Г.Л. Демочко Розвиток вищої освіти та медичної науки у Харківському медичному інституті за радянської та пострадянської діб Сьогоднішній поступ України до європейської спільноти вимагає піднесення усіх стандартів на новий рівень. Зокрема, таких перетворень потребує сфера науки та освіти. Обнадійливі кроки у цьому напрямі, а саме підписання та вступ у дію (від 06.09.2014 р.) нового Закону України «Про вищу освіту», свідчать про невідворотність освітянського та наукового поступу до сучасних стандартів . Складність такого собі «євроремонту» вищої освіти у медичній сфері виявлятиметься ще й у тому, що до сьогодні триває болісна, затяжна реформа цієї галузі. Отже, успіх перетворень залежить від кореляції цих двох реформаторських процесів та знайденні ефективних точок дотику для розвитку того потенціалу, який сьогодні має Україна в освітній та науковій сферах. Треба зауважити, що базою для реформування є радянський спадок – радянська освітня модель, яка за інерцією працювала багато років і після розпаду СРСР. Лише з долученням до Болонського процесу можна було помітити певні зміни, які і тепер мають як прибічників, так і противників . Для того, щоб прогнозувати ефективність нововведень, треба зважити на той науковий та освітній доробок, який має медична школа. З огляду на те, що одним із найстаріших медичних вишів в Україні є Харківський національний медичний університет (у 2014 році відзначатиме свою 210-ту річницю), то актуальним стає студіювання здобутків інституту за радянський та пострадянський період. Історіографія цього питання надзвичайно непропорційна, адже пов’язавши медичну науку та медичну освіту в одній темі дослідження, ми маємо солідний науковий доробок з історії освітянської діяльності вишу та зовсім малу кількість студій з розвитку медичної науки. Окремо в історіографічному доробку стоїть робота Н.П. Суботи, в якій побіжно проаналізовано становлення і розвиток основних наукових шкіл, тож за відсутності солідного дослідження такі замальовки повинні згадуватися окремо . У більшості праць наукова складова вплітається в «освітні» публікації, тобто ті, які присвячені навчальній діяльності, та окремого дослідження з історії становлення та розвитку медичної науки у Харкові знайти важко. Такі «комплексні» роботи можна поділити на три змістовні категорії: 1. видання з приводу чергової річниці вишу; 2. монографії або статті до річниць кафедр (підрозділів); 3. ювілейні панегірики (як статті, так і монографії) персоналіям, які працювали у виші. Зокрема, треба згадати роботи А.Я. Циганенка, В.М. Лісового, Ж.М. Перцевої, З.П. Петрової, Є.М. Рябоконя , в яких відображалися ті чи інші аспекти розвитку медичної освіти, науки та самого вишу в цілому . Зауважимо, що автори цих робіт переважно медики, тому класичного викладу матеріалу сподіватися годі. А от вже канонічна історична складова реалізована у монографіях І.Ю. Робака та Г.Л. Демочко, в яких також відображені згадані аспекти . Мета статті – узагальнити здобутки медичної освіти та науки у Харківському медичному інституті (нині - університеті) з 1921 року до сьогодні. Організація Харківського медичного інституту (ХМІ) стала можливою завдяки Постанові Колегії Українського головного комітету професійної і спеціальної освіти від 8 листопада 1921 року, яким на базі Харківської медичної академії і утворили вищезгаданий освітній заклад – ХМІ . В основі діяли медичний та одонтологічний факультети, а на допомогу прикріпили Харківський фармацевтичний інститут. Цією ж постановою у ХМІ утворили 17 кафедр. На початку створення керівництво закладу було «двуголовим» – ректор та політичний комісар, а з 1924 року посаду політкомісара скасовано. Сталою тенденцією у 20-ті роки ХХ ст. було часте заміщення посади ректора. Лише з 1921 по 1929 рр. змінилося шість очільників, що створювало атмосферу нестабільності та заважало нормальному життю вишу. Роки новацій у державі відбилися і в науковій та освітній сферах. За визначенням дослідниці О.