№ 11/12 (134/135) 2025 Бібліотерапевт Лiки зцiлюють тiло, а книга - душу Зміст Бібліотечна скарбниця: по сторінках рідкісних та цінних видань Цікаве «розслідування» Т. Костюкевич………………………………….С. 4 Час читати Інтелектуальна гра Умберто Еко: історія створення роману «Ім'я рози» Т. Бабак…………………………………………..С. 6-7 Недуги великих За лаштунками казок: внутрішній світ Ганса Крістіана Андерсена Л. Скрипченко………………………………….С. 9-12 Подорожник Мандрівка в Шотландію: Головні бібліотеки Единбурга Частина 2: Центральна бібліотека Единбурга І. Киричок………………………………………..С. 14-16 Латина навколо нас Римський спадок у нашому календарі О. Литовська…………………………………….С. 18 Натхнення Казковий Новий рiк М. Федорова……………………………………С. 20-21 Хроніка подій Листопад-грудень 2025 у світлі подій О. Русанова………………………………………С. 23 Волонтерство Продовжуємо добрі справи І. Фурса…………………………………………….С. 25 Зміст бюлетеня «бібліотерапевт» за 2025 рік ………………………………………………………...С. 26-27 Видається з 1 жовтня 2014 року Сайт Наукової бібліотеки libr.knmu.edu.ua Архів «Бібліотерапевта» http://repo.knmu.edu.ua/bibliotherapevt Бюлетень Наукової бібліотеки Харківського національного медичного університету 2 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) https://repo.knmu.edu.ua/collections/58c58f7e-2b78-4e78-bfcb-0927ab8b871c https://www.pinterest.com/pin/11962755255089419/ 3 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) Цей ранок зустрів мене гус- тим осіннім туманом і роздума- ми яким транспортом добира- тись до роботи. Харків після чер- гового обстрілу й блекауту посту- пово входив в робочу колію. Біля входу в метро частина харків’ян терпляче чекала на запуск ліній, а інші — квапливо набивали пе- рекладні автобуси. Попри все — Харків продовжує працювати, вчитись, просто жити й вірити у скоріше закінчення війни та мир- не майбутнє. А на робочому столі на мене чекала цікава знахідка з фонду рідкісних видань «Dr. Scholz. Von Herzten und Patienten: Luftige und unluftige Blaudereien» («Про спадок та пацієнтів: Смішні і не- смішні розповіді») 1906 року, як посланець з іншого часу, де існу- вали звичаї дарувати книги і ша- нобливо підписувати дарчі вітан- ня вишуканими підписами. Чита- ючи їх, розумієш, що якась част- ка нашої душі була втрачена в перегинах історії, вигоріла в по- лум’ї революції, жорстоких вій- нах. Відкриваю книгу і на білому листку читаю дарчий надпис. Уважно розглядаю підпис: чорні чорнила з-під пера з натиском виводять «… С. Трегубов». Уже цікаво! Трегубов Самуїл Леонті- йович (1872-1944) — доктор ме- дицини, професор, засновник і завідувач кафедри ортопедії та травматології Харківського меди- чного інституту (сьогодні — Хар- ківський національний медичний університет). Перечитую його біографію і визначаю, що в пері- од написання дарчої він був аси- стентом кафедри хірургічної па- тології медичного факультету Ім- ператорського Харківського уні- верситету, очолюваної професо- ром Миколою Петровичем Трін- клером. А ось і другий фігурант цієї дарчої! І на завершення ще одна підказка дата написання дарчої 19 листопада. А 19 листо- пада 1859 року народився Ми- кола Петрович Трінклер — видат- ний хірург, професор кафедри факультетської хірургії Харківсь- кого університету, талановитий учений та педагог, вихованець Харківської вищої медичної шко- ли... Гарні, чуйні відносини двох великих вчених. Книжка в пода- рунок — чудова традиція, а дар- чий підпис розповів нам малень- ку подію з минулого нашого ви- шу. А я розповіла вам — нашим шановним читачам. Цікаве «розслідування» 4 Тетяна Костюкевич Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) 5 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) Інтелектуальна гра Умберто Еко: історія створення роману «Ім'я рози» Роман Умберто Еко «Ім’я ро- зи» став однією з найпомітніших літературних подій кінця ХХ сто- ліття. Поєднуючи детективну ін- тригу, глибоку філософію та атмо- сферу середньовічної Європи, він відкрив для світової літерату- ри нову модель інтелектуального роману, здатного захопити як широке коло читачів, так і нау- ковців. Це твір, у якому кожна деталь, від архітектури вигадано- го абатства до символічної на- зви, має власну історію та прихо- ваний сенс. Саме тому «Ім’я ро- зи» вже понад сорок років не втрачає актуальності й продов- жує надихати до-слідників, митців та любителів книжкових загадок. До середини 1980-х Умберто Еко був відомий переважно у на- укових колах як блискучий фахі- вець із семіотики (науки про зна- ки та знакові системи), а також як дослідник естетики, теорії літе- ратури та середньовічної історії. «Ім’я рози» (1980) стало його пер- шим романом і одразу ж при- несло авторові світове визнання. Умберто Еко жартував, що на- писав роман просто тому, що йо- му цього захотілося, і вважав це цілком достатньою причиною, щоб сісти й почати розповідати історію. Писати він почав у бе- резні 1978 року: «Мені хотілося отруїти ченця. Гадаю, будь-який роман народжується з подібних думок», — згадував автор. Перший рік роботи Еко при- святив створенню цілого світу роману. Він складав реєстри мож- ливих книг та всього, що могло б бути