НАУКОВА СПАДЩИНА ТА ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ
ВИДАТНОГО УКРАЇНСЬКОГО СОЦІАЛ-ГІГІЄНІСТА І ДЕМОГРАФА
С. А. ТОМІЛІНА
Лісовий В. М., Петрова З. П., Огнєв В. А.
7 жовтня 2017 р. виповнилося 140 років від дня народження Сергія Аркадійовича Томіліна. С. А. Томілін – відомий український вчений, громадський діяч, науковий авторитет в галузі статистики, демографії, історії медицини, фітотерапії, доктор медичних наук, професор, що своїми численними працями зробив істотний внесок в розвиток медичної науки та практики. Актуальність його наукових робіт не тільки не втратила значення, а й набула особливого інтересу та отримала заслужено високу оцінку фахівців в даний час. Повне усвідомлення значення робіт цього взірцевого вченого і реалізація його найцінніших досліджень в охороні здоров’я України напевно стануть можливими лише в майбутньому.
Сергію Аркадійовичу Томіліну, видатному соціал-гігієністу, належить особливе місце серед вчених, що працювали та працюють в сфері громадського здоров’я. Саме С. А. Томілін виступив ініціатором відкриття і був одним з засновників першої кафедри «Соціальної гігієни» в Україні, ним були розроблені перші навчальні та робочі програми з дисципліни, підготовлені тематичні плани і методичні рекомендації, які забезпечували навчальний процес на кафедрі соціальної гігієни Харківського медичного інституту, а в подальшому його досвід широко використовувався на кафедрах інших медичних інститутів.
С. А. Томілін – син військового юриста, народився 7 (19) жовтня 1877 р. в м. Сувалки, яке нині знаходиться на території Польщі. У 1877 р. його батько призначається Військовим слідчим Віленського військового округу, а в 1883 р. він отримав чин статського радника. Передбачалося, що за існуючими в родинах військових традиціями, С. Томілін буде влаштований в кадетський корпус, де навчатиметься за казенний рахунок. Але доля розпорядилася інакше. Прохання батька про прийом сина в кадетський корпус повертається з повідомленням: не розглянуто з огляду на те, що воно не було супроводжено додатком належної за законом гербової марки. Це зачепило самолюбство батька С. Томіліна настільки, що на військовій кар’єрі сина була поставлена крапка [6]. 
У 1886 році С. А. Томілін вступив у Ризьку Олександрійську гімназію, яку закінчив в 1895 р. і в цьому ж році вступив до Петербурзької Військово-медичної академії. Матеріальна сторона його студентського життя протягом перших двох років була дуже важкою. З дому він отримує невеликі суми грошей – по 15–20 рублів в невизначені терміни, якими, за його ж словами, він не вмів правильно розпоряджатися. Іноді він навіть голодував. З третього курсу студент С. Томілін почав отримувати казенну стипендію в розмірі 30 рублів на місяць, яка, при правильному розподілі грошей, давала йому можливість до існування [6].
У 1899 році С. А. Томілін вирішив продовжити освіту за кордоном, в Німеччині, проте здійсненню цих планів перешкоджали суттєві фінансові труднощі. Проблему пошуку грошей для цієї поїздки він вирішує цілеспрямованим накопиченням коштів, які отримує в якості казенної стипендії. До весни він зміг назбирати близько 300 рублів. Можливість прожити цей досить складний у фінансовому плвні період дало йому репетиторство, яким він займався в студентські роки. Таким чином четвертокурсник С. А. Томілін поїхав на навчання до Німеччини, де відвідував клініки Кенігсберзького і Гейдельберзького університетів. Ця поїздка суттєво вплинула на формування С. А. Томіліна, як майбутнього соціал-гігієніста. В названих німецьких університетах, крім клінічних кафедр був також значний досвід викладання громадської гігієни, лекції якої відвідував С. А. Томілін. Повернувшись до Петербурга, він дізнався про своє виключення з Військово-медичної академії за політичними мотивами, проте будучи цілеспрямованою людиною він зміг продовжити медичну освіту в Московському університеті, який закінчив в 1901 р.
Питання матеріального забезпечення в цей період залишалося для нього досить гострим. Прагнучи отримувати стипендію на п’ятому курсі Сергій Томілін пише твір на тему, яку було оголошено на факультеті: «Стерилізація молока. Користь і шкода стерилізації в справі штучного вигодовування дітей». І цей твір приносить йому успіх: 12 січня 1901 р. на урочистому актовому засіданні факультету він отримує срібну медаль. Це був його перший досвід наукової роботи, який, можливо несвідомо, для дав поштовх до наступних літературно-наукових праць і став для нього стартовою сходинкою в науку [7].
Після закінчення університету С. А. Томілін почав свій доволі нелегкий, проте почесний шлях на професійній медичній ниві. Він працював ординатором психіатричної лікарні в Ризі, помічником лікаря в м. Ліда, епідеміологом в Лідському та Віленському повітах Віленської губернії. Під час російсько-японської війни – служив на Далекому Сході.
За відмінну службу і працю С. А. Томілін був нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня, знаком Червоного Хреста і срібною медаллю Червоного Хреста, темно-бронзовою медаллю на згадку про російсько-японську війну [6].