В. Горбатюк, 1920-1928 рр. є роками «масштабного реформування освіти», що не змогло не відобразитися і на ХМІ також . Так, за новими документами центру з 1922 року розпускалася наукова рада, вводився захист дипломних робіт (замість іспитів), запроваджувалися предметно-планові комісії (діяли до 1929 року). В ці роки ХМІ виконував відповідальну роботу із складання планів та програм викладання усіх дисциплін, за якими потім вчилися усі медичні виші УРСР . Також інститут став піонером в організації робітничого факультету серед медичних закладів, адже пролетаризація студентства не оминула і цю сферу, хоча загальна підготовка більшості з вступників не відповідала вимогам вишу. Серед слухачів були й такі особи, які мали лише чотири класи парафіяльної школи. Для підтримки робітфаківців, як найбіднішого прошарку студентської молоді вишу, для них навіть під час гострого дефіциту виділяли одяг, взуття, постільну білизну, виплачували стипендію. Експеримент із залученням пролетарської молоді до навчання не став останнім – наступним кроком стало уведення так званих «ухилів». Так, з 1923-1924 навчального року студенти п’ятого курсу мали змогу навчатися за такими ухилами: лікувальний або санітарно-профілактичний. В свою чергу ухили мали секції, які таким чином «подрібнювали» загальний напрям ухилу. Такий експеримент ставив за необхідне швидку розробку планів для студентів п’ятого курсу, які мали недоліки та перегини. Згодом негативні моменти удосконалювалися, а сама система зазнала відчутних змін. Якщо у перші роки введення ухилів лекційні заняття не були обов’язковими для відвідування, а їх обсяг скоротили, то вже у 1935 р. за численними зверненнями студентів кількість лекцій відновили до 60%. Введення ухилів вважалося відповіддю на потреби часу. Дійсно, у країні існував дефіцит не стільки лікарів загальної практики, скільки спеціалістів у певних галузях медицини. З підпорядкуванням у 1930 р. медичних вишів Наркомату охорони здоров’я УРСР організаційні перетворення продовжилися – у ХМІ вводилося три факультети (лікувально-профілактичний, охорони материнства й дитинства, санітарно-гігієнічний, з 1931 р. четвертий – психоневрологічний), а одонтологічний факультет в 1931 р. відокремився в самостійний Харківський стоматологічний інститут . Згодом пройшла ще низка реорганізацій, спрямована основним чином на влиття інших спеціальностей до ХМІ. Зростання кількості студентів (загалом по Україні зростання контингенту планувалося з 1934 р. до 1937 р. у сім разів), налагодження організаційної структури вишу у 1934 р. підкріпилося прогресивним на той момент законом «Про підготовку лікарів» . Цим законом запроваджувалися такі зміни: • встановлювалися п’ятирічні строки навчання для студентів; • вводилися обов’язкові державні іспити; • клініки переводилися на повне державне забезпечення та передавалися медичним вишам; • старшим викладачам клінік встановлювалися надбавки за науково-лікувальну роботу; • організовувався факультет для підготовки дитячих лікарів та санітарно-гігієнічний факультет для підготовки бактеріологів-епідеміологів, санітарних лікарів та лікарів в галузі харчової санітарії; • посилювалося викладання медичних дисциплін шляхом скорочення суспільствознавчих; • перевидавався цілий ряд кращої вітчизняної та перекладної медичної літератури. В цілому, такі нововведення позитивно відобразилися на якості освіти у ХМІ та дали поштовх для розвитку медичної науки. В цей час у виші плідно працювали такі видатні науковці як І. Файншмідт – директор Українського туберкульозного інституту; В. Воробйов – анатом, учасник групи з бальзамування тіл В.І. Леніна та Г.