ВІЙСЬКОВА ГІГІЄНА 
 

Навчальний посібник  



1 

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ 
Харківський національний медичний університет 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВІЙСЬКОВА ГІГІЄНА 
 

Навчальний посібник  
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 
ХНМУ 
2022 



2 

УДК 613.67(075.8) 

В  42 

Затверджено Вченою радою ХНМУ.  

Протокол № 8 від 27.10.2022. 
 

Авторський колектив 
Щербань М. Г., Хорошун Е. М., Капустник В. А., М'ясоєдов В. В., 

Коробчанський В. О., Воронцов М. П., Резуненко Ю. К., 

Мельник О. Г., Олійник Ю. О. 
 

Рецензенти 

С. І. Гаркавий – д-р мед. наук, проф. (Національний медичний 

університет імені О.О. Богомольця). 

О. А. Шевченко – д-р мед. наук, проф. (Дніпровський державний 

медичний університет). 

О. В. Лотоцька – д-р мед. наук, проф. (Тернопільський націо-

нальний медичний університет імені І.Я. Горбачевського). 
 

В 42 Військова гігієна : навч. посібник / авт. кол. М. Г. Щербань, 

Е. М. Хорошун, В. А. Капустник, В. В. М'ясоєдов та ін. – Харків : 

ХНМУ, 2022. – 218 с. 

 

 

ISBN 978-966-2094-55-8 

 

Навчальний посібник «Військова гігієна» підготовлено для цільового 

використання як методичне видання з військової гігієни для оперативного 

підвищення кваліфікації у період війни з російським агресором фахівців 

військової державної санітарно-епідеміологічної та медичної служб, а також 

фахівців інших військових служб Збройних сил України, діяльність яких 

пов'язана з вирішенням проблем охорони здоров'я та забезпеченням  

високої боєздатності особового складу діючих військових підрозділів.  

Стисло, акцентовано, але в достатньому обсязі для успішного вико-

нання службових обов'язків фахівцями військових підрозділів ЗСУ сис-

тематизовано сучасну інформацію з військової гігієни та трансформовано 

її у форматі методичних і організаційних основ забезпечення проведення 

санітарно-епідеміологічного нагляду й медичного контролю за здоров'ям 

і боєздатністю особового складу та успішним функціюванням військових 

формувань. 

Навчальний посібник призначений для фахівців військових підрозділів 

ЗСУ, а також для студентів медичних закладів вищої освіти. 
 

УДК 613.67(075.8) 
 

ISBN 978-966-2094-55-8 © Харківський національний  

медичний університет, 2022 

© Щербань М. Г., Хорошун Е. М.,  

Капустник В. А., М'ясоєдов В. В. та ін., 2022 



3 

ЗМІСТ 

 

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ ТА УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ . . . . . . . .  5 

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  6 

Розділ 1. КОРОТКА ДОВІДКА ПРО ІСТОРІЮ РОЗВИТКУ 

МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ . . . . . .  

 

8 

Питання для самопідготовки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  16 

Розділ 2. ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНА ДОКТРИНА УКРАЇНИ . . . . .  17 

Питання для самопідготовки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 21 

Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ НАТО  22 

3.1. Принципова структура організації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  22 

3.2. Головні напрямки діяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  23 

3.3. Освіта і навчання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  24 

3.4. Медичне забезпечення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  25 

Питання для самопідготовки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  28 

Розділ 4. СИСТЕМА МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБРОЙНИХ 

СИЛ УКРАЇНИ ВІДПОВІДНО ДО СТАНДАРТІВ НАТО . . . . . . .  

 

29 

4.1. Концепція програми розвитку системи медичного  

забезпечення Збройних сил України . . . . . . . . . . . . . . . . . .  

 

29 

4.2. Організація державної санітарно-епідеміологічної служби 

Міністерства оборони України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  

 

32 

4.3. Організація протиепідемічного забезпечення військ ЗСУ . .  34 

Питання для самопідготовки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41 

Розділ 5. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОВЕДЕННЯ САНІТАРНО-

ГІГІЄНІЧНОГО НАГЛЯДУ І МЕДИЧНОГО КОНТРОЛЮ 

У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  

 

 

43 

5.1. Зміст санітарно-гігієнічного нагляду, що здійснюється 

державною санітарно-епідеміологічною службою ЗСУ . . .  

 

43 

5.2. Характеристика санітарно-гігієнічного стану військових 

формувань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  

 

49 

5.3. Санітарно-епідеміологічна розвідка . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  53 

Питання для самопідготовки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57 

Розділ 6. ГІГІЄНА ПОЛЬОВОГО РОЗМІЩЕННЯ ВІЙСЬК . . . . .  58 

6.1. Особливості санітарно-гігієнічного нагляду за польовим 

розміщенням військ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  

 

58 

6.2. Санітарний нагляд за особистою та громадською гігієною 

військових формувань у польових умовах . . . . . . . . . . . . . .  

 

67 

6.3. Санітарно-гігієнічний контроль за утриманням території 

розміщення військ у польових умовах . . . . . . . . . . . . . . . . .  

 

74 

6.4. Санітарно-гігієнічний нагляд за очищенням території  

бойових дій . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  

 

79 



4 

6.5. Санітарно-гігієнічний нагляд за лазне-пральним 

обслуговуванням . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  

 

82 

6.6. Основи організації та проведення санітарного нагляду 

і медичного контролю за водопостачанням  . . . . . . . . . . . .  

 

89 

6.7. Основи організації та проведення санітарного нагляду 

і медичного контролю за харчуванням . . . . . . . . . . . . . . . . .  

 

107 

6.8. Очищення території лікувально-профілактичних установ .  128 

6.9. Збір та поховання загиблих і померлих . . . . . . . . . . . . . . . .  131 

Питання для самопідготовки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 134 

Розділ 7. ГІГІЄНА ВІЙСЬКОВОЇ ПРАЦІ ОСОБОВОГО СКЛАДУ 

ВІЙСЬК . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  

 

137 

7.1. Проблема середовища перебування військових формувань 

для здоров'я військовослужбовців . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  

 

137 

7.2. Характеристика основних чинників умов праці 

та їх вплив на здоров'я військовослужбовців . . . . . . . . . . .  

 

139 

7.3. Гігієнічні вимоги до військового одягу, взуття 

та спорядження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  

 

154 

7.4. Організація санітарно-гігієнічних заходів при переміщенні 

та базуванні військових формувань . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  

 

156 

7.4.1. Перевезення транспортом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  156 

7.4.2. Здійснення маршу пішки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  159 

7.4.3. Гігієна військової праці танкістів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  160 

7.4.4. Гігієна військової праці в ракетних військах і артилерії .  164 

7.4.5. Гігієна військової праці в інженерних військах . . . . . . . .  167 

7.4.6. Гігієна військової праці у повітряних збройних силах . . .  167 

7.4.7. Особливості військової праці на космічних об'єктах . . . .  169 

7.4.8. Гігієна військової праці у військово-морських силах . . . .  171 

7.4.9. Гігієна військової праці у радіотехнічних військах 

та на радіолокаційних станціях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  

 

173 

7.4.10. Гігієна військової праці на радіостанціях . . . . . . . . . . . . .  178 

7.5. Біологічна зброя та її уражаючі чинники . . . . . . . . . . . . . . .  180 

Питання для самопідготовки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 183 

ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  186 

ЛІТЕРАТУРА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  209 



5 

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ ТА УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 

 
АДП – анатоксин дифтерійно-правцевий 
АІ  – аптечка індивідуальна 
АК  – армійський корпус 
АМЗІ – аптечка медична загальновійськова 

індивідуальна 
БВШ – базовий військовий шпиталь 
БЗ   – бактеріальні засоби (біологічна зброя) 
БОВ  – боєприпаси об'ємного вибуху 
БОР – бойові отруйні речовини 
ВЛК  – військово-лікарські комісії 
ВМС  – Військово-морські сили  
ВМЛ  – Військово-медична лабораторія 
ВМЦ  – Військово-медичний центр  
ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров'я 
ВСО  – відділення спеціальної обробки 
ВШ  – військовий шпиталь 
ГВШ  – гарнізонний військовий шпиталь 
ГДК  – гранично допустимі концентрації 
ГПХ  – гостра променева хвороба 
ДДА  – дезінфекційно-душовий автомобіль 
ДОЗ  – Департамент охорони здоров'я 
ЕМЕ  – етап медичної евакуації 
ЗКЗК – загальновійськовий комплексний 

захисний костюм 
ЗМУ  – зброя масового ураження 
ЗС  ‒ Збройні сили 
ЗСУ – Збройні сили України 
ІПП  – індивідуальний протихімічний пакет 
ЛМП  – лабораторія медична польова 
МО України – Міністерство оборони України 
МОЗ  – Міністерство охорони здоров'я 
МПБ  – медичний пункт батальйону 
МПП  – медичний пункт полку 
МС  – медичні склади 
МПР  – медичний пост роти 

ОВТ  – об'єкт військової техніки 
ОМЗВ – організація медичного 

забезпечення військ  
ОМедБ – Окремий медичний батальйон 
ОНІ  – особливо небезпечні інфекції 
ОР  – отруйні речовини 
ООС  – операції об'єднаних сил  
ПАЛ  – патологоанатомічні лабораторії 
ПВП  – пункти водопостачання 
ППІ  – пакет перев'язувальний  

індивідуальний 
ПС  – Повітряні сили 
ПСЕГ – пересувна санітарно-епідеміологічна 

група  
ПСЕЛ – пересувна санітарно-епідеміологічна 

лабораторія 
ПХР  – прилад хімічної розвідки 
ПСТ  – пост санітарного транспорту 
ПТСР – посттравматичний стресовий розлад 
РР  – радіоактивні речовини 
СВ  – Сухопутні війська 
СДОР – сильнодіючі отруйні речовини 
СЕР  – санітарно-епідеміологічна розвідка 
СКП  – санітарно-контрольні пункти 
СМВ  – сумка медична військова 
СМЛ  – судово-медичні лабораторії 
СП  – сортувальний пост 
СС  – сумка санітара 
ТЗ  – технічний засіб 
ФБ  – фізична боєздатність 
ФОС  – фосфор-органічні сполуки 
ЦНС  – центральна нервова система 
ЦУМЗ – центральне управління медичного 

забезпечення 

 



6 

ВСТУП 
 

Військова гігієна – це окремий розділ гігієни та військової медицини, 

що вивчає вплив різноманітних чинників навколишнього середовища, 

умов навчально-бойової підготовки, військової праці та побуту на здоров'я 

і відповідно на боєздатність (працездатність) військовослужбовців, а 

також розробляє заходи щодо зменшення або усунення негативної дії 

цих чинників на здоров'я та боєздатність військ (сил). 

Сьогодні, в період війни з російським загарбником, мету та задачі 

військової гігієни необхідно розглядати та визначати у нерозривному 

зв'язку з положеннями Військово-медичної доктрини України та Кон-

цепції програми розвитку системи медичного забезпечення, в яких чітко 

зазначені державні задачі щодо збереження життя і здоров'я військово-

службовців через досягнення максимальної ефективності їх медичного 

забезпечення шляхом об'єднання спроможностей і зусиль медичних 

служб та системи охорони здоров'я цивільного населення, а також 

підготовка системи охорони здоров'я держави до надання найбільш 

ефективної медичної допомоги військовослужбовцям. 

Зважаючи на це першочерговими задачами фахівців з військової 

гігієни на сучасному періоді є максимальне використання наукових, 

методичних, гігієнічних та санітарно-практичних надбань загальної та 

військової гігієни щодо безпосереднього впровадження їх у практику 

збереження і зміцнення здоров'я військовослужбовців шляхом суворого 

та фахового контролю за виконанням санітарно-гігієнічних норм і вимог 

до організації і умов військової праці, розташування, харчування, водо-

постачання, обмундирування, лазне-прального обслуговування та інших 

видів забезпечення військ ЗСУ, що дозволить особовому складу мати та 

постійно підтримувати високий рівень здоров'я та боєздатність.  

Для успішної реалізації вищезазначеного фахівці військової 

державної санітарно-епідеміологічної та медичної служб, а також фахівці 

всіх служб військ ЗСУ, що є відповідальними за забезпечення функцію-

вання військових підрозділів, повинні, перш за все, мати високу фахову 

підготовку з теоретичних та методичних аспектів проведення поперед-

нього та поточного санітарних наглядів за військовими формуваннями, 

особистою та громадською гігієною військовослужбовців, володіти 

знаннями з відповідних розділів військової гігієни: гігієни праці, гігієни 

водопостачання, гігієни харчування та ін., а також володіти практичними 

навичками щодо фахового контролю за виконанням нормативних сані-

тарно-гігієнічних вимог відповідним персоналом військових підрозділів.  

