4. Теоретична медицина
Даскал М. В.,
Демочко Г.Л.
Харківський національний медичний університет
м. Харків, Україна


РОЗВИТОК ХІРУРГІЇ У ХАРКОВІ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СУЧАСНИЙ СТАН МЕДИЦИНИ В УКРАЇНІ

Історія харківської хірургії демонструє величезний потенціал української медицини у лікуванні складних захворювань, забезпеченні здоров'я нації та особистості у сучасній Україні. Протягом двох століть в Харкові проводилися численні анатомічні, клінічні, хіміко-біологічні дослідження, які дали величезний поштовх розвитку хірургії на території сучасної України. З початку XIX ст. видатні харківські хірурги провели декілька десятків унікальних як для України, так і для світового медичного простору операцій. Величезний внесок лікарів-практиків, університетських професорів та вчених в галузі хірургії протягом XIX-XX ст. став одним з головних чинників формування української хірургії сьогодення.
Метою роботи є визначення ролі історичного аспекту в становленні сучасної хірургії Харкова шляхом літературного аналізу історичних джерел періоду XIX-XX ст.
Серед випускників Харківського колегіуму, який діяв в Харкові з 1726 по 1817 рік, було чимало професорів-хірургів, чиї імена пізніше стали відомі на теренах усього Радянського Союзу та за його межами. Серед них — український військовий хірург, запровадник клінічніх палат при військових шпиталях Г. І. Базілевич, розробник іноваційних на той час методів вправляння вивихів та лікування переломів Є. О. Мухін, хірург-анатом Н. К. Карпінський та ін.
Медичний факультет Харківського імператорського університету, заснований  1805 року, став першим медичним факультетом в Україні. Однією із шести кафедр була кафедра хірургії, на чолі якої протягом багатьох років стояли найвідоміші професора-хірурги того часу. Під керівництвом С. Г. Колумна-Вігури (завідувач кафедри з 1814 по 1821 рік) активно проводилися «операції на трупах», завдяки яким було вдосконалено методи проведення операцій на кінцівках, в тому числі стабілізуючих операцій плеча.
Видатним хірургом XIX ст. був один із адептів антисептичного методу в хірургії, засновник Харківського медичного товариства, завідуючий кафедрою оперативної хірургії та хірургічної клініки Харківського університету В. Ф. Грубе. До моменту обрання завідувачем кафедри 1859 року В. Ф. Грубе провів більше 10 тисяч значних операцій, серед яких були унікальні оперативні втручання, які раніше на території Російської імперії проводилися в поодиноких випадках або не проводилися взагалі. 1871 року В. Ф. Грубе провів першу хірургічну операцію з використанням закису азоту в якості наркозу. Після відвідин імператором Олександром III хірургічної клініки, де Грубе оперував потерпілих у аварії поїзда в Борках, було прийняте рішення побудувати для Харківського університету ще дві клініки. В одній з клінік В. Ф. Грубе було створено лабораторію для розробки та вивчення антисептичних препаратів в хірургії, а також встановлено апарат для стерилізації, що на той час було величезним медичним проривом.
Антисептичний метод продовжував удосконалювати учень В. Ф. Грубе — М. П. Трінклер. Він провів чимало унікальних операцій, в тому числі зробив другу в СРСР тотальну резекцію шлунка. Незважаючи на пропозиції переїхати в Стокгольм та очолити кафедру хірургії в Московському університеті, які надійшли у різні роки, Трінклер залишився в Харкові, де очолював кафедру хірургічної патології, а пізніше — факультетської хірургії Харківського університету.
Ще одним лікарем, який вивів харківську хірургію на якісно новий рівень, став А. Г. Подрєз. 1875 року він закінчив медичний факультет Харківського університету та залишився при кафедрі хірургії, якою на той момент керував В. Ф. Грубе. А. Г. Подрєз заклав основу для проведення операцій на селезінці та вперше в світі 1897 року зробив операцію на серці після сліпого кульового поранення. Спеціалізувався на хірургії сечостатевих шляхів та в 1886-1897 рр. опублікував широко відому двотомну працю «Хірургічні хвороби сечового та статевого апарату».
У 1870-1905 рр. кафедру хірургії очолював Л. Л. Гіршман, який після закінчення Харківського університету стажувався за кордоном в Австрії, Франції, Німеччини, зокрема під науковим керівництвом видатного фізика, офтальмолога Германа фон Гельмгольца. В. В. Бойко писав: «Про його (Гіршмана) високий професіоналізм свідчить такий факт: операція з видалення катаракти займала одну-дві хвилини, причому він одночасно діяв і правою, і лівою рукою» [, с. 12].