Після закінчення війни С. А. Томілін повернувся до цивільної роботи і працював лікарем у Вільно (нині Вільнюс). Не полишав він і свої прагнення в підвищенні власної професійної майстерності та розвитку медицини на користь суспільства. В 1906 р. здав державні іспити в Новоросійському університеті в Одесі і отримав диплом «лікаря з відзнакою», після чого працював земським лікарем у Криму. З 1908 по 1913 рр. С. А. Томілін був санітарним лікарем в м. Олександрівськ (тепер Запоріжжя), де брав участь в боротьбі з епідеміями скарлатини і висипного тифу. Пізніше він писав про цей період: «Робота в земстві – це найкраща пора мого свідомого життя, час, який я згадую з великим почуттям душевного тепла» [3]. 
Наприкінці 1913 р. С. А. Томіліна обрали помічником завідувача санітарним відділом Катеринославського губернського земства. В його обов’язки входила наукова розробка всіх санітарно-статистичних матеріалів, які надходили від земських лікарів губернії. За період роботи в Олександрівську Сергій Аркадійович «сформувався як прогресивний санітарний діяч, епідеміолог і соціальний гігієніст» [4], написав 15 наукових робіт. 
А далі знову була війна і С. А. Томілін не залишився осторонь від неї. Під час першої світової війни він служив на Західному і Південно-Західному фронтах.
У С. А. Томіліна була чудова риса і прагнення, яке сформувалося ще в студентські роки, взяти найкраще із зарубіжного досвіду і використовувати його в своїй роботі. У зв’язку з чим, він, по відрядженні до Катеринославського земства, знайомиться з організацією санітарно-гігієнічної роботи і надалі підвищує професійний рівень в Будапешті (1909 р.), Парижі, Льєжі (1910 р.), Дрездені (1911 р.).
З кінця 1917 р. С. А. Томілін працював санітарним лікарем армії, потім начальником санітарної частини 7-ї армії. У 1919–1920 рр. він був завідувачем статистичним відділом Народного комісаріату охорони здоров’я УРСР і членом наукової підкомісії Чрезсиптифкомісії. Потім, за волею долі, він з сім’єю недовгий час перебував на Північному Кавказі.
З 1922 по 1930 рр. С. А. Томілін очолював статистичний відділ Наркомату охорони здоров’я УРСР. Як керівник цього відділу, він фактично організував відомчу санітарну статистику в Україні, а в 1926–1929 рр. публікував єдині в той час звіти про діяльність органів охорони здоров’я і санітарний стан республіки [1].
Керуючи санітарною статистикою України, С. А. Томілін відряджається в Берн, Женеву, Амстердам, Берлін (вересень 1924 – січень 1925 рр.) на курси по санітарній статистиці.
Під керівництвом С. А. Томіліна, завідувача статистичним відділом Наркомату охорони здоров’я УРСР, і О.М. Марзєєва, який очолював санітарно-епідеміологічний відділ відповідного Наркомату, в 1923 році було проведено вибіркове обстеження сільського населення України. Зібрані матеріали були оброблені в статвідділі під керівництвом С. А. Томіліна, проаналізовані та описані ним в роботі «Матеріали про соціально-гігієнічний стан українського села». Ця монографія С. А. Томіліна мала вкрай важливе значення для становлення та розвитку соціально-гігієнічних досліджень в нашій країні та отримала високу оцінку санітарного відділу Ліги націй і була видана в Женеві французькою мовою [1].
Широкомасштабні санітарно-демографічні дослідження, що включають в себе розширене коло питань (санітарні умови життя дітей до одного року і причини їх смерті, стан здоров’я школярів, побутова сторона життя селянства: житлові умови, праця, харчування та ін.), проводилися Наркомздравом і в наступні роки. Складання планів і програм цих обстежень, а також розробка зібраних матеріалів здійснювалися статистичним відділом Наркомату охорони здоров’я УРСР під керівництвом С. А. Томіліна. Результати, які були отримані внаслідок цих досліджень, мали надзвичайно важливе значення для науково обґрунтованого планування магістральних напрямків діяльності органів охорони здоров’я щодо оздоровлення народу [2].
Значною була його роль і в становленні соціальної гігієни в академічній науці. З ініціативи С. А. Томіліна в 1923 р. в Харківському медичному інституті створюється одна з перших кафедр соціальної гігієни. В 1926 р. він отримує звання професора. На кафедрі соціальної гігієни Харківського медичного інституту С. А. Томілін працює з дня її організації (27 жовтня 1923 р.), а в подальшому, після переводу Мойсея Григоровича Гуревича – першого завідувача кафедрою в Напромздрав РРФСР (1923–1925 рр.), очолює її (1925–1931 рр.). 
Затвердження його на посаді завідувача кафедри відбулося 12 червня 1925 р. [8]. В 1930 р. при організації профільних факультетів за ним була закріплена кафедра соціальної гігієни санітарно-гігієнічного факультету. В 1932 р. цей факультет стає самостійним Харківським санітарно-гігієнічним інститутом. З моменту виділення інституту зі складу ХМІ (11.02.1932 р.) по 10.05.1932 р. С. А. Томілін керував в ньому кафедрою [9]. У 1932–1934 рр. він завідував аналогічною кафедрою в одному з вищих навчальних закладів, які увійшли в 1936 р. до складу 2-го Харківського медичного інституту. 