 



7 

Крім того, зазначені фахівці повинні не тільки мати відповідну 

теоретичну та практичну фахову підготовку з військової гігієни, але й 

також володіти лабораторними та інструментальними методами  

досліджень, а саме: 

– епідеміологічний – для вивчення закономірностей поширення 

неінфекційних та інфекційних захворювань серед військовослужбовців 

під впливом тих чи інших шкідливих чинників довкілля, у тому числі 

фізичних, біологічних, хімічних тощо; 

– санітарне обстеження і опис, що доповнюються лабораторно-

інструментальними дослідженнями із застосуванням фізичних, хімічних, 

фізико-хімічних, мікробіологічних та інших методів, які дозволяють 

визначати чинники довкілля і якісно, і кількісно; 

– метод натурного гігієнічного експерименту, наприклад, дослід-

ження стану здоров'я військовослужбовців в умовах перебування 

у конкретному військово-технічному об'єкті;  

– метод санітарно-епідеміологічної експертизи;  

– статистичний метод для обробки отриманих даних. 

Військова гігієна може використовувати наукові дані та методи 

дослідження інших галузей гігієни і суміжних дисциплін, адже резуль-

тати досліджень військових фахівців потрібні для розробки як профі-

лактичних, так і лікувальних заходів, тому військова гігієна тісно по-

в'язана з військово-польовою терапією, військово-польовою хірургією, 

військовою епідеміологією, космічною і авіаційною медициною та 

іншими медичними науками. 

Впроваджують у життя ці гігієнічні заходи, вимоги та рекомен-

дації командири і начальники всіх рівнів ЗСУ, військова державна 

санітарно-епідеміологічна та медична служби Міністерства оборони 

України. 



8 

Розділ 1. КОРОТКА ДОВІДКА ПРО ІСТОРІЮ РОЗВИТКУ 
МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ 
 

Медична служба Збройних сил України (МСл ЗСУ) – це важливий 

підрозділ ЗСУ, який здійснює лікувально-профілактичні, санітарно-

гігієнічні і протиепідемічні заходи та надає кваліфіковану і спеціалізо-

вану медичну допомогу в мирний і воєнний час, що має струнку та 

постійно оновлювальну стандартизовану і специфічну систему кадро-

вого та матеріально-технічного забезпечення.  

В історичному аспекті вітчизняні військові фахівці за початкову 

військову медичну структуру в Україні приймають медико-санітарний 

відділ Генерального військового комітету, затверджений 1-м Всеукра-

їнським з'їздом 18 травня 1917 року. Першим керівником медико-

санітарного відділу став Дмитро Одрина. 

Рішенням Всеукраїнського з'їзду військових лікарів 12–14 жовтня 

1917 року медико-санітарний відділ було реорганізовано у Генеральне 

військово-санітарне управління, яке об'єднало всі існуючі військово-

медичні сили фронту і тилу в єдину систему. 

У січні 1918 року, після проголошення незалежності Української 

Народної Республіки, Генеральний секретаріат військових справ було 

реформовано в Головне санітарне управління, у розпорядженні якого 

станом на 1918 рік було вісім корпусних районів шпиталів з 10 600 ліжко-

місць, у складі яких перебувало 26 тимчасових та 14 постійних шпиталів.  

У структурі медичної служби налічувалось 35 санітарних поїздів, 

11 дезінфекційних загонів та 4 тимчасових аптечних магазини (склади). 

У січні 1919 року в Харкові було створено Головне військово-

санітарне управління, яке очолила лікарка Азарх Р. М. 

Надалі медична військова служба України реформувалась залежно 

від реорганізації Збройних сил України від санітарної частини до  

Головного військово-медичного управління м/с РСЧА (пізніше Радян-

ської армії) у Москві. 

Після проголошення незалежності у 1991 році у зв'язку з рефор-

муванням медичної служби трьох військових округів (Київського, 

Одеського і Прикарпатського), а також інших військових частин, було 

створено єдину медичну службу ЗС України.  

На вимогу директиви МО України у1992 році на базі медичної 

служби Київського військового округу було сформовано Управління 

медичного забезпечення штабу Тилу ЗС України, що надалі було пе-

рейменовано у Військово-медичне управління штабу Тилу ЗС України.  

Першим начальником нового управління став полковник, а з 1993 року 

генерал-майор м/с Циганок Г. В. У 1994 році Військово-медичне уп-

равління Тилу ЗС України було переформовано у Центральне військово-



9 

медичне управління Тилу ЗС, а потім – у Головне військово-медичне 

управління Генерального штабу ЗС України.  

Подальшим реформуванням керівництво військово-медичною 

службою підпорядковувалось Генеральному штабу, а охорона здоров'я 

військовослужбовців – Міністерству оборони.  

У 2003 році Головне військово-медичне управління МО України 

було перейменовано у Департамент охорони здоров'я МО України.  

Згідно з наказом МО України № 678 від 24.11.2006 р. «Про  

затвердження Програми розвитку системи медичного забезпечення ЗС 

України на 2006–2011 роки» Центральні військові клінічні госпіталі 

були реформовано у Військово-медичні клінічні центри регіонів  

(Західного, Центрального, Південного, Північного, Кримського).  

Протягом 2007 року відповідно до Концепції розвитку військової 

медицини в Збройних силах України на базі п'яти військово-медичних 

клінічних центрів у містах Севастополь, Вінниця, Одеса, Харків і Львів 

були сформовані п'ять окремих військових частин і військові мобільні 

госпіталі. 

У 2008 році директивою МО України вводиться новий структурний 

підрозділ – Військово-медичне управління (ВМУ) МО України.  

У 2009 році директивою МО України створюється третій вищий 

орган управління медичною службою Головне військово-медичне 

управління (ГВМУ) ЗС України, а відповідно до Наказу МО № 435 

сформовано також Військово-медичний департамент МО України.  

На початку 2011 року в Генштабі ЗС України було створено ще один 

вищий орган управління медичною службою – Центральне військово-

медичне управління Збройних сил України.  

З 1991 по 2014 рік в Україні функціонує військово-медична  

доктрина УРСР-СРСР, яка передбачала діяльність усіх військово-

медичних закладів держави у мирних умовах. 

Внаслідок окупації Кримського півострова у 2014 році ЗС України 

зазнали суттєвих втрат щодо лікувальних, оздоровчо-профілактичних 

і санітарно-гігієнічних закладів.  

У 2015 році директором Військово-медичного департаменту МО 

України (Головним державним санітарним лікарем МО України) приз-

начено полковника м/с Вербу А. В., який був одним із перших війсь-

кових медиків у зоні АТО і першим, хто провів хірургічну операцію 

в польових умовах у зоні бойових дій.  

Наприкінці 2015 року керівником Центрального військово-ме-

дичного управління було призначено військового хірурга полковника 

м/с Хорошуна Е. М., який постійно оперує у складі польового госпіталю 

у зоні проведення АТО.  



10 

Протягом 2014–2016 років у військових підрозділах ЗСУ було 
відновлено посади стрільців-санітарів у відділеннях, штатних санітарів 
у взводах, санітарних інструкторів у ротах. До штатів медичних пунктів 
батальйонів було введено посаду лікаря та броньовану евакуаційну 
техніку, збільшено чисельність середнього медичного персоналу, що 
дало можливість скоротити час до надання першої медичної допомоги 
та за часовим показником наблизити її до стандартів НАТО.  

Також було переформатовано структуру медичної роти бригади, 
яка за спроможністю наближена до аналогічних підрозділів країн-
членів НАТО. 

У 2018 році відповідно до Директиви Міністерства оборони України 
та Генерального штабу ЗС України на базі Центрального військово-
медичного управління Збройних сил України (у підпорядкуванні Генштабу) 
та Військово-медичного департаменту Міноборони України сформовано 
єдиний орган управління медичним забезпеченням – Головне військово-
медичне управління. З березня 2018 року начальником Головного вій-
ськово-медичного управління – начальником медичної служби Збройних 
сил України було призначено полковника м/с Хоменко І. П. 

31 жовтня 2018 року Міноборони України прийняло рішення 
про перехід військової медицини держави на стандарти медичного 
забезпечення військ НАТО. 

У 2020 році, відповідно до реформування військових структур 
за стандартами НАТО, Головне військово-медичне управління ЗС України 
було переформовано у Командування Медичних сил Збройних сил України. 
Командувачем Медичних сил перепризначено генерал-майора м/с 
Хоменка І. П. 

Діяльність медичної служби на сучасному періоді війни з росій-
ським загарбником цілком підпорядкована інтересам збройних сил та 
спрямована на підтримку їхньої боєздатності на належному рівні шляхом 
збереження, зміцнення та відновлення здоров'я особового складу військ.  

Вирішення цього головного завдання досягається виконанням 
комплексу цільових завдань, зміст та спосіб вирішення яких може 
змінюватись залежно від розвитку збройних сил, суспільно-політичного 
устрою держави, його економічного стану, військової справи, медицини 
та охорони здоров'я. 

Сучасні бойові дії військ характеризуються рішучістю, високою 
маневреністю та напруженістю, швидкими та різкими змінами обста-
новки, веденням їх на землі та в повітрі, на широкому фронті, на велику 
глибину та у високому темпі. У сучасній війні на діяльність медичної 
служби суттєво впливає можливість одномоментного виникнення  
масових санітарних втрат як у всій глибині побудови бойового порядку 
військ, так і в тилу (центрі) країни. 



11 

Умови військового часу погіршують санітарно-епідемічний стан 

населення, військ та районів бойових дій, що може спричинити епідемічні 

спалахи різних інфекційних захворювань. 

Застосування засобів радіоелектронної боротьби, порушення 

постійних комунікацій створюють значні труднощі в управлінні силами 

та засобами медичної служби, у здійсненні медичного постачання та 

організації медичної евакуації. 

Наведене доводить, що в умовах сучасної війни медична служба 

виконує завдання у винятково складній обстановці. 

Традиційно для аналізу ефективності організації роботи медичної 

служби використовують такі показники, як кількість поранених, загиблих 

на полі бою без надання медичної допомоги; летальність серед пора-

нених та хворих, які надійшли на етапи медичної евакуації; своєчасне 

надання їм медичної допомоги; кількість поранених та хворих, яких 

повернули до строю або звільнили за небоєздатністю. Особливе значення 

для успішного виконання зазначеного завдання медичної служби на-

буває час та якість надання медичної допомоги і швидкість евакуації 

постраждалих для надання медичної допомоги та подальшого лікування.   

У сучасних умовах завдання збереження життя, відновлення боє-

здатності поранених та хворих, їх швидке повернення до строю або до 

роботи в народному господарстві набуває ще більшого значення. Так, 

застосування високотоксичних, швидкодіючих отруйних речовин, типу 

фосфорорганічних, вимагає надання першої медичної допомоги у перші 

хвилини (10 хв) з моменту ураження, а надання першої лікарської допо-

моги – у найближчі перші 2 год, інакше допомога буде неефективна. 

Крім відновлення боєздатності поранених та хворих і повернення 

їх до строю, медична служба прагне до якнайшвидшого відновлення 

працездатності тих, які за тяжкістю та характером свого поранення 

(захворювання) підлягають звільненню з армії. Відновлювальне ліку-

вання посідає одне з важливих місць у загальному комплексі завдань, 

які вирішує медична служба, та має загальнодержавне значення. 

У сучасних умовах у зв'язку з оснащенням збройних сил складною 

і різноманітною автоматизованою технікою докорінно змінилися умови 

військової праці та побуту особового складу. Перед медичною службою 

поставлено завдання детального вивчення особливостей впливу сучасної 

бойової техніки та озброєння на особовий склад, своєчасної розробки 

науково обґрунтованих рекомендацій щодо попередження виникнення 

несприятливих умов праці та їх наслідків, пошук найбільш оптимальних 

режимів експлуатації різних зразків військової техніки. 

Особливо актуальними у період бойових дій є санітарно-гігієнічні 

та протиепідемічні заходи. 



12 

Історичний досвід свідчить, що періоди воєн та військових кон-
фліктів супроводжуються, як правило, виникненням обмежених спалахів 
або масових епідемій інфекційних хвороб при суттєвій варіабельності 
структури захворюваності та кількості летальних наслідків. Інфекційна 
захворюваність серед санітарних втрат у діючій армії завжди посідала 
одне із перших місць після бойової патології. 