в середньовічній бібліотеці. Формував довгі списки імен, створював докладні досьє на де- сятки персонажів. Детально роз- робив план абатства, прорахував усі відстані та навіть кількість схо- динок у гвинтових сходах. Італійський режисер Марко Феррері якось зауважив, що діа- логи Еко дуже кінематографічні: вони тривають рівно стільки, скі- льки потрібно за сюжетом. На це письменник відповів: «Авжеж! Якщо мої герої починають роз- мовляти дорогою з трапезної у монастирський двір, я стежу за ними на плані. І коли бачу, що вони вже дійшли, обриваю роз- мову». Так само ретельно Еко підій- шов і до вибору назви роману. Він згадував, що вона виникла майже випадково, проте згодом виявилася дивовижно влучною. Квітка троянди як символ протя- гом століть обростала безліччю значень — від містичного образу до політичних та літературних ме- тафор: містична троянда, натяк на війну Червоної та Білої тро- янд, гра слів «троянда є троянда», символіка розенкрейцерів, а та- кож проста ідея про те, що троян- да лишається трояндою, як би її не називали. Через це символ троянди став настільки багато- гранним, що вже важко говорити про якесь одне чітке тлумачення. Саме тому Еко й обрав таку назву, щоб трохи збити читача з пантелику й не дати зачепитися за одне-єдине трактування. Він навмисно залишає багато прос- тору для різних інтерпретацій, перетворюючи роман на своє- рідну інтелектуальну гру: «Назва має плутати думки, а не дисциплі- нувати їх», — так пояснював сам автор. Події роману розгортаються у 6 Тетяна Бабак Умберто Еко Х/ф «Ім'я рози» (1986) Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) 1327 році в бенедиктинському абатстві на півночі Італії. До мо- настиря прибувають монах Віль- гельм Баскервільський та його молодий учень Адсон. Ледь з’я- вившись у стінах обителі, вони стикаються з низкою загадкових смертей ченців. Вільгельм, знаний своєю логі- кою, допитливістю й прихильніс- тю до раціонального мислення, береться за розслідування. Пос- тупово він приходить до виснов- ку, що всі трагедії пов’язані з тає- мничою книгою, прихованою у лабіринтах монастирської бібліо- теки — осередку не лише знань, а й суворої церковної цензури. Роман «Ім’я рози» двічі екрані- зували. Першу, найвідомішу адап- тацію зняв Жан-Жак Анно у 1986 році, запросивши на головну роль Шона Коннері. Фільм добре передав атмосферність серед- ньовічного абатства та детектив- ну лінію. Сам Умберто Еко стави- вся до цієї екранізації доволі стримано. Він визнав, що фільм має право на власну мову і фор- му, навіть якщо це означає втра- ту частини філософської чи теоло- гічної глибини. Друга ж екраніза- ція, однойменний серіал 2019 року, намагалася детальніше від- творити сюжет і дух твору, розши- ривши лінії персонажів і додав- ши подій, яких не було в романі. Обидві адаптації по-різному інте- рпретують книгу, проте разом показують, наскільки багатогран- ним і візуально привабливим є світ, створений Еко. Якщо ви хочете відчути атмос- феру цього твору, торкнутися йо- го сторінок, чи просто відкрити для себе світ Еко, запрошуємо вас до Наукової бібліотеки, де ви можете ознайомитися з рома- ном «Ім’я рози» та продовжити власну інтелектуальну мандрівку його сторінками. Серіал «Ім’я рози» (2019) Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) 7 8 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) https://zinkivdetska.blogspot.com/2020/03/blog-post_29.html Лариса Скрипченко За лаштунками казок: внутрішній світ Ганса Крістіана Андерсена Ганс Крістіан Андерсен (1805 –1875) — видатний данський письменник, король казок, які увійшли до золотого фонду світо- вої класики. За творче життя Ан- дерсен с творив близько 3300 творів, перекладених 125 мовами світу. У його літера- турній спадщині — сотні казкових сюжетів, що стали частиною ку- льтурного надбання людства. Їх читають діти і дорослі, а мотиви цікавих історій втілюються в му- льтиплікації, кіно та театральні постанови. Проте казкар був лю- диною надзвичайно чутливою й тривожною, схильною до депре- сивних станів, із численними страхами, фізичними та психоло- гічними стражданнями. Ганс Крістіан Андерсен (Hans Christian Andersen) народився 2 квітня 1805 р. в місті Оденсе, на острові Фюн (Данія). Він похо- див із незаможної родини: бать- ко був шевцем, мати — прачкою. Проте саме у родинному колі за- родилася любов майбутнього письменника до слова й мистец- тва — батько читав сину казки, знайомив з книжками та водив до театру. Для чутливого й ураз- ливого Ганса це було джерелом підтримки та внутрішнього тепла. Андерсен з ранніх років відрізня- вся фізичною крихкістю, незгра- бністю, надмірною емоційністю. Він багато часу проводив на- одинці, граючись ляльками, теат- ральними фігурками, вигадуючи власні історії. Такі «самотні ігри», за спостереженнями дослідни- ків, допомагали дитині заспокої- тися й упоратися з браком тепла та уваги. Коли хлопчику виповни- лося 11 років, батько помер. Ця втрата стала глибокою психологі- чною травмою, яку Андерсен переживав надзвичайно тяжко. Після смерті батька він тривалий час перебував у депресивному стані. Ганс зростав