за спрямованістю: порівняльний. 4. Методи математичної обробки та аналізу результатів дослідження. Штанге - Генча проба (синонім Генча проба) - функціональна проба для оцінки стану серцево-судинної та дихальної систем, що полягає у визначенні максимальної тривалості довільної затримки дихання після вдиху (проба Штанге) або після видиху (проба Генча). Для виконання проби Штанге курсанти підраховують у себе частоту пульсу роблять 3 глибоких вдиху і на неповному 4-му вдиху затримують дихання, затиснувши ніс затискачем. Час затримки дихання реєструють. Після закінчення проби знову реєструють частоту пульсу. Норми: час затримки 40-90 с, підвищення частоти пульсу - не більше 10-20 хв. Пробу Генча виконують, зробивши 3 глибокі видихи і на неповному 4-му затримують дихання. Час затримки реєструють. Норми: понад 40 сек. - добре; 35-39 сек. задовільно; менше 35 сек. - незадовільно. 4) Лікарсько-педагогічне спостереження . Під лікарсько-педагогічними спостереженнями (ЛПС) розуміються дослідження, що проводяться спільно лікарем та спеціалістом (педагогом-психологом) з метою оцінки впливу на організм фізичних навантажень, встановлення рівня функціональної готовності та на підставі цього вдосконалення процесу відновного лікування. Спостереження дозволяє побачити поведінку пацієнта у всій широті його проявів. Поведінка пацієнта має бути оцінена в багатьох ситуаціях, де можуть розкритися особливості його психічного стану та риси його особистості. До цих ситуацій належать: огляд хворого фахівцями, підготовка та проведення хворобливих та відповідальних процедур; побачення з рідними та близькими; моменти, коли хворий дізнається чи стає свідком несприятливого результату в інших хворих, які страждають на подібне захворювання. Під час спостереження виявляються товариськість або замкнутість, жвава, весела вдача або схильність до зневіри, підкреслена делікатність або почуття дистанції, що швидко втрачається, некваплива докладність або метушливість у думках і діях, балакучість або обережна обачність у відповідях, стриманість у прояві почуттів або емоційна лабільність. Усе це дає чимало матеріалу й у оцінки психічного стану, і для судження про особистість. Аркуш спостереження представлений у додатку №1. План спостереження дозволяє фіксувати поведінкові реакції пацієнта під час розмови. Також доцільно використовувати методику оцінки зовнішніх вегетативних проявів, запропоновану В.Л. Марищуком, за допомогою якої здійснюється переведення якісних проявів фізіологічних реакцій у кількісні співвідношення. Дані спостереження повинні систематизуватися та оброблятися з урахуванням інформації, отриманої за допомогою інших психодіагностичних методів. 2) Анкетування. Анкетування як метод інтроспекції – використовується для самоспостереження та самооцінки своїх внутрішніх станів. Як варіанти інтроспективного способу можна розглядати анкети суб'єктивних станів. Цілком зрозуміло, що цей метод характеризується суб'єктивністю оцінок. Справжнє обстеження показує суб'єктивний рівень стану хворого, і навіть вплив сестринського процесу на одужання хворого. За допомогою анкетування можна оцінити рівень впливу психологічних, соціальних та особистих причин на наявність захворювання. 3) Тестування. Методика колірного тесту Люшера. Колірний тест Люшера нами використовувався для оцінки рівня тривожності та самооцінки хворих у до та післяопераційному періодах. Ми використовували короткий тест з використанням восьмиколірного ряду (кольори поділяються на основні (1 – темно-синій; 2 – синьо-зелений; 3 – оранжево-червоний; 4 – світло-жовтий) та додаткові, серед яких 7 (чорний) та 0 ( сірий) – ахроматичні, а 5 (фіолетовий) та 6 (коричневий) – змішані базові психологічні потреби. Інтерпретація результатів здійснюється на підставі розбиття кольорових виборів на функціональні пари. При аналізі результатів колірного тесту Люшера використовувалася кількісна оцінка колірного ряду з розрахунком індексу тривог та компенсацій (ІТК) та рівня самооцінки (РС) Відсутність тривожності характеризував ІТК = 0, легку тривожність – ІТК = 1-4 бали, середню – ІТК = 5 -8 балів та висока – ІТК понад 8 балів. Для математичного аналізу та інтерпретації даних використовувалась описова статистика. Результати оброблялися в програмі Excel за допомогою програми аналіз даних. Оцінка значущості відмінності відносних величин частоти у незалежних виборах розраховувалася за t -критерієм Стьюдента. Порівняння відносних величин частоти і оцінка значущості їх відмінностей у незалежних вибірках – одне з найпоширеніших завдань дослідниками. Вихідними даними є результати розрахунку відносних величин частоти та оцінка їх точності та надійності у двох незалежних вибірках. На основі даних побудовано графік довірчих інтервалів. Потрібно оцінити значущість відмінності відносних величин частоти події, що цікавить, у двох вибірках. Приблизне рішення можна дати за графіком, точним за результатами розрахунку t -критерію Стьюдента. У наукових працях прийнято зазначати результат розрахунку відносної величини частоти, як Р±тр. Більш доцільно давати оцінку точності і надійності відносної величини частоти 95% довірчим інтервалом її істинного значення, де t95 - табличне значення t -критерію Стьюдента, що відповідає довірчій ймовірності 95% і числу ступенів свободи п=п-1. Оцінка довірчого інтервалу коректна при 25< Р <75%. Якщо довірчі інтервали на графіку не перекриваються чи перекриваються на величину трохи більше 1/3, можна стверджувати, що є значне відмінність відносних величин частоти. При більшому перекритті довірчих інтервалів констатується відсутність значної відмінності. t -критерій розраховують за формулою: tst Гіпотеза про значну відмінність відносних величин частоти приймається за її ймовірності рівною чи більшою 95%. Якщо ймовірність цієї гіпотези буде менше 95%, приймається нульова гіпотеза про відсутність значної різниці або відповідність відносних величин частоти у двох вибірках. Імовірність нульової гіпотези при цьому буде р>0,05. Розмір цієї ймовірності р називається рівнем значущості. Рішення про значущість відмінності відносних величин частоти у двох вибірках приймають у результаті порівняння розрахованого значення t -критерію з критичними значеннями, які беруть із таблиці за відповідними рівнями значимості р=0,05; 0,01; 0,001 та числу ступенів свободи п'=п,+п2-2. Якщо t0,05). Якщо t