У загальній структурі захворюваності особового складу радян-
ських військ в Афганістані на інфекційні хвороби припадало 68,7 %, 
на вірусний гепатит – 40,8 %, тифо-паратифозні інфекції – 10,1 %, 
малярію – 3,2 %, амебіаз – 3,0 %. 

Таким чином, епідемічне благополуччя військ може підтриму-
ватися лише за наявності ефективної системи санітарно-гігієнічних та 
протиепідемічних заходів. 

Установи медичної служби є окремими (самостійними) медичними 
формуваннями, що включаються до складу медичних з'єднань та медичної 
служби оперативних (оперативно-стратегічних) об'єднань або знаходяться 
у безпосередньому підпорядкуванні медичної служби видів збройних 
сил, оперативних командувань та центру (Департаменту охорони здоров'я 
Міністерства оборони України). Вони мають свій номер, своє військове 
господарство та друк. До таких формувань відносять окремі медичні роти, 
санітарно-транспортні частини, військові польові пересувні шпиталі, 
військові санаторії, санітарно-епідеміологічні установи, установи ме-
дичного постачання, військово-медичні навчальні заклади тощо. Очолюють 
медичні частини командири, а заклади – начальники. Усі керівники 
зазначених медичних формувань є офіцерами медичної служби. 

З'єднання медичної служби – це медичні формування, до складу 
яких входять медичні частини (установи), а також частини матеріально-
технічного забезпечення, які мають свій єдиний орган управління. До 
них належать: медичні бригади армійських корпусів, шпитальні бази. 
Загальне керівництво військово-медичною службою здійснює Депар-
тамент охорони здоров'я Міністерства оборони України (ДОЗ МОУ). 
ДОЗ МОУ підпорядковується безпосередньо заступнику Міністра оборони 
України. Очолює ДОЗ МОУ – директор Департаменту охорони здоров'я 
МОУ. У воєнний час ДОЗ МОУ є провідним органом управління системи 
медичного забезпечення ЗС України та здійснює планування і безпосе-
редню організацію медичного забезпечення стратегічних операцій через 
Центральне управління медичним забезпеченням (ЦУМЗ) ЗС України. 
У мирний час ДОЗ МОУ відповідно до розпоряджень Першого заступника 
Міністра оборони України здійснює стратегічне та загальне планування 
бойової і мобілізаційної готовності медичної служби ЗС України, кон-
тролює роботу за зазначеними питаннями в оперативному команду-
ванні та видах ЗС, здійснює взаємодію з управліннями Міністерства 
оборони та ГШ ЗС, міністерствами та відомствами України. 



13 

Медична служба ЗС України має такий склад: ДОЗ МОУ як орган 

управління; санітарно-епідеміологічна служба, що має власну управ-

лінську вертикаль; медична служба видів збройних сил; медична служба 

оперативних командувань; медичні частини та установи безпосереднього 

підпорядкування. Для організації та проведення заходів щодо медичного 

забезпечення військ у безпосередньому підпорядкуванні ДОЗ МОУ 

передбачено органи управління лікувально-евакуаційним забезпеченням 

на регіональному та територіальному рівнях, пересувні госпітальні бази, 

лікувально-профілактичні та санітарно-епідемічні заклади, органи військово-

лікарської та судово-медичної експертизи, військово-медичні склади 

та бази, санітарно-транспортні частини, військово-медичні навчальні 

заклади та науково-дослідні установи безпосереднього підпорядкування.  

Керівництво медичною службою з'єднань та частин Військово-

морських сил, Сил Повітряної оборони здійснюють відповідні начальники 

медичних служб. До медичних частин та установ безпосереднього під-

порядкування належать Київський військово-медичний центр, Українська 

військово-медична академія, Науково-дослідний інститут проблем військової 

медицини, Центральна патологоанатомічна лабораторія, Центр судових 

експертиз, Центральна військово-лікарська комісія, центральні медичні 

склади, військові санаторії тощо. На воєнний час додатково мобілізу-

ються органи управління лікувально-евакуаційним забезпеченням військ 

(сил): розпорядчі та місцеві евакуаційні пункти; санітарно-транспортні 

частини: автомобільні санітарні батальйони, військово-санітарні поїзди 

та летучки авіаційні, санітарно-транспортні ескадрильї та ін. 

Управління силами та засобами медичної служби Західного та 

Південного округів здійснюють начальники військово-медичних управлінь 

оперативних командувань. Вказані посадові особи є прямими началь-

никами всієї медичної служби відповідних оперативних командувань. 

При цьому зазначені начальники мають спеціальний орган управління – 

військово-медичне управління, у складі якого передбачені посади го-

ловних спеціалістів з основних розділів військової медицини – хірурга, 

терапевта, токсиколога-радіолога та ін. У безпосередньому підпоряд-

куванні військово-медичних управлінь оперативних командувань зна-

ходяться органи управління лікувально-евакуаційним забезпеченням 

на воєнний час: евакуаційні пункти оперативних командувань, управ-

ління пересувних госпітальних баз; лікувально-профілактичні установи: 

військово-медичні центри (ВМЦ), базові та гарнізонні військові шпиталі 

(БВШ, ГВШ), військові санаторії (ВС) спеціальні медичні частини та 

установи: військово-лікарські комісії (ВЛК), патологоанатомічні лабо-

раторії (ПАЛ), судово-медичні лабораторії (СМЛ), медичні склади (МС). 



14 

З допомогою зазначених сил та засобів начальник військово-
медичного управління організовує та виконує заходи щодо медичного 
забезпечення військ. Зі спеціальних питань начальнику військово-медич-
ного управління оперативного командування підпорядковані началь-
ники військово-медичних відділів армійських корпусів та начальники 
медичних служб з'єднань та частин оперативного командування. 

Органом управління медичної служби оперативного об'єднання 
(армійського корпусу) є військово-медичний відділ. До корпусних сил 
і засобів медичної служби відносяться власне корпусні сили та засоби, 
підпорядковані безпосередньо начальнику військово-медичного відділу 
корпусу, зокрема, це медична бригада армійського корпусу. 

Медична служба військового об'єднання (армійського корпусу) 
складається зі штатних медичних сил та засобів як безпосереднього кор-
пусного підпорядкування, так і військових частин і підрозділів. Організація 
медичної служби зазначених формувань залежить від завдань військ, їх 
штатної чисельності та умов розміщення. Механізовані і танкові бригади 
Сухопутних військ мають медичні роти, окремі полки та батальйони – 
медичні пункти. У роті за штатом введено посаду санінструктора, у взводі – 
стрілка-санітара. Сили і засоби медичної служби бригад та окремих 
елементів у сукупності становлять військову ланку медичної служби. 

Важливою вимогою до організаційної побудови медичної служби 
є взаємозамінність окремих її підрозділів та частин, що забезпечується 
наявністю однотипних формувань. Це забезпечує підвищення живучості 
системи медичного забезпечення військ.  

Лікарські посади комплектуються кадровими військовими ліка-
рями та лікарями-офіцерами медичної служби запасу, які в основному 
призиваються до складу збройних сил під час війни. 

Військові лікарі, які працюють у складі медичної служби бригад 
та окремих частин, як правило, є лікарями загальної практики – сімейної 
медицини. Серед лікарських посад у медичній службі оперативних 
об'єднань є лікарі різних спеціальностей: хірурги, терапевти, стомато-
логи, анестезіологи-реаніматологи, неврологи, гігієністи, епідеміологи, 
токсикологи-радіологи, бактеріологи та інші (понад 60 спеціальностей).  

Особливе значення для ефективного управління медичною  
службою набуває підготовка, перепідготовка та постійне вдосконалення 
керівного медичного складу.  

До посад середнього медичного персоналу відносяться помічники 
військових лікарів, фельдшери, медичні та операційні сестри, фармацевти, 
анестезист, лаборанти та ін. На ці посади призначаються особи, які мають 
медичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр, молодший 
спеціаліст та задовольняють вимоги комплектування (за договором, 
контрактом чи шляхом призову на військову службу) збройних сил. 



15 

На посади молодшого медичного персоналу призначаються пе-

реважно особи термінової (надстрокової) служби з освітньо-кваліфіка-

ційним рівнем кваліфікований робітник та які отримали підготовку 

у спеціальних підрозділах (санітарні інструктори, дезінфектори) або  

не мають спеціальної медичної підготовки (санітари). Особам офіцер-

ського складу, прапорщикам (мічманам) та кожному медичному пра-

цівнику, що перебувають на службі у збройних силах чи в запасі, при-

своюється персональне військове звання. 

Для військовослужбовців військово-медичної служби встановлено 

такі військові звання:  

 сержантський склад – молодший сержант, сержант, старший 

сержант, старшина; 

 прапорщики (мічмани) – прапорщик (мічман), старший прапорщик 

(старший мічман);. 

 молодший офіцерський склад – молодший лейтенант медичної 

служби, лейтенант медичної служби, старший лейтенант медичної служби, 

капітан медичної служби; 

 старший офіцерський склад – майор медичної служби, підпол-

ковник медичної служби, полковник медичної служби; 

 вищий офіцерський склад – генерал-майор медичної служби, 

генерал-лейтенант медичної служби. 

Важливою проблемою для медичної служби на сучасному етапі 

є втрати особового складу військ. Усі втрати особового складу, що 

виникли за час бойових дій, називають загальними втратами. Вони 

діляться на безповоротні та санітарні. 

Безповоротні втрати – це втрати, що включають убитих, тих, 

хто зник безвісти, а також тих, хто потрапив у полон. До санітарних 

втрат відносять поранених різними видами зброї та хворих, які втратили 

боєздатність (працездатність) не менше ніж на добу, надійшли на етапи 

медичної евакуації (медичні пункти, медичні роти або в лікувальні 

заклади), були там зареєстровані та отримали лікарську допомогу.  

Залежно від причин, що зумовили втрату боєздатності (праце-

здатності), санітарні втрати умовно поділяють на бойові та небойові. 

Бойові санітарні втрати (збірне поняття – поранені) – це втрати особового 

складу військ, спричинені дією будь-якого виду зброї чи іншого  

вражаючого чинника під час виконання бойового завдання. До бойових 

санітарних втрат відносять також військовослужбовців, які отримали 

під час бойових дій відмороження. 
 



16 

Питання для самопідготовки 
1. Які напрямки діяльності військової медичної служби ЗСУ є 

пріоритетними? 

2. Назвіть первинну військову медичну структуру України та її 

керівника. 

3. Яким чином здійснювалась реорганізація військової медичної 

служби України в період до 1991 року? 

4. Дайте характеристику напрямкам реорганізації військової 

медичної служби України в період з 1991 до 2015 р. 

5. Дайте характеристику напрямкам реорганізації військової 

медичної служби України в період з 2015 до 2020 р. 

6. Назвіть основні особливості діяльності військової медичної 

служби у період військових дій. 

7. Які основні задачі військової медичної служби у період  

військових дій? 

8. Які сили та засоби відносяться до сучасної військової медичної 

служби?  

9. Які на сучасному етапі основні вимоги організаційної структу-

ри медичної служби? 

10. Дайте характеристику втрат особового складу військ на  

сучасному етапі. 



17 

Розділ 2. ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНА ДОКТРИНА УКРАЇНИ 
 

Проєкт Військово-медичної доктрини України розроблено  
Національним інститутом стратегічних досліджень та Національною 
академією медичних наук України за участю керівників медичних 
служб силових міністерств і відомств.  

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 р. 
№ 910 «Про затвердження Воєнно-медичної доктрини України» Воєнно-
медична доктрина України (ВМДУ) впроваджена в життя. 

У складі ВМДУ: вступ, 5 розділів та прикінцеві положення. 
У Вступі чітко зазначено, що ВМДУ – це надважливий документ 

Державного значення, який відтворює програму України щодо об'єд-
нання спроможностей і зусиль медичних служб Збройних сил та інших 
утворених відповідно до законів України військових формувань, пра-
воохоронних та розвідувальних органів, органів спеціального призна-
чення з правоохоронними функціями (далі – медичні служби), а також 
системи охорони здоров'я цивільного населення в рамках єдиного 
медичного простору, а стратегічним завданням та важливою функцією 
держави, основною сферою діяльності її політичних і державних  
інститутів є забезпечення національної безпеки, що гарантує повну 
реалізацію життєво важливих інтересів людини, суспільства та держави, 
забезпечення сприятливих умов існування та розвитку нації, збере-
ження та примноження її матеріальних і духовних цінностей.  