нервовою, емоційною, вразливою дитиною, надзвичайно чутливою до навко- лишнього світу, а почуття самот- ності не полишало його до кінця життя. Навчання в школі стало для Андерсена справжнім випробу- ванням. У тогочасних навчаль- них закладах тілесні покарання були нормою, і хлопчик неодно- разово зазнавав побиття різка- ми за найменші порушення. Це зробило Ганса ще більш нерво- вим і вразливим. Зрештою він умовив матір припинити навчан- ня й почав відвідувати благодій- ну школу для дітей із бідних ро- дин. Підручників там бракувало, і Андерсен проводив багато часу, вигадуючи власні історії, надиха- ючись настінними біблійними розписами. Після отримання по- чаткової освіти юнак працював підмайстром у ткача, шив одяг, а згодом трудився на тютюновій фабриці. Саме там особливо гос- тро проявилася його соціальна ізоляція: колеги насміхалися, знущалися, і у нього майже не було друзів. Проте Ганс вірив у свою «особливу долю», відчував себе «призначеним для чогось більшо- го». У 14 років він поїхав до Ко- пенгагена, сподіваючись, що ми- стецтво стане для нього єдиним шляхом вирватися з бідності й здобути визнання. Автори Е. Галанакі та К. Малафантіс (E. Galanaki, K. Malafantis) при- пускають у Андерсена нарцис- тичну травму — стан, що виникає внаслідок тривалого приниження 9 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) Андерсен в 1836 році Будинок Андерсена в Оденсі та відторгнення в дитинстві. Зго- дом письменник ідеалізував се- бе у автобіографіях і публічному образі, приховуючи соціальне походження. Андерсен прагнув визнання, захоплення, любові, але водночас залишався глибоко самотнім та страждав від відчут- тя неповноцінності. Ця напруга між уразливістю та потребою у визнанні супроводжувала його все життя. Ганс Андерсен був довготеле- сим, худим, із непропорційними кінцівками та незграбною зовні- шністю, що викликало в оточую- чих співчуття або насмішки. Про- те завдяки наполегливості та підт- римці доброзичливців його прийняли до Королівського теат- ру, де він грав другорядні ролі. Згодом, за клопотанням впливо- вих осіб, король Данії Фреде- рік VI дозволив юнаку продовжи- ти навчання за кошти держави. Андерсен навчався в школах Слагельсе та Ельсінору, де був значно старшим за інших учнів. Ці роки він пізніше називав най- гіршим періодом свого життя — сувора критика ректора переслі- дувала його навіть у кошмарах. Саме цей досвід згодом знайшов відображення в казці «Гидке ка- ченя»: «Бідне каченя не знало, де йому можна стояти і куди можна йти. Йому було так сумно, бо во- но було таким безнадійно потво- рним, і тому, що весь пташиний двір сміявся з нього… «Це тому, що я такий потворний», — поду- мало воно і заплющило очі, але все ж бігло далі, доки не дістало- ся великого болота, де жили дикі качки. Там воно пролежало всю ніч — виснажене й зневірене». У 1827 р. юнак завершив навчан- ня. Припущення про наявність у нього специфічної дислексії не підтвердилися сучасними до- слідженнями. Аналіз щоденників, листів і поетичних текстів пись- менника показав, що рівень йо- го орфографічних помилок був низьким і відповідав нормі для освічених людей ХІХ століття. Г. К. Андерсен здобув славу насамперед як автор казок, хоча писав також вірші, п’єси, опові- дання й романи. Він наполягав, що пише не лише для дітей, і на- віть виступав проти образу «виключно дитячого письменни- ка». У 1835 р. вийшов друком його роман «Імпровізатор», того ж року – перша збірка казок, що принесла літератору визнання. Андерсен опублікував близько 160 казок упродовж життя. Сю- жет народжувався легко і швид- ко, він витрачав на кожну не бі- льше однієї ночі, іноді — пару днів. У багатьох казках простежу- ється відчуття самотності та внут- рішнього суму. Найвідоміші з них: «Гидке каченя», «Нова одежа к о р о л я » , « Д ю й м о в о ч к а » , «Принцеса на горошині » , «Снігова королева», «Стійкий оло- в’яний солдатик», «Кресало», «Свинопас» та багато інших. Ма- гію казок Г. К. Андерсена вивча- ють і досі. Завдяки королівському гранту літератор багато подорожував, провівши в мандрах близько 1 5 р о к і в . Й о г о ф р а з а «подорожувати — означає жити» стала крилатою. У Німеччині, Франції та Англії літератора прий- мали як відому постать, а британ- ська публіка визнавала його од- ним із найвидатніших письмен- ників. Андерсен ніколи не мав власного житла, мешкав у друзів або в готелях, що посилювало його відчуття нестабільності. Не- вдалі закоханості (Ріборг Войт, Луїза Коллін, співачка Єнні Лінд) призводили до нових депресив- них станів. Письменник не мав власної сім’ї та дітей, його особи- сте життя було сповнене емоцій- ної вразливості та внутрішніх пе- реживань, які відображалися в казках . Але попри все , Г. К. Андерсен продовжував пи- сати, мистецтво було для нього єдиним способом вижити психо- логічно. З юності письменник скаржив- ся на слабке здоров’я, страждав від численних фізичних і психоло- гічних проблем. У щоденниках і листах він описував свої недуги: болі у шлунку та спині, головний біль, безсоння, хронічну втому. Андерсен усе життя потерпав від зубного болю і вірив, що кількість зубів впливає