І. Котовського; Ю. Вороний – людина, яка вперше зробила трансплантацію органу (нирки); М. Бокаріус – засновник криміналістичного напряму в судовій медицині; І. Попандопуло – акушер-гінеколог, засновник першого в Україні безкоштовного пологового будинку; В. Шамов – піонер переливання крові у тодішньому Союзі; Д. Ловля – видатний лікар, організатор вищої медичної школи; І. Кудінцев – засновник школи ургентних хірургів; А. Чугаєв – ініціатор запровадження у практику невідкладної шпиталізації хворих із «гострим животом»; В. Коган-Ясний – винахідник вітчизняного інсуліну, засновник першої в СРСР ендокринологічної клініки; О. Марзєєв – вчений у галузі комунальної гігієни, організатор перших санітарно-епідеміологічних станцій; О. Мельников – засновник клінічної онкології; В. Данилевський – директор Органотерапевтичного інституту, В. Протопопов – засновник патофізіологічного напряму в психіатрії; О. Грінштейн – відомий невропатолог, О. Палладін – директор Українського біохімічного інституту (деякі з них потрапили під лещата сталінської репресивної машини ). Такі оптимістичні прогнози, які намічалися у сфері освіти та науки, на жаль не справдилися вчасно, адже завадила цьому Друга світова війна. На фронт мобілізовувалося 232 співробітника вишу, а сам навчальний заклад було евакуйовано восени 1941 р. у Чкаловськ, де освітню та наукову справу зорганізовували з великими зусиллями. Не дивлячись на жахливі умови (нестачу харчів, брак приміщень, неможливість опалювати їх), мінімальні обсяги науково-дослідної роботи були виконані . Вже в евакуації кафедральні колективи долучилися до розробки військової тематики, запровадженої ще у середині 20-х років з грифом «секретно» на деяких кафедрах ХМІ . Величезна заслуга у впорядкуванні побуту та праці співробітників в евакуації належала Ашоту Михайловичу Гаспаряну. Студентський квиток А.М. Гаспаряна з його підписом (рідкісна світлина) Після повернення до Харкова влітку 1944 р. постала проблема з приміщенням, яке зруйнували під час війни. Його відбудовували власноруч співробітники та студенти вишу у вільний від роботи та навчання час. Робота розпочалася з подвійним ентузіазмом. Зауважимо, що у відбудованих приміщеннях вчилися ще більше 10 років, адже сучасна головна будівля навчального закладу була уведена в експлуатацію лише у 1957 р. Швидко відновилися і бази в інших будівлях (по пр. Правди, вул. Сумській, вул. Трінклера, вул. Дмитрівській) . Зруйнована війною будівля, 1880-ті рр. Сучасна будівля ХНМУ, 2014 р. Новий час приніс і чергові зміни. Відтепер за наказом Міністерства охорони здоров’я СРСР з 1949 р. студенти переводилися на шестирічне навчання. На шостому курсі студенти лікувального і педіатричного факультетів проходили субординатуру з деяких клінічних дисциплін, а у 1968 р. перелік таких дисциплін розширився. Такий досвід став популярним, а у 1971 р. Міністерство охорони здоров’я СРСР провело на базі ХМІ Загальносоюзну навчально-методичну конференцію з первинної спеціалізації. У 1977 р. до широко профільного стажування долучилися і студенти шостого курсу санітарно-гігієнічного факультету . Зміцнення матеріально-технічної бази, новації в освітніх підходах, потужний професорсько-викладацький колектив – все це дало змогу до активізації наукової діяльності у виші. Координувалася наукова робота заступником директора з наукової роботи та Вченою радою. В різні роки цю посаду займали такі видатні науковці, як Є. Черніков, Г. Фольборт, С. Генес, В. Бєлоусов, Є. Приходькова, Б. Задорожний, І. Гришенко, В. Грищенко, В. Топузов, М. Сергієнко, В. Бойко, Ю. Паращук. Акумуляція наукових результатів та наявні перспективи на майбутнє призвели до створення у 1961 р. Центральної науково-дослідної лабораторії та двох проблемних лабораторій – кардіологічної (при кафедрі шпитальної терапії) та вірусологічної (при кафедрі мікробіології). Ці потужні лабораторії дозволили по новому поставити справу дослідження фізіології та патології серцево-судинної системи – теми, яку досліджували у виші ще до війни. Тепер у її розробку включилися 20 кафедральних колективів. В свою чергу інші теми скорочувалися або об’єднувалися. Робота колективу кардіологічної лабораторії була настільки успішною, що вже через два десятиліття вдалося добитися організації Республіканського кардіологічного диспансеру, на базі якого в свою чергу у 1981 році було відкрито Філію Українського НДІ кардіології імені академіка М.