Через десять років після отримання звання професора та значного внеску в академічну соціал-гігієнічну науку, в 1936 році С. А. Томіліну була присуджена ступінь доктора медичних наук honoris causa.
Професор Томілін був блискучим лектором, його красномовство, надзвичайно широка ерудиція, вміння знаходити яскраві приклади зі своєї багатої практики, справляли величезне враження на студентів, запам’ятовувалися на все життя.
Окрім того, С. А. Томілін завідував секцією соціальної гігієни в складі науково-дослідної кафедри соціальної гігієни при ХМІ. Цією кафедрою, а також секцією професійної гігієни в ній керував з 1925 р. Е.М. Каган. За планом на 1925–1926 рр. секція соціальної гігієни передбачала ведення наукової роботи в чотирьох напрямках: сутність соціальної гігієни та методологія; соціальна гігієна, дарвінізм і марксизм; проблема народонаселення з соціально-гігієнічної точки зору; антропометричний і статистичний методи соціальної гігієни [2].
Новий напрямок наукової діяльності секції соціальної гігієни – обстеження сучасних типів житлового будівництва і вивчення санітарного побуту робочого населення – з’явився в 1926 р. У зв’язку з цим С. А. Томілін звернувся в Укрнауку з проханням відрядити аспірантів кафедри в Москву і Ленінград для ознайомлення з роботою наукових інститутів і установ в сфері житлової гігієни [2].
Одним з питань, якими займалася секція соціальної гігієни, було вивчення біологічних факторів дитячої смертності. В рамкаї її роботи було визначено вплив на дитячу смертність віку матері, порядкового числа народжень, інтервалу між двома послідовними народженнями. Виявилося, що найбільш високою дитяча смертність була серед дітей, народжених молодими жінками (до 19 років). Серед першонароджених дітей смертність є дуже високою, мінімальна вона у дітей, народжених другими, а потім знову зростає. Різке підвищення смертності спостерігається у дітей, які народилися не пізніше ніж через один рік після попередніх пологів. Ці дані були проаналізовані С. А. Томіліним в монографії «Соціально-гігієнічна оцінка дитячої смертності» [10].
Після створення Вченої медичної ради при Наркомздраві УРСР та затвердження положення про неї, 6 грудня 1926 р. був сформований і її склад, до якого, серед інших визначних вчених України, увійшов С. А. Томілін. 
Активно працював С. А. Томілін і в бюро секції соціальної гігієни, створеної при Харківському науковому медичному товаристві в березні 1927 р. [1].
В 1930 р. С. А. Томілін завідував також відділенням соціальної гігієни та патології в Українському інституті охорони материнства і дитинства, в 1930–1934 рр. – соціально-гігієнічним сектором Українського інституту харчування в Харкові.
В 1934 р. С. А. Томілін переїхав до Києва, де його трудовий шлях також був пов’язаний з практичною та науковою діяльністю у сфері соціальної гігієни та санітарної статистики. Так, в 1934–1936 рр. він був завідуючим сектором захворюваності і дійсним членом Всеукраїнського інституту соціалістичної охорони здоров’я; в 1934–1938 рр. – старшим науковим співробітником Інституту демографії та санітарної статистики АН УРСР; в 1938–1940 рр. – завідувачем відділом вивчення захворюваності Українського науково-дослідного бюро санітарної статистики та одночасно (1935–1945 рр.) завідувачем відділом статистики Українського НДІ туберкульозу і статистичним відділом Українського інституту епідеміології та мікробіології (1936–1941 рр.). В 1944 р. С. А. Томілін був призначений членом Центральної науково-методичної санітарно-статистичної комісії Наркомату охорони здоров’я СРСР. З 1945 по 1952 рр. він завідував статистичним відділом Українського інституту епідеміології та мікробіології [3].
Професор С. А. Томілін зробив величезний внесок в розробку теоретичних основ соціальної медицини взагалі та багатьох її проблем. За С. А. Томіліним, «соціальна медицина ставить собі завданням... вивчення всіх несприятливих соціальних впливів, що викликають іноді схильність до хвороби, іноді несприятливо впливають на перебіг самої хвороби. Далі, соціальна патологія вивчає зворотний вплив соціально-патологічних явищ на безпосередні процеси соціального життя» [11]. Вплив останніх проявляються в тих змінах суспільного організму, які вносяться в нього передчасними смертями, інвалідністю, схильністю до виникнення захворювань і ін.
У роботі «Вчення про органічний капітал, як основа медичного світогляду» С. А. Томілін писав, що здоров’я людини – «таке ж господарське благо, яким є у визначенні політичної економії більшість матеріальних продуктів природи» [12]. Вчений вважав, що з метою поліпшення народного здоров’я слід широко займатися оздоровленням і санітарною охороною населених пунктів, проводити заходи з охорони материнства і дитинства, поліпшення сільських осель і сільського водопостачання, планування міст, фізичного виховання юнацтва та ін. Ідею про народно-господарську цінність людського життя, яка згодом посіла важливе місце в соціальній гігієні, С. А. Томілін розвивав і пропагував також в ряді наукових статей [1].
С. А. Томілін проявляв високі вимоги до науковців, які вирішили присвятити себе науці, що активно розвивалася на той час – соціальній гігієні. З його точки зору, робота в галузі соціальної гігієни вимагає широких знань: міцного знання біології, глибокого знайомства з демографією, політичною економією, соціологією, соціальною антропологією, математичною статистикою і ін. [13]. Всім цим вимогам повною мірою відповідали глибокі знання і широка ерудиція самого Сергія Аркадійовича.