У першому розділі «Загальні положення» викладено мету та  
завдання, принципи Воєнно-медичної доктрини України, вимоги до 
медичного забезпечення. 

Зазначено, що ВМДУ – це сукупність поглядів, науково обґрун-
тованих принципів, єдиних організаційних вимог щодо організації 
медичного забезпечення збройних сил та інших утворених відповідно 
до законів України військових формувань, правоохоронних та розвіду-
вальних органів, органів спеціального призначення з правоохоронними 
функціями, а її Положення є основою для розроблення нормативно-
правових актів та керівних документів з питань медичного забезпечення 
Збройних сил та інших військових формувань. 

Метою ВМДУ є збереження життя і здоров'я військовослужбовців 
через досягнення максимальної ефективності їх медичного забезпе-
чення шляхом об'єднання спроможностей і зусиль медичних служб та 
системи охорони здоров'я цивільного населення, підготовка системи 
охорони здоров'я держави до надання медичної допомоги військово-
службовцям під час дії особливого періоду, надзвичайного стану,  
інших кризових ситуацій.  

Серед завдань головними є формування та впровадження єдиних 
підходів щодо збереження та зміцнення здоров'я військовослужбовців; 



18 

організація взаємодії та об'єднання спроможностей і зусиль медичних 
служб та системи охорони здоров'я цивільного населення для медичного 
забезпечення військ; забезпечення постійної готовності сил та засобів 
медичних служб і системи охорони здоров'я цивільного населення до 
застосування за призначенням. 

Наголошено, що ВМДУ визначає найвищу цінність життя кожної 
людини та реалізується за такими принципами, як єдині організаційні 
засади діяльності медичних служб незалежно від підпорядкування; єдине 
розуміння причин зниження (втрати) боєздатності військовослужбовців 
та шляхів її підвищення (збереження); єдині погляди на профілактику, 
діагностику, надання медичної та психологічної допомоги відповідно 
до стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних 
протоколів та військово-медичних стандартів; формування необхідного 
резерву; профілактична спрямованість діяльності медичних служб та єдині 
підходи під час проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних 
заходів; територіальний принцип медичного забезпечення та інтеграція 
системи медичного забезпечення військ в єдиний медичний простір України. 

Загальні принципи, вимоги і стандарти медичної допомоги єдині 
для мирного та воєнного часу. 

У складі другого розділу «Організаційні засади системи охорони 
здоров'я військовослужбовців. Чинники, що впливають на діяльність 
системи охорони здоров'я військовослужбовців та визначають її спро-
можності» 10 підрозділів: воєнно-політичні чинники; економічний чинник; 
соціально-правовий чинник; інформаційний чинник; військово-медичний 
чинник; основні складові (елементи) системи охорони здоров'я військо-
вослужбовців; організація та порядок надання медичної допомоги; 
інтеграція та управління медичним забезпеченням; відповідність  
медичного забезпечення Збройних сил та інших військових формувань 
міжнародним стандартам. 

Зазначено, що Воєнно-медична доктрина України базується на 
чинниках, які впливають на діяльність системи охорони здоров'я  
військовослужбовців та визначають її спроможності, а саме на воєнно-
політичному, економічному, соціально-правовому, інформаційному та 
військово-медичному. 

Закономірності побудови та функції системи охорони здоров'я 
військовослужбовців визначаються воєнною політикою держави, станом 
її Збройних сил та інших військових формувань, принципами їх побудови 
та застосування, а система охорони здоров'я військовослужбовців має 
відповідати організаційній структурі Збройних сил та інших військових 
формувань. Забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців щодо 
охорони здоров'я здійснюється шляхом дотримання і виконання вимог 
законодавства, підтримання санітарного та епідемічного благополуччя 
і розвитку нормативно-правової бази щодо медичного забезпечення. 



19 

В основу організації медичного забезпечення військ покладено: 

принципи загальної відповідальності командирів (начальників) за збе-

реження життя і здоров'я військовослужбовців; профілактична спрямо-

ваність; контроль медичних служб за комплектуванням Збройних сил 

та інших військових формувань особовим складом; єдині підходи до 

профілактики та діагностики захворювань, надання медичної допомоги, 

лікування та реабілітації поранених (уражених, хворих); своєчасність, 

наступність і послідовність у наданні медичної допомоги пораненим 

(ураженим, хворим); проведення лікувально-профілактичних заходів 

відповідно до стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), 

клінічних протоколів і військово-медичних стандартів; ешелонування 

та наближення медичної допомоги, у тому числі вторинної (спеціалі-

зованої), до поранених; територіальний принцип медичного забезпе-

чення та інтеграція системи медичного забезпечення військ у єдиний 

медичний простір України; безпосереднє підпорядкування начальників 

медичних служб (органів управління медичним забезпеченням) коман-

дирам (начальникам) на всіх рівнях військового управління; керівництво 

медичним забезпеченням в єдиній системі управління військами. 

Основою системи охорони здоров'я військовослужбовців є  

медичні служби Збройних сил, МВС, Національної гвардії, СБУ, 

Держприкордонслужби, Держспецзв'язку, Служби зовнішньої розвідки, 

Держспецтрансслужби. 

Надання медичної допомоги пораненим (хворим) військовослуж-

бовцям здійснюється за видами відповідно до Основ законодавства України 

про охорону здоров'я, нормативно-правових актів з питань медичного 

забезпечення військ. Основними принципами розгортання етапів  

медичної евакуації (рівнів медичного забезпечення) є максимальне 

наближення їх до осередків санітарних втрат, ешелонування та скоро-

чення їх кількості в лікувально-евакуаційному процесі. Усі військово-

службовці мають володіти практичними навичками з надання доме-

дичної допомоги в порядку самодопомоги та взаємодопомоги. 

Інтеграція системи медичного забезпечення військ в єдиний медичний 

простір України передбачає функціональне поєднання сил і засобів ме-

дичних служб та системи охорони здоров'я цивільного населення з метою 

максимальної реалізації їх спроможностей щодо ефективного медич-

ного забезпечення військ зі збереженням організаційної самостійності. 

Загальні положення, принципи і вимоги щодо організації медич-

ного забезпечення військ розробляються та застосовуються на підставі 

законодавства з питань охорони здоров'я, стандартів медичної допомоги 

(медичних стандартів) і клінічних протоколів, військово-медичних 

стандартів, з урахуванням вимог Організації Об'єднаних Націй та по-



20 

ложень Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також Прин-

ципів і політики медичного забезпечення НАТО. Впровадження між-

народних стандартів, Принципів і політики медичного забезпечення 

НАТО здійснюється до 2020 року шляхом урахування їх вимог у зако-

нодавстві з питань охорони здоров'я військовослужбовців, формування 

необхідної структури та кількості сил і засобів медичних служб та 

організації медичного забезпечення військ. 

У третьому розділі «Фінансове та ресурсне забезпечення» за-

значено, що медичні служби комплектуються сучасними медичними 

виробами переважно на модульній основі, що забезпечує їх автоном-

ність та мобільність. Оснащення (переоснащення) медичних служб 

здійснюється програмно-цільовим методом. 

У четвертому розділі «Підготовка військово-медичних кадрів» 

регламентовано, що підготовка та післядипломна освіта фахівців для 

потреб медичних служб здійснюються в Українській військово-медичній 

академії за єдиним державним замовленням, а також на кафедрах військо-

вої підготовки в закладах вищої медичної освіти. Рівень підготовки і 

кваліфікація медичних та фармацевтичних працівників мають відпові-

дати стандартам освіти, сучасним досягненням науки і техніки та особ-

ливостям медичного забезпечення військ. Медичні та фармацевтичні 

працівники дотримуються вимог Женевських конвенцій про захист 

жертв війни та перебувають під їх захистом. 

У п'ятому розділі «Наукове супроводження системи охорони 

здоров'я військовослужбовців» зазначено, що наукове супроводження 

розвитку системи охорони здоров'я військовослужбовців та розв'язання 

проблем військової медицини здійснює Національна академія медичних 

наук спільно з Міноборони та МОЗ, які організовують та спрямовують 

діяльність науково-дослідних установ на розв'язання проблем військової 

медицини; забезпечують розроблення і впровадження сучасних медичних 

технологій надання медичної допомоги, проведення лікування та реа-

білітації військовослужбовців і цивільного населення в разі поранень, 

травм та захворювань як у польових, так і у стаціонарних умовах; здій-

снюють науковий супровід розробок вітчизняних медичних і технічних 

виробів, лікарських засобів для потреб Збройних сил та інших військових 

формувань. 

У прикінцевих положеннях зазначено, що реалізація положень 

Воєнно-медичної доктрини України слугуватиме основою медичної 

складової високої боєготовності та боєздатності військ; дасть можливість 

створити необхідну структуру та комплект сил і засобів медичних служб, 

покращити їх матеріально-технічне оснащення, забезпечити мобілізаційну 

потребу в людських і матеріально-технічних ресурсах, оптимізувати 



21 

строки готовності до виконання завдань за призначенням; підвищити 

ефективність системи охорони здоров'я військовослужбовців та роль 

військової медицини в суспільстві, розширити доступність медичної 

допомоги та створити в державі єдиний медичний простір. 
 

Питання для самопідготовки 
1. Обґрунтуйте важливість призначення документу Державного 

значення Воєнно-медичної доктрини України (ВМДУ). Назвіть його 

основні розділи та заклади, що його розробляли. 

2. Яка головна мета ВМДУ? 

3. Дайте характеристику завдань ВМДУ. 

4. Назвіть головні чинники, на яких базується ВМДУ. 

5. Якою є основа організації ВМДУ? 

6. Дайте характеристику основним принципам організації  

медичного забезпечення військ України відповідно до вимог ВМДУ. 

 



22 

Розділ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ НАТО 
 

3.1. Принципова структура організації 

 

У період між 1945 та 1949 роками держави Західної Європи та 
їхні союзники в Північній Америці, перед якими стояла гостра потреба 
повоєнної відбудови економіки, з тривогою спостерігали за експансіо-
ністською політикою СРСР. Виконавши зі свого боку взяті під час війни 
зобов'язання щодо скорочення оборонних структур та чисельності 
збройних сил, уряди західних держав виявляли дедалі більшу занепо-
коєність, оскільки стало зрозуміло, що керівництво Радянського Союзу 
мало намір повністю зберегти свої збройні сили. Більше того, з огляду 
на проголошені ідеологічні цілі Комуністичної партії Радянського 
Союзу стало очевидно, що всі заклики до поваги Статуту ООН та між-
народних домовленостей, які були досягнуті наприкінці війни, не га-
рантували суверенітету та незалежності. Ці побоювання посилились 
після того, як багатьом країнам Центральної та Східної Європи були 
нав'язані недемократичні форми правління, жорстоко придушувались 
будь-які прояви опозиції, зневажались елементарні права людини, 
громадянські права і свободи. 

Підписання у березні 1948 року Брюссельського договору стало 
свідченням рішучості п'яти західноєвропейських держав – Бельгії, Великої 
Британії, Люксембургу, Нідерландів, Франції – створити спільну систему 
оборони та зміцнити взаємні зв'язки таким чином, щоб більш ефективно 
протистояти ідеологічній, політичній та військовій загрозі своїй безпеці. 
Згодом відбулися переговори зі Сполученими Штатами Америки та 
Канадою щодо створення єдиного Північноатлантичного альянсу на 
засадах гарантій безпеки та взаємних зобов'язань між Європою. 

Брюссельський договір 1948 року, який був переглянутий у 1984 році, 
став першим кроком у повоєнній відбудові західноєвропейської безпеки. 
Він поклав початок існуванню Західноєвропейського Союзу і Органі-
зації Брюссельського договору. Це був також перший крок у процесі, 
що привів до підписання в 1949 році Північноатлантичного договору 
та створення Північноатлантичного альянсу. Брюссельський договір 
став основоположним документом Західноєвропейського Союзу (ЗЄС).  

Держави, що підписали Брюссельський договір, запросили Данію, 
Ісландію, Італію, Норвегію і Португалію взяти участь у цьому процесі. 
Кульмінацією цих переговорів стало підписання Вашингтонського 
договору у квітні 1949 року, що започаткував спільну систему безпеки 
на основі партнерства цих дванадцяти країн. У 1952 році до договору 
приєднались Греція і Туреччина. Федеративна Республіка Німеччина 
вступила до Альянсу в 1955 році, а Іспанія стала членом НАТО в 1982 році. 
Польща, Угорщина і Чеська Республіка приєднались до НАТО в 1999 році. 