на його творчу плі- дність. Імовірно, йшлося про хро- нічні стоматологічні захворюван- 10 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) Портрет Андерсена роботи Франца Ханфштенгля, 1860 р. ня, які в ХІХ столітті практично не лікувалися належним чином. Су- часники згадували, що Ганс Крі- стіан надзвичайно гостро пере- живав навіть дрібні хвороби й очікував найгіршого. Особливо його стан погіршувався під час роботи над великими текстами. Письменника часто мучили гли- бокі депресії, тривожні стани, нав’язливі страхи. Він боявся пограбувань, собак, втрати пас- порта, пожеж (постійно возив із собою мотузку, аби в разі вогню вибратися через вікно). Тривож- ні фобії проявлялися й у побуті: страх отруєння був настільки си- льним, що Андерсен відмовився від подарунка — великої коробки шоколадних цукерок, передавши її своїм племінницям. Він паніч- но боявся смерті та передчасно- го поховання — настільки, що завжди тримав при собі записку зі словами: «Я лише здаюся мер- твим». Його подорожі супрово- джувалися аптечкою, докладни- ми інструкціями й тривогою. Такі симптоми дають підстави дослід- никам припускати наявність у казкаря хронічного тривожно- депресивного розладу. Питання можливих аутистич- них рис у Г. К. Андерсена приве- рнуло увагу сучасних психіатрів і літературознавців. Ірландський професор дитячої та підліткової психіатрії М. Фіцджеральд (M. Fitzgerald) у праці «Генезис художньої творчості: синдром Аспергера та мистецтво» (2005) припустив, що письменник міг мати риси аутиста. Він доводить висловлювання Андерсена, що свідчать про це: «Я дивна істо- та… Я ніколи не можу насолоджу- ватися сьогоденням, моє життя в минулому та майбутньому, і на- справді для справжньої людини його занадто мало». Професор наголошує, що це не медичний висновок, а лише гіпотеза, яка заснована на аналізі життєвих фактів і текстів Андерсена. Літе- ратурознавиця Д. Браун (J. Brown) також зазначає, що окремі риси характеру письменника можна пов’язати з тим, що нині опису- ють як прояви аутистичного спе- ктра — труднощі у спілкуванні, емоційна замкненість. Йдеться не про клінічний діагноз, а про спосіб розуміння творчості Г. К. Андерсена — його герої час- то не відповідають суспільним нормам і шукають безпечний простір, де можна бути собою. Проте багато дослідників став- ляться критично до таких гіпотез. У 1872 р., у 67-річному віці, Ганс Крістіан Андерсен упав із ліжка та отримав серйозні тра- вми, від яких уже не зміг повніс- тю відновитися. Після падіння його стан різко погіршився: фі- зичне виснаження посилилося, болі у спині стали постійними, а загальна слабкість уже не зника- ла. Невдовзі з’явилися симптоми розвитку тяжкої печінкової пато- логії — сучасні дослідники вважа- ють, що йшлося про рак печінки або цироз. Незважаючи на фі- зичні обмеження, він продовжу- вав працювати, але хвороба по- ступово послаблювала його ор- ганізм. 4 серпня 1875 р. Ганс Крістіан Андерсен помер у буди- нку «Rolighed», що належав роди- ні його близького друга, банкіра Моріца Мельхіора. У день похо- рону видатного письменника в Данії було оголошено національ- ну жалобу, а попрощатися з ним прийшли тисячі людей, зокрема й королівське подружжя. Ще за життя творчість Г. К. Андерсена вийшла далеко за межі Данії й швидко стала на- дбанням європейської та світо- вої культури. Перші українські переклади казок з’явилися у 1873 р. — Михайло Старицький опублікував 24 казки разом із короткою біографією автора. Згодом до перекладів долучили- ся Марко Вовчок, Олена Пчілка, Максим Рильський, завдяки яким твори Г. К. Андерсена ста- ли відомими в Україні. Зацікав- лення українського читача твор- чістю письменника відбулося ще наприкінці ХІХ століття й зберіга- ється донині. Його казки й сього- дні відкривають читачам складні теми — відчуження, самотності, болю, надії та внутрішньої гіднос- ті. Дослідники продовжують ви- вчати літературну спадщину каз- каря як тонкого психолога, від- криваючи нові сторони його та- ланту. Попри фізичні страждання, психологічні кризи і страхи, пись- менник здобув світову славу, про яку мріяв ще в дитинстві. 11 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) Оновлений надгробок Андерсена на цвинтарі Асістенс, Неребро, Копенгаген Пам'ятник Андерсену у Копенгагені Його ім’я — символ казки і дитя- чої літератури, а його спадщина продовжує надихати та виховува- ти нові покоління читачів. На честь Г. К. Андерсена встановле- но пам’ятники в Копенгагені, Оденсе, Нью-Йорку та інших міс- тах, а його казки й сьогодні чита- ють діти та дорослі у всьому світі. У рідному Оденсе працює музей Андерсена, де зберігають руко- писи, листи та особисті речі пись- менника. Щороку 2 квітня, у день народження казкаря, від- значають Міжнародний день ди- тячої книги, а з 1956 р. вручають Міжнародну медаль ім. Ганса Крістіана Андерсена — найвищу нагороду для авторів дитячих книжок. Життя видатного письменника демонструє, що справжній талант може розвиватися й реалізову- ватися навіть за умов бідності, соціальної ізоляції, психологічних травм і хронічних хвороб, але внутрішньої сили та волі у до- сягненні мрії. Джерела: 1. Brown J. Ice Puzzles of the Mind: Autism and the Writings of Hans Christian Andersen [Electronic recourse] / J. Brown // The CEA Critic. – 2007. – Vol. 69, N 3. – P. 44–64. – Mode of access: http://www.jstor.org/stable/44377659 (date accessed: 16 Dec. 2025). ‒ Title from the screen. 