У вступній лекції, прочитаній в Харківському медичному інституті в 1925 р., коли С. А. Томілін очолив кафедру, він докладно розглядав питання про соціальну гігієну і її керівне місце в системі медичних знань. Він визначив об’єктивні передумови, які сприяли формуванню соціальної гігієни як самостійної дисципліни: «... з одного боку – достатнє накопичення наукових відомостей про характер і про природу патологічних явищ, а з іншого – поява на арені історії такого класу, в якому соціальні прагнення і інтереси знайшли собі найбільш повне і чітке оформлення» [13]. В даній тезі вчений віддав данину тодішній ідеології, щоправда, потрібно зауважити, що дотримання ідеологічних гасел того часу не було правилом у С. А. Томіліна.
У монографії «Спроба санітарного опису України» [14] він визначив основні ознаки, що дозволяють віднести те чи інше захворювання до групи соціальних. На перше місце він поставив наявність соціальних чинників, що відіграють важливу роль у виникненні захворювання, на друге – як захворювання впливає на здоров’я хворих, яке викликає погіршення економіки і добробуту, і на третє – широке поширення серед деяких груп населення [1].
Слід відзначити, що ця монографія є важливим зразком комплексного соціально-гігієнічного та демографічного дослідження. Її значення полягає в тому, що вона була першим досвідом систематизації даних, що характеризують санітарний стан України, переважно її сільського населення. У роботі представлені основні демографічні показники в динаміці, відомості про фізичний розвиток населення, захворюваність загальну і за окремими групам хвороб (інфекційних та соціальних), санітарний побут і харчування населення. Глибокий аналіз явищ і зіставлення даних поточної ситуації (1926 р.), навіть не з часів громадянської війни з його колосальною за розмахом тифозною епідемією, а з відносно благополучним дореволюційним періодом, дозволили С. А. Томіліну зробити обнадійливий висновок про чітку тенденцію, щодо поліпшення стану здоров’я населення. Так, відповідно до проаналізованих в монографії даних, пішла на спад дитяча смертність, відбулися певні зміни на краще у рівні загальної смертності, зменшилася захворюваність на туберкульоз і венеричні хвороби, обидва паразитарних тифи, висипний і зворотній, проявили швидку тенденцію до спаду. 
Робота «Спроба санітарного опису України» та друга монографія С. А. Томіліна «Венеричні хвороби в окружних містах України в 1927 р.» також отримали високу оцінку фахівців і були премійовані Управлінням Главнауки УРСР [2].
Глибокий підхід відрізняє розробку С. А. Томіліним питання про соціально-гігієнічну значимість різних патологічних процесів. У монографії «Венеричні хвороби в окружних містах України в 1927 р.» [15] він наводить ряд доказів соціально-гігієнічної шкідливості сифілісу: широка поширеність, значна роль в смертності населення (6 % загальної смертності зобов’язані своїм початковим походженням сифілісу), зменшення середньої тривалості життя (на 4 роки), тяжкий вплив на потомство. Соціально-патологічне значення гонореї визначається значною поширеністю, визваними нею тривалими захворюваннями статевої сфери у жінок і безпліддям, захворюванням новонароджених бленореєю і ін. Згадана робота стала першим досвідом в межах СРСР масового статистичного вивчення міського венерізму на великій території. У монографії було висвітлено соціально-гігієнічне значення венеричних захворювань, методи їх обліку, поширення венеричних хвороб в Україні за 1901–1913 і 1924–1925 рр., а також серед міського населення в 1927 р. (за віком, статтю, сімейним станом, соціальними групами, джерелами зараження і ін.) [2].
Прагнув професор С. А. Томілін привернути увагу гігієністів і до проблеми дитячої смертності. «Коефіцієнту дитячої смертності можна справедливо відвести перше місце серед численного ряду як санітарних, так і економічних показників, які намагалися визначити ступінь висоти соціальної культури для даної країни» [10]. Цей коефіцієнт, на думку С. А. Томіліна, з більшою точністю характеризує рівень санітарної культури, ніж показник загальної смертності, оскільки на останній впливає ряд інших демографічних факторів (темп народжуваності, вікова структура населення). Суттєве значення має та соціально-гігієнічна особливість дитячої смертності, що вона автоматично піднімає коефіцієнт народжуваності. Високі рівні цих показників викликають «... варварську експлуатацію жіночої генеративної функції, придушення всіх її (жінки) культурно-соціальних та індивідуальних інтересів, передчасне виснаження організму, значну смертність жінок» [10]. У цитованій монографії «Соціально-гігієнічна оцінка дитячої смертності» С. А. Томілін висвітлив не лише біологічні фактори дитячої смертності, а й дав глибокий аналіз ролі соціальних і побутових умов, що обумовлюють дитячу смертність і мають вирішальний вплив на її рівень [2].
Вагомий вклад вніс С. А. Томілін і у вирішення такої важливої для соціальної гігієни проблеми як співвідношення біологічного і соціального. У 1922 р. в статті «Біологічні елементи в соціальній гігієні» він писав: «Організм і середовище – це два фактори, що стоять перед науковою думкою гігієніста» [16]. Певні стани організму і середовища можуть викликати в житті людини або окремого колективу «ряд страждань», пом’якшити і усунути які покликаний соціальний гігієніст.