Значний внесок у розвиток хірургії вніс В. М. Шамов, який очолював кафедру хірургії Харківського медичного інституту з 1923 по 1939 рік. Він був засновником наукової школи військової нейрохірургії, написав кілька основних праць із нейрохірургії та вперше в СРСР провів панкреатодуоденальну резекцію. Також він стояв у витоків трансплантології в СРСР, вивчаючи питання аллотрансплантации свіжозаморожених та консервованих органів.
Завдяки дослідженням В. М. Шамова в Харкові вперше в світі 1933 року була проведена трансплантація трупної нирки.
Питаннями невідкладної хірургії в Харкові займався професор М. А. Соколов. Він також модифікував шов Клаппа (на даний момент метод Клаппа-Соколова) та присвятив багато праць відновній хірургії та оперативним втручанням на селезінці.
Невідкладну хірургію в Харкові на новий рівень вивів А. А. Чугаєв, який тривалий час працював в Олександрівській лікарні Харкова (наразі міська лікарня №1). Він написав одну з найвідоміших серед сучасних хірургів монографій у 2-х томах «Екстрена хірургічна допомога».
Стрімкого розвитку харківська хірургія зазнала у повоєнний час.
В першу чергу він торкнувся галузей анестезіології та ендопротезування судин. Перший ендотрахеальний наркоз був проведений в харківській клініці А. З. Цейтліна. 1973 року було розроблено принципово новий метод дистанційного ендопротезування судин, і перша в світі операція за цим методом була проведена в тій самій клініці. Ці винаходи започаткували новий вид судинної хірургії, зараз відомий як інтервенційна радіологія.
У клініці А. З. Цейтліна довгий час працював О. О. Шалімов — ще одна помітна фігура в харківській хірургії. З його допомогою в Харкові було створено перше в Україні відділення політравми та шоку, яке значно посприяло вдосконаленню методів хірургічної допомоги при травматичному шоці та політравмах. Під керівництвом О. О. Шалімова було розроблено методи інтубації кишківника при перитоніті та нові методи застосування антисептиків, які частково усували проблему гнійної хірургічної інфекції, актуальну на той момент.
Власне А. З. Цейтлін серйозно посприяв розвитку хірургічної ендокринології та пластичної хірургії. Вперше в Україні він зайнявся вивченням ауто імунного тиреоїдиту та вперше в Харкові провів алопластику капронової тканини великих гриж живота і пластику кісткової крихти дефектів черепа.
Одним із засновників колопроктології в Україні є Б. М. Даценко. Зокрема, він детально вивчав питання кріохірургії та 1990 року написав монографію «Кріохірургія в проктології». Також Б. М. Даценко є одним з небагатьох українських дослідників, які вивчали методи аутотрансплантації кісткового мозку, консервованого глибоким заморожуванням, при онкологічних захворюваннях.
Також слід зазначити, що значний внесок у створення української мережі невідкладної допомоги, включаючи невідкладну хірургічну допомогу, вніс Харківський НДІ загальної та невідкладної хірургії. 
2000 року в Харкові створено власний хірургічний журнал «Харківська хірургічна школа», який розглядає найважливіші проблеми сучасної хірургії в Україні.
Активний розвиток харківської хірургії під керівництвом видатних діячів медицини став основою для формування умов, у яких можливо проводити найскладніші операції. Вершиною харківської хірургії сьогодення стала проведена 2012 року в Харківському обласному центрі урології і нефрології ім. Шаповала перша в Україні операція з аутотрансплантації нирки. Пацієнтку з одною ниркою було доставлено у лікарню з нирковою кровотечею; обстеження виявило злоякісну пухлину. Онкологічне утворення було визнано надто складним для проведення традиційної операції з його видалення, тому консиліум лікарів прийняв рішення провести видалення пухлини екстракорпоральним методом. Уражену нирку було видалено з правої частини черевної порожнини, прооперовано та трансплантовано у ліву частину з повним збереженням функціонування. На сьогоднішній день в світі проведено всього близько 100 таких операцій.
Проведення подібних операцій з прийняттям рішень в найкоротші терміни вказує на величезний потенціал харківської хірургії та її значне місце в збереженні здоров'я української нації.

Список використаних джерел:
1. Бойко В. В. Харьковская хирургическая школа: становление, развитие, перспективы / В. В. Бойко, І. А. Криворучко, М. П. Брусніцина, І. А. Тарбан // Международный медицинский журнал. — 2004. — №3. 
2. Робак І. Ю. Організація охорони здоров'я в Харкові за імперської доби (початок XVIII ст. — 1916 р.) / І. Ю. Робак. — Харків: Колегіум, 2007. — 345 с.
3. Робак І. Ю. Охорона здоров'я в першій столиці радянської України (1919-1934 рр.) / І. Ю. Робак, Г. Л. Демочко. — Харків: Колегіум, 2012. — 259 с.
4. Робак І. Ю. Харківська охорона здоров'я в післявоєнний радянський період (1945-1991 рр.) / І. Ю. Робак, В. Г. Ільїн. — Харків: Колегіум, 2018. — 318 с.