Д. Стражеска. У 1986 р. філія була реорганізована в Харківський НДІ терапії. Засновником і першим директором інституту була Герой України, академік Національної Академії Наук України, Академії Медичних Наук України, Російської Академії Медичних Наук Любов Трохимівна Мала. Л.Т. Мала Окрім дослідження серцево-судинної системи продовжувалася робота над антибіотиками, злоякісними пухлинами, проблемами нирок. Засновником харківської нефрологічної школи був проф. Ю.Д. Шульга, який заклав основи сучасного лікування пієлонефритів хронічної ниркової недостатності тощо. Учнями Ю. Шульги на початку 80-х років була створена розгалужена мережа нефрологічної служби – міський нефрологічний кабінет, міське й обласне нефрологічне відділення, відділенні хронічного гемодіалізу Харківського обласного клінічного центру урології та нефрології. Значних успіхів досягають у післявоєнні роки харківські мікробіологи, патофізіологи та біохіміки. Основна проблематика післявоєнного часу, яка вивчалася на кафедрі мікробіології – антибіотики. Це була комплексна тема, до якої долучалися й інші кафедральні колективи. Проблема пошуку ефективних антибіотиків нагально постала під час війни однак ефективно вирішена не була, тому дослідження проводилися і надалі. В результаті досліджень завідувач кафедри В. Деркач із своїми співробітниками отримали новий препарат «саназин», який став досить ефективним при лікуванні інфекційних процесів. Трохи згодом, під керівництвом А. Циганенка, вперше отримані ліпосомальні форми антибіотиків рифампіцину, гентаміцину, тетрацикліну, віброміцину, а також синьогнійного анатоксину. Розроблені оригінальні методи кріоконсервації ліпосом та їх тривалого зберігання. Школа патофізіологів у ХМІ розвивалася під керівництвом відомого науковця і талановитого педагога Д. Альперна. На весь світ відомі роботи Д. Альперна в галузі проблем ревматизму, тканинного обміну, запальних процесів. Учениця знаменитого вченого Р. Ліпшиць продовжували справу свого вчителя та доповнила патологічну фізіологію вченням про патогенез гострого запалення та ранового процесу. Плідними були й дослідження харківських біохіміків, які на чолі з А. Утєвським заклали новий напрям біохімічних досліджень в ендокринології – хімічну динаміку ендокринної тканини , вивчалися основні процеси перетворення білків, окислювально-відновлювальні процеси у щитоподібній залозі, тимусі, підшлунковій та статевих залозах. Значного розвитку досягла наукова діяльність і на клінічних кафедрах,зокрема на кафедрі епідеміології, дитячих хвороб, акушерства та гінекології, урології. Ще на початку 20-х років ХХ ст. у Харкові почав роботу учень Д. Заболотного М. Соловйов, який у 1925 році очолив санітарний відділ Українського санітарно-бактеріологічного інституту ім. І. Мечникова та одночасно почав свою роботу у ХМІ на кафедрі гігієни. Згодом вчений став організатором кафедри епідеміології, якою завідував впродовж сорока років. М. Соловйов одним з перших застосував історичний метод у пізнанні сутності епідемій, що допомогло пов’язати виникнення пошестей з конкретними історичними умовами. За роки керівництва кафедрою М. Соловйов створив потужну наукову школу, яка займалася вивченням епідеміології холери, черевного тифу, дифтерії, дизентерії, ботулізму. Значний хронологічний відрізок історії медичної науки та освіти у ХМІ пов'язаний з іменем В. Бєлоусова, який більше півстоліття працював у медичній сфері, пройшовши шлях від ординатора клініки дитячих хвороб до заступника директора інституту з навчальної та наукової роботи. Він був продовжувачем відомої харківської школи педіатрів, закладеної багато років тому (І. Лазаревич, І. Троїцький, Я. Аркавін, М. Фрішман). Ще у 1927 році вчений видав книгу «Фізіологія та патологія немовляти», у якій розтлумачив особливості періоду новонародженості. Це стало поштовхом для розвитку нової дисципліни – неонатології. Сьогодні кафедра, яку очолював