На думку проф. С. А. Томіліна, людство, виділившись з тваринного світу, стало створювати штучне середовище, спроможне захистити його від шкідливого впливу стихійних сил природи. У процесі поступового розвитку соціального середовища змінювалася і органічна природа людини. «Перебуваючи на ґрунті сучасного світогляду, ми повинні розглядати людину як певну біологічну цінність, створену природою і вдосконалену тривалою культурою. Характерна відмінність цієї біологічної цінності... полягає в тому, що тільки людина має властивість трансформувати свою біологічну енергію в різного роду господарські та культурні цінності...» [17].
С. А. Томілін застерігав проти спрощеного підходу до оцінки співвідношення біологічних і соціальних впливів на здоров’я населення, проти недооцінки труднощів боротьби за усунення несприятливих як соціальних, так і біологічних факторів із життя суспільства. Більш детально це питання розглянуто одним з авторів даної публікації в статті «Розвиток проблеми співвідношення соціального і біологічного в радянській соціальній гігієні в Україні» [18].
Слід повністю погодитися з В. С. Стешенко, що через роботи С. А. Томіліна «червоною ниткою проходить ідея необхідності створення органічного сплаву соціального і біологічного» [19] при вивченні проблем відтворення населення, його здоров’я і умов життя.
Розгляд проблем здоров’я населення в складному взаємовпливі соціальних і біологічних факторів, розпочатий С. А. Томіліним, було продовжено його учнями і послідовниками, в тому числі З. А. Гуревичем, Ф. І. Гроссером, С. М. Екелем. Ця проблематика і визначений проф. С. А. Томіліним підхід до розуміння взаємодії соціальних та біологічних факторів в забезпеченні здоров’я населення стали характерною особливістю наукових досліджень, що проводилися на кафедрі соціальної гігієни Харківського медичного інституту в 1920–1930-х рр. [20].
Пильну увагу проф. С. А. Томіліна привернули також надзвичайно актуальні в той час питання профілактики. Розвиваючи ідею своїх більш ранніх робіт щодо народно-господарської цінності людського життя, вчений шукав новий підхід до питань профілактики, який може бути охарактеризований як економічний аспект профілактики. Слід зазначити, що роботи С. А. Томіліна відрізняв економічний підхід до розгляду демографічних процесів, про що писали В. П. Піскунов і В. С. Стешенко [3]. У роботі «Продуктивність народної праці та профілактичні завдання» С. А. Томілін вказував: «Будь-яке усунення передчасної смерті, всяке збереження людського життя від зайвого захворювання, всяке накопичення життєвої енергії в окремої людини і в цілому колективі супроводжуються як профілактичні досягнення одночасно значними економічними вигодами для держави» [21]. Вчений прагнув визначити місце профілактичних заходів в системі державних цінностей: «Поза профілактики немислима раціональна державна економіка, точно так же, як поза державної економіки не можна собі уявити проведення профілактичних починань» [17]. С. А. Томілін вперше широко поставив питання про взаємовідносини економіки та охорони здоров’я. Будемо сподіватися, що за таким підходом до охорони народного здоров’я майбутнє [2].
Серед робіт С. А. Томіліна з питань профілактики особливе місце належить монографії «Соціально-медична профілактика». Мета цієї роботи, як зазначив сам автор, – «викласти в стислій формі основні принципи профілактичного мислення і вказати на обсяг профілактичних завдань, що розкриваються в різних областях соціальної патології» [22]. Антенатальна профілактика, профілактика дитячої смертності, дитинства, юнацтва, материнства, старості, профілактика туберкульозу, венеричних, гострих інфекційних та нервово-психічних захворювань – таким широким є коло питань, висвітлених у монографії. В цій роботі С. А. Томілін показав власне розуміння сутності і завдань профілактики, а також того, якими мають бути організаційні центри профілактики і їх персонал. 
Центром профілактичної роботи, на його думку, повинен бути єдиний диспансер, укомплектований штатом, який отримав спеціальну підготовку лікарів та сестер соціальної допомоги. Лікар-профілактик повинен орієнтуватися в соціальному середовищі, помічати в ньому етіологічні чинники масової патології і точно їх враховувати; повинен бути знайомий з народжуваністю, смертністю і захворюваністю свого району; повинен організовувати постійний нагляд за всіма соціально-патологічними процесами в районі, за яким спостерігають і забезпечувати необхідне медико-профілактичне втручання. С. А. Томіліну дорікали в тому, що зі сфери діяльності такого лікаря він повністю виключив лікувальні функції. Однак необхідно враховувати наступне: в перші радянські роки було проголошено, що в сфері охорони народного здоров’я передбачається насамперед проведення широких оздоровчих і санітарних заходів, що мають на меті попередження розвитку захворювань. С. А. Томілін увірував, що профілактичний напрямок є одним з провідних принципів радянської охорони здоров’я, гаряче підтримав цю ідею як санітарний лікар з величезним практичним досвідом. Він побоювався, що поєднання в діяльності одного лікаря лікувальних і профілактичних функцій неминуче призведе до зміщення пріоритетів на користь лікувальної роботи, тому віддавав перевагу такій постановці профілактичної справи, коли ніщо б не відволікало лікаря від проведення заходів щодо докорінного поліпшення умов праці і побуту населення, що й буде найкращою запорукою попередження появи і розвитку захворювань [2].