23 

Таким чином, Північноатлантичний альянс був створений на основі 
договору між державами-членами, кожна з яких приєдналась до нього 
добровільно після завершення публічного обговорення і відповідної пар-
ламентської процедури. Договір поважає індивідуальні права всіх 
держав – членів Альянсу, а також їхні міжнародні зобов'язання згідно 
зі Статутом ООН. Він зобов'язує кожну державу-члена взяти на себе 
частину ризику і відповідальності, пов'язаних зі спільною безпекою, 
водночас надаючи кожному з членів Альянсу можливість користуватись 
перевагами спільної безпеки. Договір також вимагає від кожної держави-
члена утримуватись від приєднання до будь-яких міжнародних зобов'язань, 
які йому суперечать. 

 

3.2. Головні напрямки діяльності 
 

Головною метою НАТО є захист свободи і безпеки всіх її членів 
політичними та військовими засобами відповідно до Статуту ООН. Від 
самого початку існування Альянс працює над установленням справед-
ливого і тривалого мирного порядку в Європі на засадах загальних 
демократичних цінностей, прав людини та верховенства права. Ця головна 
мета Альянсу наповнилась новим змістом по закінченню холодної війни, 
оскільки вперше у повоєнній історії Європи перспектива її досягнення 
стала реальністю. 

НАТО є трансатлантичною сполучною ланкою, яка постійно 
зв'язує безпеку Північної Америки з безпекою Європи. Це практичний 
вияв ефективних спільних зусиль її членів задля підтримки своїх коле-
ктивних інтересів. 

Для досягнення своєї головної мети Альянс виконує такі основні 
завдання в галузі безпеки:  

– безпека: закладає необхідне підґрунтя для стабільного клімату 
безпеки в Європі на основі зміцнення демократичних інститутів 
і прагнення до розв'язання суперечок мирним шляхом; він намагається 
створити такі умови, за яких жодна країна не могла б вдаватись до 
залякування чи тиску, спрямованих проти будь-якої іншої держави, 
через загрозу застосування або застосування сили;  

– консультації: відповідно до Статті 4 Вашингтонського договору 
Альянс є трансатлантичним форумом для проведення спільних консуль-
тацій з будь-яких питань, що впливають на життєво важливі інтереси 
його членів, зокрема з приводу нових подій, які можуть становити загрозу 
їхній безпеці; він також сприяє координації їхніх зусиль у галузях, що 
становлять спільний інтерес для всіх членів Альянсу; 

– стримування і оборона: забезпечує стримування та захист від 
будь-якої форми агресії, спрямованої проти будь-якої держави – члена 
НАТО, відповідно до Статей 5 і 6 Вашингтонського договору; заради 
посилення безпеки і стабільності в євроатлантичному регіоні; 



24 

– врегулювання кризових ситуацій: Альянс готовий в разі пот-
реби на основі консенсусу і відповідно до Статті 7 Вашингтонського 
договору зробити свій внесок в ефективне запобігання конфліктам та 
активно залучитись до врегулювання криз, у тому числі й до операцій 
з реагування на кризові ситуації; 

– партнерство: розвиває широкомасштабне партнерство, співро-
бітництво і діалог з іншими країнами євроатлантичного регіону з метою 
посилення прозорості, взаємної довіри та здатності до спільних 
з Альянсом дій. 

 

3.3. Освіта і навчання 
 

Оборонний коледж НАТО (NDC). Знаходиться в Римі і підпо-
рядкований Військовому комітету та незалежній дорадчій раді. В коледжі 
викладаються курси стратегічного рівня з політичних та військових 
питань, спрямовані на підготовку відібраного персоналу на посади 
в НАТО і такі, що стосуються діяльності Альянсу, а також здійснюється 
інша діяльність на підтримку НАТО. У програмах коледжу беруть участь 
офіцери і службовці з країн-партнерів зі співпраці з НАТО. Начальником 
коледжу є офіцер у ранзі не нижче генерал-лейтенанта, або еквівалент-
ному, який призначається Військовим комітетом на три роки. Йому 
допомагає цивільний заступник начальника та два військових заступ-
ники начальника. Голова Військового комітету очолює науково-мето-
дичну раду коледжу. Викладачами коледжу є військові офіцери та 
цивільні службовці, як правило, з міністерств закордонних справ та 
оборони країн – членів НАТО.  

Коледж було створено в Парижі у 1951 році і переведено до Риму 
в 1966 році. Кожного року в ньому проводиться 9–10 різних курсів та 
семінарів з питань безпеки, пов'язаних із ситуацією в євроатлантичному 
регіоні, в яких бере участь широке коло вищих офіцерів збройних сил, 
високопоставлених державних службовців, науковців та парламентаріїв. 
Практично усі заходи в коледжі відкриті для учасників не тільки з країн 
НАТО, але й членів Партнерства заради миру. Учасників відбирають 
та фінансують власні національні уряди. Цілий ряд заходів нещодавно 
став відкритим і для учасників з країн, що беруть участь в Середзем-
номорському діалозі НАТО. Двічі на рік протягом п'яти з половиною 
місяців в коледжі проводяться вищі курси для 84 слухачів, які відби-
раються урядами своїх країн на основі квоти. Слухачами курсів є офі-
цери у ранзі полковника чи підполковника або цивільні службовці 
аналогічного рангу з міністерств закордонних справ та оборони чи 
інших відповідних департаментів уряду та національних організацій. 
Більшість випускників призначаються на посади у командуваннях 
НАТО або національні посади у своїх державах, пов'язані з діяльністю 



25 

НАТО. Програма курсів включає питання загальної міжнародної полі-
тики та політично-військові аспекти безпеки і стабільності стосовно 
країн-членів та партнерів НАТО.  

На початку кожного курсу учасники розподіляються між багато-
національними об'єднаними комітетами, які очолюють викладачі коледжу. 
Щоденні лекції читають запрошені науковці, політики, високопостав-
лені військові та цивільні службовці. Головна увага при підготовці та 
дискусіях, які ведуть учасники, зосереджена на досягненні консенсусу. 

Крім того, на зорі історії НАТО в Обераммергау була створена 
школа НАТО (SHAPE), яка отримала свій статут і назву тільки в 1975 році. 
Протягом багатьох років основна увага приділялась питанням, пов'язаним 
з колективною обороною НАТО. Пізніше, з прийняттям у 1991 році 
нової Стратегічної концепції НАТО, роль школи значно змінилась 
і були розроблені нові курси, програми та семінари на підтримку нової 
стратегії НАТО та її політики, що включають співпрацю та діалог 
з цивільними та військовими представниками країн – не членів НАТО. 
Окрім цього, з початком операцій НАТО в Боснії в контексті ІФОР та 
СФОР школа надає опосередковану підтримку поточним операціям НАТО. 

Школа функціонує як центр навчання військових та цивільних 
кадрів як з Північноатлантичного альянсу, так і з країн-партнерів. Її 
курси безперервно оновлюються і коригуються відповідно до розвитку 
подій в Об'єднаному командуванні в Європі та Об'єднаному команду-
ванні в Атлантиці. Щороку викладається широкий спектр курсів з таких 
тем, як використання зброї; захист від ядерної, біологічної та хімічної 
зброї; засоби радіоелектронної боротьби; командування та управління; 
сили, що можуть бути мобілізовані; багатонаціональні сили; підтримка 
миру; захист довкілля; врегулювання криз та загальна інформація про 
НАТО. Школа оперативно підпорядкована Верховному головнокоман-
дувачу об'єднаних сил НАТО в Європі (SACEUR), але обслуговує 
обидва Верховні командування. 

Допомогу в роботі та рекомендації надає дорадча рада, яка 
складається з представників SHAPE та викладачів школи. Німеччина 
і США надають приміщення та матеріально-технічне забезпечення, але 
школа покладається на плату за навчання у покритті оперативних  
видатків і фактично знаходиться на самозабезпеченні. 

 

3.4. Медичне забезпечення 
 

Традиційно за медичне забезпечення під час операцій відповідала 
кожна держава окремо, у зв'язку з чим у НАТО був відсутній вищий 
орган, якому було б доручено завдання координації та сприяння спільним 
проєктам. Поява у Північноатлантичного союзу нового спектра завдань 
зробила необхідним прийняття загального узгодженого підходу до 



26 

медичного забезпечення. Такий підхід дозволяє рівномірно розподілити 
навантаження, пов'язане з проведенням операцій, та оптимізувати 
використання обмежених медичних ресурсів. 

Медичною концепцією НАТО прийнято, що медичне забезпе-
чення має критично важливе значення для всіх держав, тому необхідно 
координувати організацію медичного забезпечення, щоб не здійснювати 
подвійну роботу із забезпеченням дорогим обладнанням та висококва-
ліфікованим персоналом.  

Збереження бойової сили за рахунок надання невідкладної ме-
дичної та хірургічної допомоги має надзвичайно важливе значення. Ця 
функція передбачає створення ефективної системи медичного забезпе-
чення для лікування та евакуації хворих, постраждалих і поранених 
військовослужбовців, мінімізацію терміну, на який військовослужбовці 
вибувають із строю через поранення чи захворювання, а також для 
повернення поранених до строю. З цих причин ефективна система 
медичного забезпечення вважається засобом, що піднімає моральний 
дух, і потенційним чинником підвищення бойової ефективності. І хоча 
зазвичай відповідальність за медичне забезпечення покладена на дер-
жави, планування має бути гнучким та з врахуванням можливості для 
координованого багатонаціонального підходу до питань медичного 
забезпечення. Ступінь багатонаціональності буде різною залежно від 
того, в яких умовах доводиться виконувати завдання, і від готовності 
держав брати участь у будь-якій формі в об'єднаній системі медичного 
забезпечення. Медичне обслуговування також відіграє життєво важливу 
роль захисту військ (сил). 

Медичне забезпечення ґрунтується на принципах та напрямках 
політики, сформульованих у керівних вказівках. Для медичного забез-
печення під час операцій застосовуються принципи своєчасності ліку-
вання, безперервності обслуговування та порівняних стандартів у всіх 
ланках системи медичного забезпечення. Держави зберігають за собою 
обов'язки щодо медичного забезпечення своїх сил, але загальна відпо-
відальність за медичне забезпечення багатонаціонального контингенту 
загалом покладена на оперативного командувача, який відповідає за 
використання сил та ресурсів, що надходять від країн. 

Медичне постачання включає закупівлі, зберігання, перевезення, 
розподіл, технічне обслуговування та утилізацію медичної техніки та 
лікарських препаратів, у тому числі донорської крові та її компонентів 
та медичних газів з метою оптимізації медичного забезпечення та ви-
користання цього процесу в ході планування та реалізації. 

При цьому завданням медичного матеріально-технічного забез-
печення є стійкість системи військово-медичного забезпечення 
за будь-яких умов, а масштаб і охоплення медичного постачання вста-
новлюються залежно від завдань, що виконуються. 



27 

Керівним принципом у рамках операції є відповідальність держав 
за планування та здійснення дієвої системи медичного матеріально-
технічного забезпечення. При цьому командувач НАТО може скорис-
татися своїми повноваженнями для найбільш оптимальної координації 
національних заходів у цій сфері. Економія коштів на масштабі може 
бути досягнута шляхом узгодженого постачання багатонаціональних 
ресурсів, що спільно фінансуються. 

Планування та реалізація медичного забезпечення є колективним 
обов'язком тилових та медичних служб. Медична техніка та обладнання – 
особливий товар через їхній особливий статус, нормативно-правову базу, 
вимог щодо поводження з ним та важливість для врятування життя 
пацієнтів. Медичний персонал відповідає за ідентифікацію потреб, якісні 
та кількісні характеристики медичного обладнання і лікарських препаратів 
та рекомендації щодо пріоритетності поставок. Персонал тилових служб 
відповідає за координацію перевезень та доставку медичного облад-
нання і лікарських засобів у рамках усього плану тилового забезпечення. 

Медичні та тилові служби несуть колективний обов'язок щодо 
відстеження медичного обладнання і лікарських препаратів, починаючи 
з моменту закупівлі та закінчуючи їх утилізацією. Медична евакуація 
включає такі елементи, як перевезення й транспортування, але йдеться 
не тільки про перевезення пацієнтів під наглядом медиків у лікувальні 
заклади як невід'ємну частину лікувального процесу, а й про обов'яз-
кову медичну допомогу, що надається пацієнтам у міру необхідності 
медичним персоналом у ході евакуації. 