В. Бєлоусов, носить назву «кафедра педіатрії № 1 та неонатології». Відомим на весь світ стали дослідження І. Грищенка – вченого в галузі акушерства та гінекології. Його внесок у світову науку важко перебільшити. І. Грищенко першим в Україні почав досліджувати антропозоонозні інфекції, що дозволило зменшити ризик перинатальної захворюваності й смертності. Вченим розроблено цілий комплекс заходів для нормалізації положення дитини перед пологами. Також він звернув увагу і почав вивчати проблему несумісності крові матері та дитини. Роботу І. Грищенка у ХМІ продовжував його син Валентин. В. Грищенко виявився не менш талановитим за батька. В.І. Грищенко Завдяки дослідженням групи вчених В. Грищенко зміг застосувати принципи та методи кріомедицини в акушерстві та гінекології (кріоконсервація репродуктивних клітин). Подальші наукові розвідки В. Грищенка дали змогу успішно провести перше в Україні (1991 р.) екстракорпоральне запліднення, тобто народження дитини з «пробірки» . Також під керівництвом В. Грищенка у 1992 р. відбулося успішне сурогатне виношування дитини, а ще згодом – народження дитини із ембріону, що піддавався кріоконсервації . Подібні наукові дослідження харківських акушерів-гінекологів дали поштовх для утворення подібних центрів і в інших містах України, які до сьогодні успішно працюють. У самому ж Харкові діє клініка «Імплант», очолювана М. Грищенком – онуком В. Грищенка . У цій клініці продовжуються наукові пошуки династії Грищенків. Харківська школа урології відома ще з дорадянських часів завдяки роботі у ній відомого хірурга А. Подрєза . Його наукові дослідження дали поштовх цілій плеяді харківських урологів – І. Маклєцов, І. Кудінцев, Я. Войташевський, Г. Алапін, А. Гаспарян, П. Шупік. Значний внесок в урологію зробив В. Шаповал – завідувач кафедри урології ХМІ, перший очільник Харківського спеціалізованого урологічного центру (сьогодні – Харківський обласний клінічний центр урології та нефрології ім. В. Шаповала ). Організаторські здібності В. Шаповала дозволили у найкоротший час налагодити роботу урологічного центру і він став клінічною базою кафедри урології ХМІ . В.М. Лісовий Нині урологічний центр очолює ректор Харківського національного медичного університету В. Лісовий – відомий у світі уролог, який у 2012 р. провів у Харкові унікальну операцію по видаленню ураженої злоякісною пухлиною нирки та її трансплантації після оперативного втручання поза людським організмом . Розвиток сьогоднішньої медичної освіти і науки в Україні проходить під знаком реформ. Складна економічна ситуація, у яку потрапила Україна після розпаду СРСР, не стала критичною для освітньої сфери. Харківська вища медична школа також пристосувалася до таких змін, як кажуть медики – набула імунітету. Треба зазначити, що за добу незалежності харківські освітяни, науковці розширили зарубіжне співробітництво, деякі з них є членами престижних європейських організацій. Сучасне студентство також не «пасе задніх» – молодь активно оволодіває іноземними мовами, інформаційними технологіями, залучається до наукової роботи на кафедрах вишу, виходить на міжнародний рівень. Для того, щоб задовольнити потреби студентів, в медичному університеті з 2011 р. працює Електронний Репозитарій з вільним доступом до публікацій співробітників вишу, а наукова бібліотека передплатила п’ять найбільш відомих електронних ресурсів (Scopus, Royal Society of Chemistry, Журнали Американського фізичного товариства, EBSCO Publishing, CUL Online ). Все це свідчить про те, що Україна, та, зокрема, харківська земля, мають потужний потенціал у сфері освіти та науки, завдяки якому можливий її подальший плідний розвиток. Summary Anna Demochko The development of higher education and medical science in the Kharkiv Medical Institute in the Soviet and post-Soviet period The review of the development of higher medical education in Ukraine during the Soviet and post-Soviet period was made. It is noted, that in early 1920 - s Kharkiv Medical