2. Galanaki E. P. Loneliness and solitude in gifted writers: the legacies of childhood [Electronic recourse] / E. P. Galanaki, K. D. Malafantis // Journal of Psychosocial Studies. – 2024. – Vol. 17, N 1. – P. 77–97. – Mode of access: https:// doi.org/10.1332/14786737Y2024D000000012 (date accessed: 17 Dec. 2025). ‒ Title from the screen. 3. Kapustian I. Retrospective analysis of Hans Christian Andersen’s works by scandinavian critics: social aspect [Electronic re- course] / I. Kapustian, K. Hammer // Ukrainian professional education. – 2017. – N 1. – P. 24–30. – Mode of access: http:// dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/7915 (date accessed: 18 Dec. 2025). ‒ Title from the screen. 4. Kihl P. Hans Christian Andersen’s Spelling and Syntax: Allegations of Specific Dyslexia Are Unfounded [Electronic re- course] / P. Kihl, K. Gregersen, N. Sterum // Journal of learning disabilities. – 2000. – Vol. 33, N 6. – P. 506–519. – Mode of access: https://doi.org/10.1177/002221940003300601 (date accessed: 18 Dec. 2025). ‒ Title from the screen. Статуя в Центральному парку Нью-Йорка, присвячена Анде- рсену та казці «Гидке каченя» Статуя в місті Солванг, штат Каліфор- нія, побудована датськими іммігрантами Портретне погруддя Андерсена в Сід- неї, відкрите спадкоємним принцем та принцесою Данії в 2005 р. Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) 12 http://www.jstor.org/stable/44377659 https://doi.org/10.1332/14786737Y2024D000000012 https://doi.org/10.1332/14786737Y2024D000000012 http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/7915 http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/7915 https://doi.org/10.1177/002221940003300601 12 https://lnk.ua/ANDxQD2Nx Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) https://lnk.ua/ANDxQD2Nx Навпроти Національної бібліо- теки Шотландії, перейшовши до- рогу, ми потрапляємо в інший храм знань — це Центральна біб- ліотека Единбурга (Edinburgh Central Library), перша публічна бібліотека столиці Шотландії, яка вже понад 130 років дарує міс- тянам світло знань і натхнення. Історія бібліотеки — це при- клад того, як одна людина може змінити культурне обличчя міста. Своїм існуванням бібліотека за- вдячує меценату Ендрю Карнегі — сину шотландського ткачa, який емігрував до США, став за- можним і вирішив повернути борг батьківщині, інвестуючи у бібліотеки. Саме він у 1886 році надав Единбургу щедрий дар — 25 000 фунтів на будівництво публічної бібліотеки. Для Карнегі бібліотека була не просто сховищем книжок, а сим- волом соціального поступу, бо вірив, що освіта і доступ до знань — це шлях до кращого жит- тя для кожної людини. Його девіз «Нехай буде світло» («Let there be light») викарбовано над входом бібліотеки і нагадує про місію бібліотек як осередків світла для розуму. Будівля бібліотеки, побудова- на за проєктом архітектора Джор- джа Вашингтона Брауна у стилі французького ренесансу, була відкрита у 1890 році і стала справжньою окрасою міста: її кам’яний фасад прикрашено гер- бами, барельєфами та маскаро- нами (скульптурні прикраси у формі голови людини, тварини чи фантастичної істоти), а вікна з напівкруглими арками впуска- ють у середину денне світло як символ знань та відкритості. Бу- дівля з полірованого каменю для верхніх поверхів, з декоратив- ною різьбою та корінфськими пілястрами. Цікаво, що план бу- дівлі має форму грецького хрес- та, головні фасади (східний та південний) розташовані у вигляді високих верхніх поверхів та го- рища, що знаходяться на одному рівні з мостом Георга IV (George IV Bridge), нижні службові повер- хи бібліотеки спускаються до ву- лиці Коугейт (Cowgate), розташо- ваній під мостом. У 1901-1903 роках до бібліотеки було додано блок для зберігання книг (book- stack addition). І хоча протягом багатьох років до будівлі було внесено зміни та доповнення, вона практично не змінилася та зберігає деякі чудові вікторіансь- кі приміщення, які досі вико- ристовуються за своїм первіс- ним призначенням, зокрема прекрасну довідкову бібліотеку Мандрівка в Шотландію: Головні бібліотеки Единбурга Частина 2: Центральна бібліотека Единбурга Ірина Киричок 14 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) Центральна бібліотека Единбурга Вхід до бібліотеки (Reference Library). Завдяки сво- їй архітектурній значущості будів- ля бібліотеки отримала статус ви- сокого захисту для історичних будівель («Category A Listed Building»). Сьогодні Центральна бібліоте- ка Единбурга — це не просто міс- це, де можна взяти книжку. Тут зберігаються рідкісні видання, старовинні карти, документи й фотографії, що розповідають істо- рію міста. У спеціальному відділі Edinburgh & Scottish Collection можна знайти перші путівники по Единбургу, збірки поезій Робе- рта Бернса, а також унікальні сві- тлини вулиць, яких