Серйозний розмах в 1920–1930-і рр. в Україні отримали дослідження з соціально-гігієнічних проблем демографії. Багато уваги цим питанням приділив і С. А. Томілін. Основним напрямком боротьби за подальше зниження загальної смертності мало стати, на його думку, зниження її серед дітей у віці 0–9 років, та особливо – до 1 року. У зниженні смертності важливу роль має відіграти підвищення матеріального, культурного та санітарного рівня життя населення, а також ефективна боротьба з інфекційними захворюваннями [2].
Великою глибиною відрізнявся підхід професора С. А. Томіліна до проблеми народжуваності, до оцінки її динаміки. Слід зазначити, що тенденція до зниження рівня народжуваності в Україні намітилася ще в 90-х рр. XIX ст., і з того часу цей показник повільно, але неухильно знижувався. Деякі українські соціальні гігієністи допускали помилку, намагаючись ігнорувати цей процес і в кінці 1920-х – початку 1930-х рр. робити оптимістичні прогнози щодо підвищення народжуваності в майбутньому. На цьому тлі особливо чітко виділялася наукова прозорливість С. А. Томіліна, який передбачив в 1926 р., що «... через одне-два десятиліття ця проблема набуде величезного соціального значення і потребує до себе значної уваги» [17].
У зв’язку з вивченням народжуваності одним з важливих медико-соціальних питань став аборт, вивченню якого присвячена робота С. А. Томіліна і Н.К.Шрейдера «Аборти на Україні» [23]. У ній представлені дані 1927 р.: співвідношення абортів і народжень, вікові показники інтенсивності абортів, сімейний стан і соціальний склад жінок, які вдавалися до аборту, аборти в лікарнях і позалікарняні, вплив аборту на генеративну функцію жінки. Автори показали, що в чотирьох найбільших містах України (Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ) максимальне поширення аборту спостерігалося серед жінок 20–24 років, кожна десята жінка в цьому віці вдавалася до аборту. С. А. Томілін зробив висновок про те, що проблема аборту набуває соціального інтересу в двох аспектах: роль аборту в регулюванні процесу відтворення населення і його шкідливий вплив на соціальне здоров’я жінки. «... На масове поширення аборту з соціально-гігієнічної точки зору не можна дивитися як на явище, що не порушує інтересів громадського здоров’я, а значить, і суспільної економіки» [24], – писав він.
Починаючи з 1940-го року, в сферу наукових інтересів С. А. Томіліна входять питання фітотерапії. Особливо активно його книги про лікарські рослини виходять в повоєнний час. Мабуть, лікувальне значення української флори він особливо глибоко усвідомив в роки війни. Опинившись в умовах повної відсутності медикаментів в окупованому Києві, де вчений залишився з нез’ясованих причин, він використовував багатий досвід народної медицини з лікування лікарськими рослинами. Переконавшись в їх перевагах у порівнянні з синтетичними препаратами або тими, куди входять виділені чисті діючі речовини, С. А. Томілін зумів зацікавити вивченням комплексної дії лікарських рослин співробітників Українського інституту епідеміології та мікробіології і деяких інших науково-дослідних інститутів, які підтвердили правоту вченого. І тут Сергій Аркадійович випередив свій час: він почав активно пропагувати фітотерапію тоді, коли представники офіційної медицини вважали це «знахарством» і використовували як привід для нападок на нього. Але з властивими йому послідовністю і захопленістю він продовжував прокладати шляхи в наукову медицину тим рослинам, в які повірив, виходячи з власної лікарської практики. Його підсумкова робота з фітотерапії «Лікарські рослини в терапевтичній практиці» [25] вийшла в світ, але вже після смерті автора. Ця публікація стала визнанням заслуг С. А. Томіліна та його внеску у вивчення цілющих властивостей лікарських рослин, якими так багата Україна.
Варто окремо зупинитися на тому, яким був Сергій Аркадійович як людина, якими особистими якостями він володів. Близькі, які знали його відзначали основну, визначальну рису його характеру – «життєлюбність, життєстверджуюче прийняття буття». У своїх спогадах його дружина, Олена Михайлівна Томіліна, яка надзвичайно багато зробила для збереження пам’яті про видатного вченого, для пробудження інтересу до його наукових ідей, писала про свого чоловіка: «Він володів дорогоцінною здатністю усувати від себе горе, все темне і похмуре, що було в навколишньому житті і в його особистій долі» [26]. А такого темного було чимало: зрада деяких його учнів, що направляли вістря критики на роботи і ідеї свого колишнього вчителя, що в ті нелегкі часи допомагало їх швидкому кар’єрному зростанню; арешт за сфабрикованим звинуваченням і заслання на 8 років його дочки Світлани (яка вже після його смерті була реабілітована); хвороби і сліпота, що отруїли останні роки його життя. Але вроджена життєлюбність дозволила йому подолати періоди депресії і повернутися до властивого йому вміння радіти життю, знаходити в сірих буднях крупинки доброго, прекрасного, піднесеного. Коли Сергій Аркадійович був, як кажуть, «в формі», він жваво і дотепно розмовляв, був душею цікавої йому компанії.