Центральним органом з розробки й координації військово-медичних 
питань та надання Військовому комітету НАТО рекомендацій у медичній 
галузі є Комітет керівників військово-медичних служб країн – членів 
НАТО (COMEDS). Комітет керівників військово-медичних служб країн 
НАТО складається з вищих військово-медичних посадовців держав Альянсу.  

Комітет керівників військово-медичних служб країн НАТО було 
створено в 1994 році саме з такою метою. Посади голови та секретаря 
COMEDS обіймають представники Бельгії, а секретаріат комітету знахо-
диться в робочому приміщенні керівника медичного управління Бельгії 
в Брюсселі. COMEDS, до складу якого входять керівники військово-
медичних служб країн Альянсу, медичні радники Верховних командувачів 
ОЗС НАТО (SHAPE та ACLANT), представник управління стандарти-
зації НАТО, Голова об''днаного військового комітету та представник 
Міжнародного військового штабу, збирається на пленарне засідання 
двічі на рік і звітує перед Військовим комітетом щороку. З 2001 року 
керівники військово-медичних служб країн-партнерів запрошуються 
до участі в пленарному засіданні COMEDS у форматі РЄАП. Серед цілей 
комітету – поліпшення та розширення систем координації, стандартизації 
і взаємодії між країнами-членами в медичній галузі та вдосконалення 



28 

обміну інформацією щодо організаційних, оперативних та процедурних 
аспектів роботи військово-медичних служб в державах НАТО та країнах-
партнерах. У 1997 році країни – учасниці ПЗМ були запрошені до пов-
ноправної участі в діяльності більшості робочих груп COMEDS, а 
з 1996 року – у щорічному медичному семінарі COMEDS/ПЗМ. Нині 
це входить у порядок денний пленарних засідань COMEDS. Комітет 
координує свою роботу з іншими органами НАТО, задіяними у медичній 
галузі, включаючи агентство НАТО з питань стандартизації (NSA), 
Спільний медичний комітет (JMC), медичних радників Верховних коман-
дувачів ОЗС НАТО, Комісію з людського фактора і медичних питань 
Науково-технічної організації (HFM/RTO), Центр зброї масового зни-
щення та штабного офіцера-медика з МВШ. Голова JMC та голова 
Генеральної медичної робочої групи Військового агентства з питань 
стандартизації (MAS) відвідують пленарні засідання COMEDS як  
спостерігачі. COMEDS має дев'ять підпорядкованих робочих груп, які 
допомагають йому у виконанні завдань. Кожна з цих груп проводить 
засідання щонайменше раз на рік з такими темами засідань: військово-
медичні структури, операції та процедури; військова профілактична 
медицина; швидка медична допомога; військова психіатрія; стомато-
логічні послуги; матеріальне забезпечення медицини та військова  
фармація; співпраця та координація у сфері військово-медичних  
досліджень; гігієна харчування, харчова технологія та ветеринарна 
медицина; медична підготовка. 

 

Питання для самопідготовки 
1. Назвіть чинники, які передували створенню НАТО. 

2. Яке значення для створення НАТО мав Брюсельський договір 

1948 року? 

3. Яке значення для створення НАТО мав Вашингтонський  

договір 1949 року? 

4. Яка головна мета створення НАТО? 

5. Які основні завдання НАТО в галузі міжнародної безпеки? 

6. Розкрийте структуру і напрямки організації освіти та навчання 

в НАТО. 

7. Який принцип та основні напрямки медичного забезпечення 

військ в НАТО? 



29 

Розділ 4. СИСТЕМА МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  
ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ВІДПОВІДНО ДО СТАНДАРТІВ НАТО 

 

4.1. Концепція програми розвитку системи медичного забезпечення 
Збройних сил України 

 

За свідченням вітчизняних провідних військових фахівців медична 
служба ЗС України до початку АТО не була повністю готова до вико-
нання завдань за призначенням у бойових умовах, не мала необхідної 
нормативно-правової бази, організаційної структури та сучасного  
комплектно-табельного оснащення. 

Теоретичні напрацювання щодо медичного забезпечення ЗС України 
не відповідали характеру застосування військ під час АТО. Таким чином, 
на початку АТО медичні підрозділи військових частин і з'єднань ви-
явилися неготовими до виконання завдань за призначенням, а система 
медичного забезпечення ЗС України виявилася неспроможною до орга-
нізації та проведення необхідних лікувально-евакуаційних заходів без 
її доукомплектування, проведення необхідного маневру силами та засо-
бами, а також залучення потенціалу системи цивільної охорони здоров'я. 

Слід зазначити, що за час АТО/ООС опрацьовано та введено 
в дію ряд важливих для національної безпеки держави документів, 
зокрема Воєнну доктрину України, Концепцію розвитку сектору без-
пеки і оборони України та Стратегічний оборонний бюлетень України, 
які стали передумовою та основою розробки Програми розвитку 
Збройних сил України на період до 2020 року. 

Реалізація вимог наведених нормативно-правових актів щодо 
медичного забезпечення військ, затверджених указами Президента України, 
стала основою розроблення Концепції програми розвитку системи 
медичного забезпечення Збройних сил України на період до 2020 року. 

В цій Концепції були детально визначені проблеми медичного 
забезпечення ЗС України та проведено аналіз причин їх виникнення, 
визначено оптимальний варіант розвитку системи медичного забезпе-
чення ЗС України, шляхи, способи та етапи розвитку, а також очікувані 
результати внаслідок її реалізації. Логічним продовженням цієї роботи 
стало опрацювання детальної Програми розвитку системи медичного 
забезпечення Збройних сил України на період до 2020 року з визна-
ченням конкретних заходів програми по роках, відповідальних за їх 
виконання та розрахунок необхідних коштів, яку було затверджено 
директором ВМД МО України. 

Основною метою реформування системи медичного забезпечення 
сил оборони є вдосконалення системи охорони здоров'я військових, 
здійснення системного перетворення всебічного медичного забезпечення 
військовослужбовців. 



30 

У підсумку сили оборони мають отримати належну медичну  
підтримку, яка відповідає стандартам НАТО. 

Зазначене потребує виконання таких пріоритетних завдань: 

– запровадження єдиних підходів до системи медичного забез-
печення у всіх складових сил оборони відповідно до стандартів НАТО; 

– укомплектування сил оборони сучасним, уніфікованим медичним 
майном, медичною та санітарною технікою; 

– забезпечення функціонування системи підготовки та перепід-
готовки військово-медичних працівників сил оборони з питань тактичної 
медицини; 

– забезпечення координованої міжвідомчої взаємодії між медич-
ними силами сил оборони та державною системою охорони здоров'я; 

– забезпечення епідемічного благополуччя і високого рівня про-
філактики інфекційних захворювань особового складу сил оборони. 

Указом Президента України від 14 березня 2016 року № 92/2016 
впроваджена Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, 
яка визначає систему поглядів на розвиток безпекових та оборонних 
спроможностей України у середньостроковій перспективі, сформованих 
на основі оцінки безпекового середовища та фінансово-економічних 
можливостей держави, здійснених у рамках комплексного огляду  
сектору безпеки і оборони України. 

Правовою основою Концепції є Конституція та закони України, 
Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента 
України від 26 травня 2015 року № 287, та Воєнна доктрина України, 
затверджена Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555. 

Метою Концепції є визначення шляхів формування національних 
безпекових та оборонних спроможностей, що дадуть змогу відновити 
територіальну цілісність України в межах міжнародно визнаного держав-
ного кордону України, гарантувати мирне майбутнє України як суверенної 
і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, а також 
забезпечать створення національної системи реагування на кризові ситуації, 
своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізацію зовнішніх і внут-
рішніх загроз національній безпеці, гарантування особистої безпеки, 
конституційних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення кібер-
безпеки, оперативне спільне реагування на кризові та надзвичайні ситуації. 

Указом Президента України від 25 березня 2021 року № 121/2021 
затверджена Стратегія воєнної безпеки України, головною метою якої 
є завчасно підготовлена та всебічно забезпечена всеохоплююча оборона 
України на засадах стримування, стійкості та взаємодії, що забезпечує 
воєнну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність держави відпо-
відно до Конституції України та в межах державного кордону України, 
сприяє інтеграції України в євроатлантичний безпековий простір та 



31 

набуттю членства в НАТО, передбачає активну участь у міжнародних 
операціях з підтримання миру і безпеки. 

З урахуванням аналізу безпекового середовища в контексті  

воєнної безпеки держави Стратегія визначає цілі, пріоритети та завдання 

реалізації державної політики у воєнній сфері, сфері оборони і військового 

будівництва, які спрямовані на захист життєво важливих національних 

інтересів від воєнних загроз, надання відсічі і стримування збройної агресії 

проти України, запобігання або стримування противника від повно-

масштабного застосування воєнної сили проти України, припинення 

незаконної окупації Російською Федерацією частини території України, 

захист її суверенітету і територіальної цілісності в межах державного 

кордону України, насамперед шляхом здійснення міжнародно-правових, 

політико-дипломатичних, безпекових, гуманітарних та економічних заходів. 
Досягнення сумісності Збройних сил України, інших складових сил 

оборони з відповідними структурами держав – членів НАТО, введення 

в дію нових військових статутів (доктрин) на основі євроатлантичних 

принципів та з урахуванням національних традицій, розвиток спро-

можностей щодо отримання допомоги від іноземних партнерів та її 

надання іншим державам. 

Державна політика у воєнній сфері, сфері оборони і військового 

будівництва спрямована на створення сучасних, мобільних і боєздатних 

сил оборони, які стануть невід'ємною складовою вільної, заможної, 

демократичної і правової України, користуватимуться повагою в сус-

пільстві та в іноземних партнерів і міжнародних організацій, спільно 

з іншими складовими сектору безпеки і оборони, органами державної 

влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами 

й організаціями та суспільством забезпечать всеохоплюючу оборону України, 

захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. 

Всеохоплююча оборона України з комплексним використанням 

усього потенціалу держави і суспільства для реалізації суверенного 

права України на самооборону, впровадженням сучасних форм і спо-

собів застосування сил оборони, організацією територіальної оборони 

України та руху опору, стримуванням агресора, підтриманням стійкості 

та забезпеченням взаємодії в ході підготовки до всеохоплюючої обо-

рони України, відсічі і стримування збройної агресії проти України, 

ліквідації збройного конфлікту та під час відбудовного періоду після 

закінчення воєнних дій, а також координація заходів оборони України 

з міжнародними партнерами є найбільш раціональним підходом, який 

забезпечить воєнну безпеку України, створить сприятливі умови для 

відновлення її територіальної цілісності та допоможе досягти більш 

безпечного майбутнього. 
 



32 

4.2. Організація державної санітарно-епідеміологічної служби  
Міністерства оборони України 

 

Санітарно-епідеміологічна служба МО України здійснює свою 

діяльність відповідно до «Положення про державну санітарно-

епідеміологічну службу Міністерства оборони України», затверджене 

Наказом Міністра оборони України за № 5 від 13.01.2003 року. 

«Положенням» регламентовано, що санітарно-епідеміологічна 

служба МО України здійснює державний санітарно-епідеміологічний 

нагляд за дотриманням вимог санітарного законодавства командуванням 

всіх рівнів, установами, організаціями, військовослужбовцями та пра-

цівниками ЗСУ. 

До її складу входять такі структури: 

– санітарно-епідеміологічне управління МО України; 

– центр державного санітарно-епідеміологічного нагляду ЗСУ; 

– санітарно-епідеміологічні загони (регіональні); 

– санітарно-епідеміологічні загони (територіальні); 

– санітарно-епідеміологічні лабораторії (гарнізонні), а також інші 

заклади, що утворені згідно із законодавством. 

Центральним органом управління державною санітарно-епіде-

міологічною службою МО України є санітарно-епідеміологічне управ-

ління МО України. При управлінні функціонує колегія для розгляду 

найважливіших питань забезпечення епідблагополуччя, яку очолює 

Головний державний санітарний лікар МО України. 

Крім того, функціонують дорадчі органи та атестаційна комісія. 

Санітарно-епідеміологічна служба МО України у своїй діяльності 

керується діючими законотворчими актами України, санітарним законо-

давством, військовими Статутами, наказами МО України, керівництвами, 

інструкціями, будівельними нормами, державними стандартами, санітар-

ними правилами і нормами, вказівками, настановами, посібниками.  