давно вже не існує. Для дослідників і краєзнав- ців цей відділ — справжній скарб. А для мешканців міста — місце, де минуле й сучасність з’єднують- ся в одному просторі. Попри свій вік, Центральна бібліотека не стоїть осторонь ци- фрової епохи. Сьогодні це сучас- ний багатофункціональний прос- тір, де поряд з класичними чи- тальними залами працюють дитя- чий відділ, музична бібліотека, зали для зустрічей і виставок. Бібліотека обслуговує всі віко- ві групи, зокрема і дітей. Тут мож- на не лише читати, а й навчати- ся, створювати власні проєкти, відвідувати лекції або просто провести кілька годин у тиші — серед книжкових полиць, насоло- джуватись зручним доступом до комп’ютера та досліджувати різні куточки для читання на різних поверхах. Центральна бібліотека Един- бурга пишається своїм зобов’я- занням створювати гостинне та інклюзивне середовище для всіх своїх гостей, створює простір, де плекається допитливість та ціну- ються знання. На останок додам ще декілька цікавих фактів про неї:  Будівля бібліотеки – одна з найбільших в Шотландії серед спеціально побудованих пуб- лічних бібліотек карнегіансь- кої доби.  У перший повний рік роботи (1890) книговидача бібліотеки склала понад 440 000!  Колекції бібліотеки охоплюють рідкісні видання, карти й зобра- ження, деякі — ще з 1400-х років.  У колекціях — фотознімки ран- ньої фотографії: калотипи, ро- боти Девіда Октавіуса Гілла (David Octavius Hill) та Робер- та Адамсона (Robert Adamson) середини 19 століття.  Відкриття дитячої та музичної частин бібліотеки у межах го- ловного приміщення відбуло- ся у травні 2014 року.  Відділ «Trace your family tree» (Досліди генеалогію) має друковані джерела: каталоги, телефонні довідники, реєстри тощо.  В одному з корпусів бібліотеки — Довідкова бібліотека (Reference Library) для дослі- джень та навчання з фондом понад 300 000 примірників.  Відділ “Edinburgh & Scottish Collection” містить найбільшу у світі збірку матеріалів про Единбург. За свої 135 років Центральна бібліотека бачила різні часи — війни, кризи, технологічні зміни. Але її місія лишається незмінною — бути місцем, де народжується світло знань. І, можливо, саме 15 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) Довідкова бібліотека Відкритий фонд 16 тому її історія така близька до історії багатьох бібліотек у світі, які, долаючи виклики часу, про- довжують служити людям. Симво- лічно, що в місті, де колись наро- дився Роберт Луїс Стівенсон – видатний шотландський пись- менник, автор відомих творів «Острів скарбів» та «Дивна історія доктора Джекіла і містера Хайда», бібліотека стала просто- ром для нових історій – тих, що починаються зі сторінки, відкри- тої читачем… Залишаючи Единбург, я дума- ла про те як в цих бібліотеках чу- дово поєднуються дбайливе став- лення до історичної спадщини та новітні технології, любов до міста та людей. А ще шкодувала, що не встигла відвідати Головну бібліо- теку Единбурзького університету, якій виповнилося 445 років. Ма- буть, вже наступним разом… Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) Джерела: 1. Central Library, Edinburgh // Wikipedia: A Free Encyclopedia. – URL: https://en.wikipedia.org/wiki/ Central_Library,_Edinburgh 2. Central Library, George IV Bridge, Edinburgh // British Listed Buildings: History in Structure [website]. – URL: https:// britishlistedbuildings.co.uk/200406259-central-library-george-iv-bridge-edinburgh-edinburgh 3. Discover the treasures of Central Library // Edinburgh: The City of Edinburgh Council [website]. – URL: https:// www.edinburgh.gov.uk/libraries/discover-treasures-central-library Довідковий каталог Виставкова експозиція в холі Читальна зала Фонди 17 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) 18 Олександра Литовська Римський спадок у нашому календарі Початок нового року, кінець семестру — у цей час ми рахує- мо дні та години до нового ета- пу, закреслюємо дати у календа- рі та, будемо відверті, чекаємо на канікули. Навряд хтось здивується, що і тут без римлян та латини не обій- шлося. Календар походить від лат. саlendārium «книга боргів», що бере початок з calendae/ kalendae («перший день міся- ця»). У цей день треба було спла- чувати відсотки за боргами. У Давньому Римі перший день но- вого місяця проголошував ( від calo — «вигукувати») жрець. Жерці відповідали не лише за перший день місяця, але й за їхню кількість у році. І так було аж до часів Гая Юлія Цезаря. Саме того, чиє ім’я носить юлі- анський календар і кесарів роз- тин (sectio caesarea). Римляни називали грудень mensis December — десятий мі- сяць, йому передували Novem- ber — дев’ятий, October — вось- мий, сьомий — September та шо- стий — Sextilis з п’ятим — Quin- tilis. Звідки починали рахувати? З березня, але він вже носить ім’я бога: Martius на честь Мар- са. Достеменно відомо, що на честь богів названі січень та че- рвень: Янус — Ianuarius, Юнона — Iunius. З іншими — дещо скла- дніша історія. А куди ж поділися квінтілій та секстілій? Не забуваємо, що римські імператори мріяли бути рівними богам. Принаймні щодо календаря деякі досягли бажа- ного. Квінтілію своє