Будучи надзвичайно емоційною людиною, Сергій Аркадійович був схильний до пристрасних захоплень і поривів, серед яких найбільш полум’яною пристрастю була його творча робота, творчий пошук. Саме тут він виявляв особливу наполегливість і завзятість у досягненні мети: «Якщо він був захоплений яким-небудь творчим задумом, якою-небудь науковою проблемою, він не шкодував сил, щоб знайти потрібну літературу, щоб встановити зв’язок з вченими, які працювали в цікавій для нього сфері.... І майже завжди це знайомство переходило в дружній зв’язок» [26]. Така дружба виникла з відомим українським істориком Д. І. Еварницьким, академіком А. Е. Кримським, деякими зарубіжними вченими. Причому не тільки вони були цікаві Сергію Аркадійовичу, але і з їх боку проявлявся до нього непідробний інтерес, як до винятково талановитої особистості, що володіла дуже широкою ерудицією, глибокою культурою, оригінальним розумом і прекрасними душевними якостями. С. А. Томілін володів рідкісним даром прихиляти до себе серця людей, викликати у них не тільки повагу до себе як до розумної людини, а й почуття відданої дружби та любові.
Цілеспрямованість в пошуках вирішення наукової проблеми, яка його займала, поєднувалася у Сергія Аркадійовича з рідкісною працьовитістю. «Якщо він був захоплений творчою роботою, він міг просиджувати за письмовим столом цілими ночами» [26]. І в останні роки життя він був «сповнений творчого натхнення, і з завзятістю молодого вченого домагався визнання його... наукових ідей» [26].
Пацієнтка С. А. Томіліна, що стала всупереч різниці у віці його відданим другом, Г. В. Мамаєнко малює образ справжнього лікаря, який взявся її лікувати, коли офіційна медицина відвернулася від неї: «Кожного разу я виносила від Сергія Аркадійовича не тільки корисні поради і ліки, але і частинку його світлої душі, яка, можливо, не менше ліків вселяла надію на одужання і допомагала боротися з хворобою» [27]. І справжній лікар, як вона його називає, за допомогою фітотерапії і ненавмисної психотерапії поставив її на ноги, так, що вона змогла закінчити інститут і викладати в школі, і подарував їй понад півстоліття життя. Вона підкреслює ще одну особливість Сергія Аркадійовича – його практично байдужість до власного збагачення, до отримання матеріальної вигоди. Трохи ближче познайомившись з пацієнтом, професор переставав брати гроші за візит і щиро ображався, якщо йому намагалися делікатно вручити плату. Іноді в книгах, в безлічі тих, що стояли в шафі, виявляли ту чи іншу суму, яку якийсь пацієнт таємно туди поклав.
Незалежно від соціального положення людини, Сергій Аркадійович був з усіма однаково простий, ввічливий, привітний. Його доброта доходила до дивакуватості, як її розцінили б нинішні раціональні люди: якщо йому доводилося щось купувати на ринку у бабусі, з вигляду якої можна було зрозуміти, що вона бідує, він платив їй за нехитрий товар вдвічі дорожче запитаної ціни. Завершує свої спогади Г. В. Мамаєнко словами: «Образ Сергія Аркадійовича є для мене уособленням справжньої простоти, скромності, мудрості, гуманності, благородства, одним словом, – всього, що для мене є святого» [27].
Нажаль, останні роки життя цієї незвичайної людини були затьмарені його сліпотою. У 1950 році буквально протягом двох тижнів у С. Томіліна, який страждав на глаукому, різко падає зір. Він важко переживає те, що трапилося. 9 липня 1952 р. дружина відправила останню роботу Сергія Аркадійовича в науковий журнал. У цей день він назавжди покинув нас. Біля труни друга Олександр Микитович Марзєєв, звертаючись до дружини Томіліна, сказав: «Кого ж і любити, як не таких, як він?» [5].
Наукові праці С. А. Томіліна відрізняв послідовний науковий підхід до аналізу досліджуваних явищ. Слід підкреслити також виняткову для того часу безкомпромісність вченого в оцінці тенденцій розвитку демографічних процесів. Правильність і точність прогнозів вченого підтвердив час [2]. Вагомість його наукового внеску в розвиток соціальної медицини високо оцінена наступними поколіннями науковців. У 1973 р. праці С. А. Томіліна, написані півстоліття раніше, були видані окремою книгою «Демографія і соціальна гігієна». Книга була з задоволенням зустрінута вченими і викликала появу багатьох позитивних відгуків у пресі.
На початку нового ХХІ століття знову зріс інтерес до ідей С. А. Томіліна. Наукова медична громадськість прийшла до усвідомлення того, що для подальшого розвитку науки надзвичайно важливо використовувати те передове, прогресивне, що зроблено попередниками, взяти в нове століття ідеї, що проклали шлях прийдешнім науковими напрямкам і підходам, втілити їх в життя в сучасних умовах. Ідеї С. А. Томіліна щодо народногосподарської цінності людини, спрогнозована ним динаміка демографічних процесів пройшли перевірку часом і виявилися затребуваними в наші дні. У 2002 р., в рік 125-річчя від дня народження вченого, у Києві пройшла конференція, основною метою якої стало осмислення вкладу С. А. Томіліна в розробку теоретичних основ охорони здоров’я населення, з тим щоб використовувати їх на благо народу незалежної України. За першою конференцією пішли й інші.