Наприклад: «Військовий Статут внутрішньої служби ЗСУ»,  

затверджений Законами України № 548-ХIV; 551-ХIV; 550-ХIV; 549-ХIV 

від 24 березня 1999 року (розділ 6) регламентує наступне: «…Створення 

здорових умов служби і побуту військовослужбовців; загартованість 

і фізичний розвиток; санітарно-гігієнічні і протиепідемічні заходи;  

лікарсько-професійні заходи; лазне-пральне обслуговування». 

«Положення щодо розмежування відповідальності медичної 

служби та державної санітарно-епідеміологічної служби ЗСУ з питань 

забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя військ» 

чітко регламентує функції та обов'язки як медичної, так і державної 

санітарно-епідеміологічної служби ЗСУ.  



33 

Санітарно-епідеміологічна служба МО України належить до 
превентивної медицини, тобто основна її діяльність направлена на 
попередження та запобігання захворювань. Структурно служба скла-
дається з п'яти регіональних санітарно-епідеміологічних управлінь 
(Київ, Вінниця, Львів, Одеса та Харків) із відділами у Житомирі,  
Мукачеві, Миколаєві та Дніпрі, які безпосередньо підпорядковуються 
санітарно-епідеміологічному управлінню Командування Медичних сил 
Збройних сил України. Чисельність особового складу близько 250 осіб. 
Проте навіть така незначна, на перший погляд, кількість людей спро-
можна забезпечувати санітарно-епідемічний добробут серед особового 
складу Збройних сил України. 

Від початку пандемії коронавірусу у Збройних силах України роз-
роблено та затверджено низку нормативних документів та розпоряджень, 
що передбачають заходи запобігання занесенню та поширенню у вій-
ськових частинах (закладах, установах) Збройних сил України COVID-19, 
алгоритми дій при виявленні поодиноких та масових випадків захво-
рювання, методичні вказівки щодо проведення обстеження військово-
службовців та їхнє лікування. 

Зокрема, визначено можливості закладів охорони здоров'я 
в системі Міністерства оборони України із надання медичної допомоги 
інфекційним хворим та місця для проведення обсервації (ізоляції) 
військовослужбовців: визначені спеціальні санітарні транспортні засоби, 
шляхи евакуації та особливості евакуаційних заходів при виявленні 
хворих на COVID-19. 

Упроваджено комплекс превентивних протиепідемічних заходів, 
одним із яких є активне виявлення хворих методом безконтактного 
скринінгу температури тіла, а також опитування військовослужбовців 
на наявність симптомів гострих респіраторних захворювань. У всіх 
військових частинах (закладах, установах) створено місця для обробки 
рук антисептиком із обов'язковим розміщенням довідкової інформації 
щодо необхідності дотримання респіраторної гігієни, етикету кашлю 
та соціального дистанціювання.  

У разі масового надходження військовослужбовців, хворих на 
коронавірус, визначені резервні зони в центрах медичної реабілітації 
та санаторно-курортного лікування. За час пандемії силами стаціонарних 
та мобільних лабораторних закладів проведено понад 50 тис. досліджень 
на COVID-19. 

Медична служба Збройних сил України має необхідний запас 
медико-санітарного та господарчого майна, дезінфекційних засобів та 
засобів індивідуального захисту. 

Від початку пандемії проводилось оновлення та накопичення 
засобів індивідуального захисту. Зокрема, костюми біологічного захисту, 
які знаходились на озброєнні медичних закладів Збройних сил України, 



34 

не відповідали необхідним вимогам для застування у боротьбі з корона-
вірусною хворобою, оскільки не мали відповідного ступеня біологіч-
ного захисту. Саме тому ініціативною групою санітарно-епідеміологіч-
ного управління Командування Медичних сил ЗС України та Науково-
дослідним інститутом проблем військової медицини Української вій-
ськово-медичної академії спільно з вітчизняними виробниками було 
розроблено багаторазовий костюм біологічного захисту, що відповідає 
Державному стандарту EN 14126:2008. Він забезпечує надійний захист, 
унеможливлюючи потрапляння біологічних агентів на шкіру та, на відміну 
від попередніх вітчизняних зразків, набагато легший та міцніший, 
оскільки був розроблений із врахуванням специфіки діяльності військово-
службовців та побажань як військових клініцистів, так і епідеміологів. 

Завдяки тісній співпраці з іноземними партнерами медична служба 
має на озброєнні три сучасні мобільні лабораторії медичні, розташовані 
на базі шасі автомобіля Mersedes-Benz Sprinter. Така лабораторія призначена 
для проведення досліджень на основі молекулярно-генетичних методів, 
а саме полімеразної ланцюгової реакції з метою виявлення широкого 
спектра біологічних патогенів, зокрема і коронавірусу SARS-CoV-2. 
Це надає можливість прискорити процес постановки клінічного діагнозу 
та початку лікування. Також лабораторії забезпечені спеціальними боксами 
з пневматичним каркасом (аеротентами), що використовуються для одя-
гання та знімання захисного одягу та пробопідготовки зразків. Ці лабора-
торії забезпечені багаторазовими захисними комбінезонами біологіч-
ного захисту 6-го рівня, які є лише у військових медиків Збройних сил 
України. Усі інші силові відомства та Міністерства такими не забезпечені. 

Новітні технології застосовуються також і під час дезінфекції. 
Так, для проведення швидкої, високоефективної та якісної дезінфекції 
пересувні санітарно-епідеміологічні групи забезпечені аерозольними 
генераторами холодного туману. На відміну від звичайних розприску-
вачів, генератори холодного туману мають вищу ступінь дисперсності, 
завдяки чому дезінфекційні розчини можуть потрапляти у найменші 
щілини та важкодоступні місця. Цей метод може застосовуватись для 
обробки приміщень, автомобілів та фортифікаційних споруд. 

Окрім того, наразі розробляється сучасна інформаційно-аналі-
тична система, яка значно покращить модель управління та реагування, 
оскільки дасть змогу відстежувати та контролювати епідемічну ситуацію 
в реальному часі. 

 

4.3. Організація протиепідемічного забезпечення військ ЗСУ 
 

Протиепідемічне забезпечення ЗСУ здійснюється її санітарно-
епідеміологічною, медичною, екологічною, продовольчою, речовою, 
фінансовою, квартирно-експлуатаційною, виховною та іншими службами. 
Тільки добре узгоджені дії цих служб в умовах війни дають змогу 



35 

своєчасно виконувати завдання охорони здоров'я військовослужбовців, 
а нерідко й цивільного населення. Від ефективності санітарно-епіде-
міологічного забезпечення залежить боєздатність військ. 

Серед основних законодавчих актів та нормативних документів, 

що регламентують організацію та проведення протиепідемічних заходів 

у ЗСУ, слід назвати Закон України № 4004-XII від 24.02.1994 р. «Про 

забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»; 

Постанову Кабінету Міністрів України № 696 від 24.04.1999 р. «Про 

затвердження Правил санітарної охорони території України»; Постанову 

Кабінету Міністрів України № 1109 від 22.06.1999 р. «Про введення 

в дію Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд»; 

Наказ Міністра оборони України № 279 від 09.09.1999 р. «Про затвер-

дження «Інструкції про порядок перевірки (інспектування) стану еко-

логічної безпеки ЗС України»; Наказ Міністра оборони України № 212 

від 16.089.1995 р. «Про невідкладні заходи щодо збереження санітар-

ного та епідемічного благополуччя військ»; Наказ Міністра оборони 

України № 180 від 05.06.1997 р. «Про заходи щодо попередження  

масових інфекційних захворювань серед особового складу ЗС України»; 

«Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства 

оборони України», затверджене Наказом Міністра оборони України за 

№ 5 від 13.01.2003 року. 

Історично система протиепідемічного захисту військ створювалася 

з метою профілактики епідемій і боротьби з ними у Збройних силах. 

Метою сучасної системи протиепідемічного захисту особового складу 

є неухильне зниження інфекційної захворюваності аж до повної лікві-

дації окремих інфекцій. 

До системи протиепідемічного захисту ЗСУ входять різноманітні 

сили та засоби санітарно-епідеміологічних установ; Центральне санітарно-

епідеміологічне управління Міністерства оборони України; санітарно-

епідеміологічні управління регіонів. 

У структурі інфекційної захворюваності збройних сил усіх держав 

тепер переважають грип і ГРВІ. Друге місце займають стрептококові 

інфекції. Значною є захворюваність на гострі кишкові інфекції. 

На стафілококові інфекції та інші гнійні захворювання також 

припадає значна частка. Проте вони віднесені до різних нозологічних 

груп, а їх розповсюдження не має вибухового характеру. Тому цими 

інфекціями епідеміологи займаються ще недостатньо. 

Періодично підвищується захворюваність на менінгококову ін-

фекцію, реєструються випадки дифтерії, епідемічного паротиту, кору 

та інших інфекцій дихальних шляхів залежно від епідемічної ситуації 

в країні та світі. 



36 

Захворюваність природно-осередковими та іншими зоонозними 

інфекціями має невисокі показники, але є важливою проблемою війсь-

кової епідеміології багатьох країн світу у зв'язку з необхідністю орга-

нізації складних і трудомістких заходів для їх профілактики в різних 

умовах служби і бойових дій військ. 

Комплекс протиепідемічних заходів у діючій армії будується на 

класичних засадах, обґрунтованих Л. В. Громашевським. 

Стосовно джерел антропонозних інфекцій проводяться ізоляційні, 

лікувально-діагностичні, режимно-обмежувальні заходи, а зоонозних – 

ветеринарно-санітарні і дератизації. 

Обстеження епідемічних осередків і епідеміологічний аналіз  

передбачає виявлення обставин виникнення кожного захворювання 

і встановлення на підставі аналізу одержаних відомостей причин інфек-

ційної захворюваності в частинах у конкретний період часу. 

Здійснюється цей комплекс протиепідемічних заходів лікарями 

частин і спеціалістами санітарно-епідеміологічних закладів. 

Обґрунтування протиепідемічних заходів здійснюється на підставі 

епідеміологічних обстежень осередків інфекційних хвороб. 

Для запобігання можливості поширення інфекційних захворювань 

у військовій частині велике значення має проведення повсякденного 

санітарно-гігієнічного контролю за всіма сторонами життя й побуту 

військ відповідно до діючого законодавства та інструкцій Міністерства 

оборони України. 

Організація заходів, спрямованих на боротьбу з мухами, передбачає 

утримання території частин і гарнізонів у чистоті, що досягається пра-

вильним збором, збереженням, вивозом і знезараженням нечистот і відходів. 

Заходи, спрямовані на знищення личинок й окрилених форм мух, 

передбачають регулярну обробку всіх місць їх виплоду, а також при-

міщень їдалень ларвіцидами та інсектицидами. 

Боротьба з іксодовими кліщами у період перебування особового 

складу в польових умовах (у лісовій, лісостеповій, степовій місцевості) 

передбачає проведення особовим складом само- і взаємооглядів, носіння 

імпрегнованого репелентами обмундирування або комбінезонів, очистку 

території розміщення (табору) від рослинності та хмизу з наступною її 

обробкою інсектицидами. 

Організація заходів, спрямованих на боротьбу з блохами, особливо 

в період перебування особового складу в польових умовах, передбачає 

одночасну обробку нір гризунів й об'єктів, заселених гризунами, рати-

цидами та інсектицидами, дезінсекцію підлоги і нижнього ярусу стін 

приміщень і наметів, очистку території розміщення (табору) від сміття 

і хмизу, а також імпрегнацію обмундирування і комбінезонів репелентами. 



37 

Запобігання педикульозу у військовослужбовців досягається  
організацією регулярного миття особового складу в лазні зі зміною 
натільної й постільної білизни, а також дотриманням технологічного 
процесу її прання у лазне-пральних комбінатах (пральнях).  

Дезінсекційні заходи необхідні передусім в осередках кров'яних 
інфекцій і здійснюються медичними працівниками частин і спеціалістами 
санітарно-епідеміологічних закладів. 

Відповідальність за організацію заходів, спрямованих на знищення 
переносників інфекційних захворювань і побутових паразитів із застосу-
ванням інсектицидів, у частинах і на кораблях покладається на начальника 
медичної служби. 

Санітарна обробка – це комплекс заходів, який включає гігієнічне 
миття особового складу зі зміною білизни; камерну обробку (дезінсекцію, 
дезінфекцію) білизни, обмундирування і постільних речей; кип'ятіння 
білизни, що підлягає пранню.  

До санітарної обробки вдаються при виявленні серед особового 
складу педикульозу і корости, хворих на висипний чи поворотний тиф 
і особливо небезпечні інфекції, а також при роботі медичного пункту 
(лікувальної установи) в умовах суворого протиепідемічного режиму, 
який організується розпорядженням командира частини. 