Institute experienced a series of reorganizations and reforms, which were introduced by the new management (for example, workers' faculties opening). The activity of institute in the evacuation during the Second World War was investigated. The role of individual scientists in the creation of medical scientific schools in the postwar period was analyzed. The achievements in medical science were characterized. The priorities of education and science development at the Kharkiv National Medical University were identified. Key words: Kharkov Medical University, science, education, the labor department, cryomedicine, urology, antibiotics, neonatology, endocrinology, World War II Відомості про автора: Демочко Ганна Леонідівна – кандидат історичних наук, старший викладач кафедри суспільних наук Харківського національного медичного університету Домашня адреса: вул. Державінська, 2, кв. 230, м. Харків, 61001, Україна Телефон: +380636875693 E-mail: inio2@ukr.net � Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. № 1556-VII // Голос України. – 2014. – № 148 (5898). – 6 серп. – С. 9–19. � Добрянський, І. Вища освіта України: європейський вимір: (аспекти доступності): Україна чітко визначила орієнтири на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності у контексті європейських вимог, наполегливо працює над практичним приєднанням до Болонського процесу / І. Добрянський // Рідна школа. – 2005. – № 9 – 10. – С.12–16.  � Субота, Н.П. Історія розвитку медичних наукових шкіл Харкова (До 350-річчя міста Харкова) / Н.П. Субота, З.П. Петрова. – Х., 2003. – 92 с. � Історія Харківського державного медичного університету. 200 років / За ред. акад. А.Я. Циганенка. – Харків, ВПЦ «Контраст», 2005. – 752 с; Вчені університету / Харк. держ. мед. ун-т ; за ред. А. Я. Циганенка. – Х.: Харків, 2002. – 470 с.; Циганенко, А. Я. Професор А. Г. Подрєз: до 150-річчя з дня народж. / А. Я. Циганенко, В. М. Лісовий // Харківська хірургічна школа. – 2002. – № 4. – С. 120–122; Видатні вихованці Харківської вищої медичної школи: біобіблогр. довід. / За заг. ред. В.М. Лісового. – Х. : ХНМУ, 2010. – 208 с.; Харківська та Буковинська медичні школи: спільні сторінки історії / В.М. Лісовий, В.П. Пішак, В.В. Бобін та ін.. // Клінічна анатомія та оперативні хірургія. – 2006. – № 2. – С. 104-105; Лісовий, В.М. Юрій Юрійович Вороний – піонер вітчизняної трансплантології: статті, документи, фотографії / В.М. Лісовий, Ж.М. Перцева. – Х. : ХНМУ, 2011. – С. 10-14; Перцева, Ж.Н. Н.С. Бокариус – выдающийся педагог высшей медицинский школы / Ж.Н. Перцева // Актуальні питання та перспективи розвитку судової медицини та криміналістики: матеріали міжнародної науково-практичної конференції судових медиків та криміналістів. – Х., 2005. – С. 24-29; Перцева Ж.Н. Хроника жизни медицинского факультета Харьковского университета (1805–1920), Харьковских медицинских академий (1920–1921), института (1921–1994) и университета (1994–2003) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: � HYPERLINK "http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/670" ��http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/670�; Петрова, З.П. Исаак Ильич Файншмидт –яркий представитель советской профессуры 1920–1930-х годов /З. П. Петрова // Медицинская профессура СССР. – М. : Издательский дом "Русский врач", 2010. – С. 193–196; Петрова, З.П. Харьковская высшая медицинская школа в документах, воспоминаниях и фотографиях / З. П. Петрова // Медичний університет, 2009. – № 13/14. – С. 6. � Робак, І.Ю. Організація охорони здоров'я в Харкові за імперської доби (початок XVIII ст. – 1916 р.) / І.Ю. Робак. – Х.: ХДМУ, 2007. – 346 с., [12] арк. іл.; Робак, І.Ю. Охорона здоров’я в першій столиці радянської України (1919–1934) / І.Ю. Робак, Г.Л. Демочко. – Х. : Колегіум, 2012. – 262 с.; Робак, І.Ю. Валентин Отамановський – революціонер, вчений, організатор науки / І.Ю. Робак, З.С. Савчук. – Х. : Колегіум, 2013. – 184 с. (іл. 35 с.). � Перцева Ж.