Вивчення праць ученого, глибоких за змістом і до того ж написаних яскравою художньою мовою, дозволяє переконатися в тому, що вони не втратили своєї значущості. Оригінальність і своєрідність в розгляді проблем, широта поглядів, енциклопедичні знання дозволили С. А. Томіліну випередити свій час в дослідженні багатьох актуальних і тепер проблем і зайняти почесне місце в ряду корифеїв соціально-медичної науки.
Використана література
1. Петрова З. П. Из истории социальной гигиены на Украине (1861–1932 гг.): Кандидатская диссертация. – Харьков, 1975.
2. Петрова З. П. Первые заведующие кафедрой социальной гигиены Харьковского медицинского института / З. П. Петрова // Медицина сегодня и завтра. – 2003. – № 3. – С. 14–20.
3. Пискунов В. П., Стешенко В. С. О жизни и научной деятельности С. А. Томилина (краткий очерк) / Томилин С. А. Демография и социальная гигиена. – Москва: Статистика, 1973. – С. 18–19.
4. Петров П. Т. С. А. Томилин (к 10-летию со дня смерти) / П. Т. Петров // Советское здравоохранение. – 1963. – № 7. – С. 52.
5. Завещание врача – профилактика / В. Прицкер, А. Сердюк // Зеркало недели – № 23 (498) – 12–18 июня.
6. Нековаль В. С. А.Томилин – человек, врач ученый / В. Нековаль // Демоскоп Weekly – № 99–100 – 3–16 февраля.
7. Томилин С. А. Материалы о социально-гигиеническом состоянии украинской деревни / С. А. Томилин. – Харьков, 1924. – 68 с.
8. Петрова З. П. К истории возникновения кафедр социальной гигиены на Украине / З.П. Петрова // Советское здравоохранение, 1974. – № 4. – С. 53–56.
9. Циганенко А. Я. Сторінки історії санітарно-гігієнічного факультету ХДМУ: Історичний нарис та каталог наукових праць / А. Я. Циганенко, З. П. Петрова, В.В. Мінухін. – Харків: Радуга, 2005. – С.7.
10. Томилин С. А. Социально-гигиеническая оценка детской смертности / С. А. Томилин. – Харьков: Научная мысль, 1930. – 77 с.
11. Томилин С. А. Социальная патология и клиническая медицина / С. А. Томилин // Профилактическая медицина. – 1922. – № 4–5. – С. 130–132.
12. Томилин С. А. Учение об органическом капитале, как основа медицинского мировоззрения / С. А. Томилин. – Киев: Изд-во НКЗдрава, 1919. – С. 4.
13. Томилин С. А. Социальная гигиена и место ее в системе медицинского знания / С. А. Томилин // Профилактическая медицина. – 1925. – № 9–10. – С. 49–50.
14. Томілін С. А.Спроба санітарного опису України / С. А. Томілін. – Харків: ЦСУ УРСР, 1928. – 67 с.
15. Томилин С. А. Венерические болезни в окружных городах Украины в 1927 г. / С. А. Томилин. – Харьков: ЦСУ УССР, 1928. –76 с.
16. Томилин С. А. Биологические элементы в социальной гигиене / С. А. Томилин // Профилактическая медицина. – 1922. – № 2–3. – С. 46.
17. Томилин С. А. Профилактика и экономика / Томилин С. А. // Демография и социальная гигиена. – Москва: Статистика, 1973. – С. 138–144.
18. Петрова З. П. Развитие проблемы соотношения социального и биологического в советской социальной гигиене на Украине / З. П. Петрова // Микробиология, эпидемиология и клиника инфекционных болезней: Сборник научных трудов ХМИ (113). – Харьков, 1975. – С. 83–86.
19. Стешенко В. С. От составителя и научного редактора / Томилин С. А. Демография и социальная гигиена. – Москва: Статистика, 1973. – С.3.
20. Петрова З. П. О деятельности кафедры социальной гигиены Харьковского медицинского института за 50 лет / З. П. Петрова //Советское здравоохранение, 1973. – № 6. – С. 62–65.
21. Томилин С. А. Производительность народного труда и профилактические задачи / С. А. Томилин // Профилактическая медицина. – 1926. – № 9. – С.IV.
22. Томилин С. А. Социально-медицинская профилактика (Теоретическое обоснование и практическая постановка) / С. А. Томилин. – Харьков: Госмедиздат УССР, 1931. – С. 5.
23. Томілін С. А.Аборти на Україні / С. А. Томілін, М.К. Шрейдер. – Харків: Держстатвидав, 1930. – 46 с. 
24. Томилин С. А. Аборт в связи с генеративной функцией женщины. / Томилин С. А. – Демография и социальная гигиена. – Москва: Статистика, 1973. – С. 218.
25. Томілін С. А.Лікарські рослини в терапевтичній практиці / С. А. Томілін. – Київ: Держмедвидав УРСР, 1959. – 228 с.
26. Каким он был …: Воспоминания Е. М. Томилиной. / Життя і наукова діяльність С. А. Томіліна – служіння справі охорони здоров’я населення України. – Київ, 2002. – С. 154–170.
27. Мамаенко Г. В. Светлой памяти профессора Томилина Сергея Аркадьевича. / Там же. – С. 171–191.