Санітарну обробку особового складу здійснюють в санітарних 
пропускниках військових гарнізонів, місцевих органів охорони здоров'я 
й установ залізничних шляхів країни, річкового і Морського флотів. 
У польових умовах її проводять із використанням мийно-дезінфекційної 
техніки (ДДА і ДДП). У цьому випадку забезпечення ДДА і ДДП  
водою та дизельним паливом, а особового складу – милом, мочалками 
і чистою білизною покладається на відповідні служби частин. 

До експлуатації дезінфекційно-душових установок допускаються 
водії (оператори) і санітарні інструктори-дезінфектори, які пройшли 
спеціальну підготовку та одержали від органів котлонагляду допуск на 
право управління агрегатами, які працюють під тиском. 

Екстрена профілактика полягає у використанні антибіотиків широкого 
спектра дії, імуноглобулінів, імунних сироваток, окремих вакцин й анатоксинів, 
хіміопрепаратів, екзогенного інтерферону, стимуляторів загальної резис-
тентності чи бактеріофагів при підозрі на застосування біологічної зброї. 

Рішення про проведення екстреної профілактики приймає начальник 
медичної служби військової частини, виходячи з оцінки санітарно-епіде-
мічного стану частини і району розташування, а також ступеня захисту 
особового складу іншими профілактичними заходами. У всіх випадках, 
коли передбачається масове застосування антибіотиків, начальник медичної 
служби частини повинен отримати дозвіл (або вказівку) на проведення 
екстреної профілактики від старшого медичного начальника. 



38 

Організація екстреної профілактики така ж, як і імунопрофілактики. 
Про проведення екстреної профілактики начальник медичної служби 
робить позначку у медичних книжках особового складу із зазначенням 
використаного препарату, схеми застосування, дози й реакції на його 
введення і подає звіт старшому медичному начальнику. У звіті треба вказати 
показання, що стали підставою для призначення екстреної профілактики, 
використаний препарат і схему його застосування, а також кількість військо-
вослужбовців, які отримали екстрену профілактику від числа тих, хто потре-
бував її. Реакції на введення препарату описуються так, як і у звіті про вак-
цинацію. Звіт завершується оцінкою ефективності екстреної профілактики. 

Протиепідемічні заходи в районі розташування і дії військ поля-
гають у локалізації й ліквідації епідемічних осередків серед цивільного 
населення, виявленні інфекційних хворих серед військовополонених. 

Прийнято виділяти три протиепідемічних бар'єри, основна мета 
яких – виявлення інфекційних хворих серед особового складу частин, 
що просуваються з внутрішнього району країни в діючу армію, та 
недопущення занесення інфекційних хвороб у війська. 

Перший протиепідемічний бар'єр полягає в заходах, здійснюваних 
медичними працівниками на пунктах формування частин і в запасних 
частинах внутрішнього району. Це медичні огляди з метою виявлення 
інфекційних хворих, яких необхідно ізолювати, а потім госпіталізувати. 
Крім цього, проводять санітарну обробку, роблять планові щеплення, а 
в разі потреби – ще й щеплення за епідеміологічними показаннями. 

Другий протиепідемічний бар'єр – здійснення заходів медичними 
працівниками, що супроводжують військові ешелони, медпрацівниками 
дорожньо-комендантських бригад, санітарно-контрольними пунктами 
(СКП) і формуваннями Міністерства шляхів сполучення на залізницях 
внутрішнього району. 

Медичні працівники, які супроводжують військові ешелони, щоденно 
опитують особовий склад з метою виявлення інфекційних хворих, ізолюють 
виявлених хворих у вагоні-ізоляторі, спостерігають за контактними, 
проводять поточну дезінфекцію у вагоні-ізоляторі, контролюють до-
тримання санітарно-гігієнічних заходів й інформують про виявлене 
санітарно-епідемічне неблагополуччя військового коменданта або 
начальника СКП на залізничних станціях. 

Третій протиепідемічний бар'єр є комплексом заходів, що про-
водяться медичною службою запасних частин. Виявляють інфекційних 
хворих, ізолюють, потім госпіталізують в інфекційний стаціонар шпи-
тальної бази. Продовжується планова імунізація, а, якщо необхідно, то 
й за епідеміологічними показаннями. 

У період підготовки до наступу основна увага зосереджується 
на таких заходах:  

 ретельний контроль за поповненням; 



39 

 ліквідація наявних епідемічних недоліків; 
 евакуація інфекційних хворих з етапів медичної евакуації у шпиталі; 
 при наявності показань – проведення щеплень; 
 збір відомостей про санітарно-епідемічний стан району май-

бутніх бойових дій і військ противника (проведення санітарно-епіде-
міологічної розвідки); 

 визначення порядку евакуації інфекційних хворих; 
 поповнення засобів протиепідемічного забезпечення; 
 планування заходів для захисту від біологічної зброї (біологічна 

розвідка, екстрена профілактика і деякі інші). 
У ході наступального бою медичні працівники підрозділів поряд 

із наданням першої та долікарської допомоги пораненим проводять 
санітарно-епідеміологічну розвідку (СЕР) з позначенням виявлених осередків 
інфекційних хвороб серед місцевого населення для відвернення контактів 
із ним особового складу військ. Відповідно до інформації від фельдшерів 
батальйонів й інших даних начальник медичної служби частини може 
проводити додаткові заходи СЕР. Якщо осередки інфекційних хвороб серед 
місцевого населення становлять небезпеку для військ, то проводять пер-
винні заходи для локалізації цих осередків: ізоляція хворих, організація 
охорони території. Після доповіді начальника медичної служби частини 
командир може заборонити зупинки в епідемічно неблагополучних місцях 
і проводити інші запобіжні заходи. У ході наступального бою важливо 
своєчасно виявляти інфекційних хворих серед особового складу частини, 
відокремлювати їх в ізоляторах етапів медичної евакуації з наступною 
евакуацією в шпиталі. Проводяться заходи для захисту від біологічної 
зброї (біологічна розвідка, екстрена профілактика та ін.) 

Після встановлення факту застосування біологічної зброї весь 
особовий склад підлягає екстреній неспецифічній профілактиці поліан-
тибіотиками. Здійснюється активне, раннє виявлення уражених та їх 
ізоляція. Зазначена група осіб скеровується до ізоляторів, де проводяться 
медичний контроль та медичне обстеження. Хворих і осіб, підозрілих 
на інфекційне захворювання, направляють на обстеження та лікування. 

У підрозділах створюють невеликі групи військовослужбовців, 
які здійснюють профілактичні заходи у підрозділах. Групи комплек-
туються за принципом професійної спрямованості.  

У випадку виявлення збудників особливо небезпечної інфекції 
спілкування між окремими групами обмежується, що забезпечується 
введенням в осередку зараження комендантської служби. При встанов-
ленні біологічного агента у підрозділах частини проводиться специфічна 
профілактика з урахуванням виду застосованого збудника. Особовий 
склад в осередку підлягає вакцинації (ревакцинації) проти відповідного 
інфекційного захворювання. Зокрема, використання живих вакцин 



40 

може бути рекомендовано лише після завершення курсу екстреної 
неспецифічної профілактики. 

До засобів санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпе-

чення відноситься наступне спеціальне військове оснащення:  

– військова медична лабораторія (ВМЛ); 

– польова медична лабораторія (ПМЛ); 

– лабораторія медична пересувна (ЛМП); 

– аерозольний генератор дезінфекційний (АГД) призначений для 

аерозольної дезінфекції і дезінсекції житлових і службових приміщень, 

складів, сховищ, залізничних вагонів, а також для дезінсекції невеликих 

ділянок відкритої місцевості; 

– гідропульт скальчастий (ГС-2) призначений для обприскування 

поверхонь дезінфікуючими рідинами в приміщеннях і на відкритій 

місцевості; 

– розпилювач дезінфікуючих рідин «Дезінфаль» (Д-39) призна-

чений для дезінфекції і дезінсекції невеликих площ відкритої місцевості 

і поверхонь окремих предметів; 

– розпилювач ручний для порошкоподібних дезінфікуючих  

засобів (ПР-3) призначений для обробки порошковими дезінфікуючими 

засобами поверхонь приміщень і предметів, які знаходяться в них; 

– розпилювач для рідин АО-2 або автомакс для дезінфекції. АО-2 

використовується для обробки дезінфікуючими розчинами поверхонь 

як у приміщеннях, так і на відкритому повітрі; 

– спеціальні пересувні установки для дезінфекційної обробки; для 

проведення миття особового складу у польових умовах та протиепіде-

мічних заходів у військах санітарно-епідемічні установи мають на оснащенні 

технічні засоби – дезінфекційно-душові установки (табл. 4.3.1; 4.3.2) 

Таблиця 4.3.1 

Основні тактико-технічні дані дезінфекційно-душових установок 

 

Показники 
Типи дезінфекційно-душових установок 

ДДА-66 ДДА-2 ДДА-3 ДДП-2 

Загальна маса установки, кг 5770 8250 14275 2260 

Кількість камер, шт. 1 2 2 1 

Об'єм однієї камери, м3 2,5 2,5 2,4 1,8 

Витрати дизельного пального, кг/год 23,5 42 47 23,5 

Час розгортання, хв:     

влітку 40 45 50 40 

взимку 60 60 60 60 

Кількість чоловік, які миються одночасно 12 36 36 12 

Обслуговуючий персонал, осіб 3 3 3 2 
 



41 

Таблиця 4.3.2 

Пропускна здатність дезінфекційно-душових установок за годину 
 

Заходи 
Типи дезінфекційно-душових установок 

ДДА-66 ДДА-2 ДДА-3 ДДП-2 

Гігієнічне миття людей 56/32 144/96 144/96 48/36 

Санітарна обробка людей із дезінфекцією 
суконно-бавовняного обмундирування, осіб 

56/32 144/80 144/90 48/36 

Санітарна обробка людей із дезінфекцією 
суконно-бавовняного обмундирування, яке заражене 
вегетативними формами мікробів, осіб 

40/28 96/72 96/72 32/22 

Дезінсекція суконно-бавовняного обмундирування, 
компл. 

90/60 180/120 240/96 75/45 

Дезінфекція суконно-бавовняного обмундирування, 
компл. 

86/48 160/96 192/96 32/22 

Дезінфекція суконно-бавовняного обмундирування, 
яке заражене споровими формами мікробів, компл. 

40/24 80/48 80/32 13/9 

Примітки:  
1. У чисельнику – показники в літній час, у знаменнику – показники в зимовий час. 
2. Пропускна здатність установок при роботі котла на дровах зменшується на 30–40 %. 

 

Дезінфекційно-душова установка ДДП-2 призначена для гігієніч-

ного миття людей з повною санітарною обробкою, дезінфекції (дезін-

секції) обмундирування в польових умовах. 

Дезінфекційно-душова установка ДДА-2 призначена для гігієніч-

ного миття людей з повною санітарною обробкою, дезінфекції (дезін-

секції) обмундирування в польових умовах. 

Дезінфекційно-душова установка ДДА-3 призначена для гігієніч-

ного миття людей з повною санітарною обробкою, дезінфекції (дезін-

секції) обмундирування у польових умовах. 

Дезінфекційно-душова установка ДДА-66 призначена для гігіє-

нічного миття людей з повною санітарною обробкою, дезінфекції (дез-

інсекції) обмундирування в польових умовах. 
 

Питання для самопідготовки 
1. Дайте характеристику стану організації та діяльності медич-

ної служби ЗСУ до початку АТО. 

2. Які Державні документи стали передумовою та основою ро-

зробки Концепції Програми розвитку медичного забезпечення ЗСУ? 

3. Назвіть складові основних проблем медичного забезпечення 

ЗСУ, що стали основою створення Концепції розвитку медичного за-

безпечення ЗСУ. 

4. Яка основна мета та задачі реформування системи медичного 

забезпечення ЗСУ, що лежать в основі Концепції? 



42 

5. Що покладено в основу створення Концепції розвитку сектору 

безпеки і оборони України, затверджену Указом Президента України 

від 14 березня 2016 року?  

6. Яка мета створення Концепції розвитку медичного забезпе-

чення ЗСУ? 

7. Яка головна мета Стратегії воєнної безпеки України, затверд-

женої Указом Президента України від 25 березня 2021 року? 

8. Яка основна мета та структура організації та діяльності дер-

жавної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства оборо