Н. Хроника жизни медицинского факультета… Режим доступу: � HYPERLINK "http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/670" ��http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/670� � Горбатюк О.В. До питання періодизації процесу становлення вищої педагогічної освіти в Україні / О.В. Горбатюк // Педагогічна освіта: теорія і практика. – Вип. 11. – Кам’янець-Подільський : Вид-ць ПП Зволейко Д.Г., 2012. – С. 28-31. � Історія Харківського державного медичного університету. 200 років. С. 77. � Там само. С. 82. � О подготовке врачей // Известия ЦИК СССР. – 1934. – № 208. �– 4 сент. � Попандопуло И.В. // Греческий мартиролог [Елекронний ресурс]. – Режим доступу : � HYPERLINK "http://www.greek-martirolog.ru/dbm_person/persona.php?id=6eb2a03_abade" ��http://www.greek-martirolog.ru/dbm_person/persona.php?id=6eb2a03_abade�; Ловля Дмитро Сергійович /  [підгот. В. Осіковська] // Репресовані та реабілітовані лікарі України // Ганіткевич Я. Українські лікарі : біобібліогр. довід. / Ганіткевич Я., Пундій П. – Л., 2008. – Кн. 3. – С. 321; Рапопорт, Я.Л. На рубеже двух епох. Дело врачей 1953 года / Я.Л. Рапопорт. – М. : Книга, 1988. – 271 с. � Державний архів Харківської області. Ф. Р-1584 Харьковский медицинский інститут. Оп. 21. Спр. 17. Отчеты кафедр о научно-исследовательской работе за 1942 год. Арк. 1а, 1а зв. � Демочко, Г.Л. Науково-дослідна робота Харківського медичного інституту щодо оборони країни у 1920-30-х роках / Г.Л. Демочко // Гуржіївські історичні читання: Збірник наукових праць / Ред. кол. В.А. Смолій, О.І. Гуржій, А.Г. Морозов. – Черкаси: Вид. Чабаненко Ю.А., 2014. – Вип. 7. – С. 134-137. � Історія Харківського державного медичного університету. 200 років. С. 111. � Там само. С. 112. � Кравчун, Н.А. Утевский Арон Михайлович. К 110-летию со дня рождения. / Н.А. Кравчун, Л.А. Бондаренко // Проблеми ендокринної патології. – 2014. – № 1. – С. 95-98. � Чайка, В.К. Академик Валентин Иванович Грищенко – основоположник репродуктивной медицины в Украине / В.К. Чайка // Медико-социальные проблемы семьи. – 2011. – № 16. – С. 8-11 � Грищенко, В.И. История создания и развития вспомогательных репродуктивных технологий в Украине / В.И. Грищенко, Н.Г. Грищенко // Медицинские аспекты здоровья женщины. – 2008. – № 4. – С. 89-90. � Клиника репродуктивной медицины имени академика В.И. Грищенко // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: � HYPERLINK "http://www.implant-ivf.com" ��http://www.implant-ivf.com� � Лесовой, В.Н. А.Г. Подрез – один из основоположников отечественной урологи (к 160-летию со дня рождения) / В.Н. Лесовой, Ж.Н. Перцева // Медична газета. – 2012. – № 21. – С. 7. � Харківський обласний клінічний центр урології та нефрології ім. В. Шаповала // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: � HYPERLINK "http://uro-nefro-center.com.ua" ��http://uro-nefro-center.com.ua� � Возианов, А.В. К 80-летию со дня рождения Владимира Ивановича Шаповала / А.В. Возианов, А.Я. Цыганенко, В.Н. Лесовой // Врачебная практика. – 2004. – № 2. – С. 100-102. � В Харькове провели уникальную операцию // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: � HYPERLINK "http://dozor.kharkov.ua/1000981/zhizn/politika/1112760.html" ��http://dozor.kharkov.ua/1000981/zhizn/politika/1112760.html� ; Харківські лікарі провели унікальну операцію, врятувавши жінці єдину нирку / Новини ТСН // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: � HYPERLINK "http://tsn.ua/ukrayina/harkivski-likari-proveli-unikalnu-operaciyu-vryatuvavshi-zhinci-yedinu-nirku.html" ��http://tsn.ua/ukrayina/harkivski-likari-proveli-unikalnu-operaciyu-vryatuvavshi-zhinci-yedinu-nirku.html� � Наукова бібліотека Харківського національного медичного університету [Електронний ресурс]. – Режим доступу: � HYPERLINK "http://libr.knmu.edu.ua/index.php/11-na-glavnoj/114-dostup-do-bd-scopus-za-edinoyu-kartkoyu-chitacha" ��http://libr.knmu.edu.ua/index.php/11-na-glavnoj/114-dostup-do-bd-scopus-za-edinoyu-kartkoyu-chitacha