ім'я дав Це- зар — Julius. Октавіан Август ус- пішно повторив цей хід з шос- тим місяцем — Augustus. Більше нікому з правителів не вдалося закарбувати своє ім’я у календа- рі. Якщо рік починався у берез- ні, то чи були у римлян зимові свята? Були, ще й які! З 17 по 25 грудня відзначали свято Sat- urnalia (Сатурналії) на честь бога Сатурна, покровителя сільського господарства (satus — «посів»), і завершення польових робіт. Перед храмом Сатурна відбу- валося ритуальне жертвоприно- шення свині і влаштовували свя- тковий бенкет. Римляни вітали одне одного криками «Io Satur- nalia». Усі справи відкладалися, школярів не можна було карати, судові вироки призупинялися, раби звільнялися від роботи, ри- мляни обмінювалися подарунка- ми. Це був час загальних весе- лощів. Сатурналії добігали кінця 24 грудня, а вже 25 у Римі відзна- чали Dies Natalis Solis Invicti («день народження неперемож- ного сонця»). Культ бога сонця Соля (Sol Invictus) запровадив імператор Авреліан у 274 році н. е. Усі збіги із днем зимового со- нцестояння та Різдвом — неви- падкові. А от зимових канікул у римлян не було, хоча і це слово латинсь- ке. Адже Dies caniculares ‒ букв. «собачі дні» — пов'язані із зіркою Сіріус, яку у давнину на- зивали «Собака Оріона» (canis, is m — «собака»). Коли у середині mensis Augustus Сонце зближа- лося з Сіріусом, починалася страшенна спека — це і були «канікули». Відома англійська ідіома «dog days» теж звідси. Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) Нехай наші зимові свята й канікули будуть спекотними від палких почуттів любові і підтримки близький та друзів. Бажаємо щастя і радості in Anno Novo! https://lnk.ua/MVwJrmnez https://lnk.ua/MVwJrmnez Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) 19 Марина Федорова Казковий Новий рiк Ну от! На ті ж граблі! Уже втре- тє напередодні Нового року я сварюся зі своїми обранцями. Ще й так, що пір’я летить і шан- сів на вороття нема... Бабуся сказала, що з таким характером, як у мене, вона правнуків точно не дочекається. Батько чухав по- тилицю: «Мо’, помиритесь?» — Ага! Неодмінно. З розгону! Молодша сестричка підсунула рекламку — «Казковий НОВИЙ РІК У КАРПАТАХ — 5 днів». О, те, що треба! Мені 26! Свят- кувати Новий рік за сімейним столом не хотілося. Чому, гадаю, зрозуміло без пояснень... Отже, виїзд із Полтави завтра о 18 го- дині. Збираю речі, скидаю їх на велику купу: чемодан потім спа- кую. Треба обов’язково рюкзак узяти, зручне взуття, теплий лиж- ний костюм, ну, і вечірню сукню. Там у програмі святкова вечеря в ресторані прописана. А може, це буде доленосна подорож! — розфантазувалася. Чого-чого, а оптимізму в мене — хоч відбав- ляй. Щойно посварилася з хлоп- цем, а вже думаю про новорічні чудеса. Значить, не було нічого серйозного, розраджую себе, якщо так швидко відпустила його і спокійно планую подорож! Мати вранці прийшла з нічної зміни. Бабуся вже повідомила головну новину: — Хай їде! Що їй тут з нами... Ось я вже в автобусі. Сиджу сама. Хочеш — лягай, хочеш — сиди. Вау!!! Завтра буду гуляти святковими вулицями Яремчі. Розляглася на двох сидіннях і со- лодко заснула. Прокинулася го- дин через п’ять. Якийсь чоловік торсав за плече: «Пані, проки- дайтеся. Звільніть моє місце, будь ласка». Спросоння, нарешті зрозумі- ла, що в Києві ми підібрали ще одного туриста, і я тепер мушу вдовольнитися однією сидуш- кою. Одразу ж наїжачилася на попутника, відвернулася до вік- на, підклала під голову подушку. Згадала, що вже завтра потрап- лю на каскадний водоспад «Пробій», уявила потоки води... Привіт, Гуцульщино!.. Який же насичений день! Про- їхалися на санях, запряжених кіньми, до водоспаду «Дівочі сльози», зайшли на місток «Кохання». — Вас сфотографувати на міст- ку? — запитав мене автобусний сусіда, якого вперше за день по- бачила біля себе. — Може, і селфі зробимо? — уїдливо засміялася я. — А чому ні?! — він упевнено підійшов до мене, обняв, клац- нув камерою. — В автобусі пере- Яремче Водоспад Дівочі сльози Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) 20 кину. Скажеш номер. Я Ілля. А тебе як звати? — «Хто звав, той і знав, а ви не знаєте», — процитувала дитячий віршик. — «Вусатий-полосатий», — роз- веселився Ілля, — мені теж бабу- ся читала цю казку. Я її на- пам’ять знав. Ми почали разом гиготіти. — Ксенія, — сказала я, коли ми трошки вгомонилися. – Мене звати Ксенія. — А там далі є унікальна дере- в’яна церква святого Іллі. Вода в колодязі на її території вважаєть- ся цілющою. А піднявшись на дзвіницю, зможемо вдарити в дзвін і загадати передноворічне бажання. Спробуємо? — А чому ні?! — сказала я. Ілля взяв мене за руку, і ми почали сходження на дзвіницю. Було високо й холодно. Та він міц- но й водночас лагідно тримав ме- не. Упіймала себе на думці, що хотіла б отак триматися за руку все життя. З ним? Це і є моє пе- редноворічне бажання? — Загадала? — спитав. Я мовчки кивнула головою. — Тоді спускаймося? Він так само надійно підтриму- вав мене. Але й зійшовши вниз не відпускала його руку. Так ми ходили парком-музеєм «Карпати в мініатюрі», так зайшли в авто- бус. — Утомилася? — Є трошки. — Ну, відпочивай. Музику пос- лухаєш? Одягнув мені один свій навуш- ник. Звучала кельтська гітара. Я притулилася до нього... Це був найщасливіший Новий рік у моєму житті. Вечірня сукня знадобилася, так! Ми танцювали, брали участь у конкурсах — весе- лилися від душі. Здавалося, світ для мене завмер. Був лише Ілля. Його очі, голос, руки. Уже на зворотному шляху зга- дала, що він підсів у Києві, то й запитала, де живе. Ілля засміяв- ся: не встиг повернутися в Полта- ву з відрядження, тому довелося в Києві приєднатися. — З корабля на бал. А з балу я везу принцесу, — і ніжно пригор- нув мене. — Ти вийдеш за мене? — Доведеться — пожартувала— бо дуже хочу, щоб моя бабуся побачила своїх правнуків. Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) 21 22 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) Листопад-грудень 2025 у світлі подій Оксана Русанова 7 листопада першокурсники ХНМУ завітали до Наукової біблі- отеки, щоб ближче познайомити- ся з її простором, фондами та можливостями. Для багатьох із них це знайомство стало першим кроком до розуміння бібліотеки як сучасного освітнього й комуні- каційного простору. Під час екс- курсії студенти дізналися про біб- ліотечні фонди, електронні ресур- си та сервіси сайту, які допома- гають у навчанні та науковій ро- боті Окремий акцент було зробле- но на тому, що бібліотека — це не лише підручники. Це місце, де можна знайти натхнення, під- тримку, пораду й відчути себе впевненіше в новому універси- тетському середовищі. 28 листопада та 19 грудня в Науковій бібліотеці ХНМУ відбу- лися чергові арттерапевтичні се- сії «Магія Петриківського розпи- су», що поєднали мистецтво, на- ціональні традиції та емоційну підтримку. Робота з елементами Петриківського розпису, кольо- ром і формою сприяла самови- раженню, зниженню напружен- ня та внутрішньому відновленню учасників. А зимова зустріч набула особ- ливого звучання: творчість втілю- валася у розписі ялинкових куль і шишок — як у традиційному Пет- риківському стилі, так і в інтуїтив- ній манері. Святкова атмосфера, різнобарв’я фарб і тепле спілку- вання створили простір радості та спокою, де кожна робота ста- ла унікальним відображенням внутрішнього стану автора. Проведені сесії в черговий раз підтвердили, що арттерапія в бібліотечному просторі є ефекти- вним інструментом емоційної підтримки, сприяє психологічній стабілізації та формує атмосферу довіри й взаєморозуміння. Такі заходи допомагають студентам і відвідувачам відчути бібліотеку як відкритий, дружній простір, де знання поєднуються з турботою про емоційний стан і внутрішній баланс. 23 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) 22 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) 24 25 Ірина Фурса Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) Продовжуємо добрі справи У непрості часи добрі справи набувають особливої цінності. Вони стають способом підтрима- ти, зігріти, повернути відчуття на- дії. Саме таку місію послідовно реалізує Наукова бібліотека ХНМУ разом із командою волон- терського сектору «Era Caritas» ГО «Студентське самоврядування ХНМУ» за підтримки кафедри пе- діатрії № 1 та неонатології ХНМУ під керівництвом професорки Маргарити Олександрівни Гончарь. У межах проєкту «Світ у дитя- чих долоньках» протягом року відбулося кілька зустрічей із ма- ленькими пацієнтами Обласної дитячої клінічної лікарні м. Хар- кова. Кожна з них поєднувала пізнання, гру й щире людське спілкування. Діти знайомилися з темами «Око», «Терморегуляція», «Тіло в цілому», дізнавалися, як працює організм і чому важливо берегти здоров’я. Через інтерактивні завдання, прості досліди та тематичні ігри складні наукові поняття ставали зрозумілими й цікавими. Діти активно ставили запитання, діли- лися власними спостереження- ми та з радістю долучалися до занять. Навіть тоді, коли співробітни- ки бібліотеки не мали змоги бути присутніми особисто, кожна зу- стріч із дітьми відбувалася з на- шою участю — через подарунки, передані від щирого серця. На- бори для творчості ставали для малечі знаком уваги, турботи й постійної підтримки. Окремою важливою складо- вою діяльності Наукової бібліоте- ки ХНМУ є постійна допомога нашим захисникам упродовж усіх років війни. Для колективу бібліотеки це не разова ініціати- ва, а послідовна й щира підтрим- ка, що стала частиною щоденно- го життя й роботи. Вона народжу- ється з відчуття відповідальності за країну, з бажання бути поруч і робити все можливе у непростий для всіх нас час. Визнання цієї діяльності — По- дяка Науковій бібліотеці ХНМУ та медаль «За гідність та патріо- тизм», якою була нагороджена її директорка Ірина Киричок — ко- лектив сприймає не лише як ви- соку відзнаку, а передусім як знак довіри та підтримки. Ці на- городи за спільну справу, згурто- ваність, небайдужість і щоденну працю, що часто залишається непомітною, але є надзвичайно важливою. Продовжуючи добрі справи, м и п л е к а є м о н а д і ю , яка допомагає вистояти, зберег- ти віру й знаходити сили рухати- ся далі. Зміст бюлетеня «Бібліотерапевт» за 2025 рік Бібліотечна скарбниця: по сторінках рідкісних та цінних видань  Цікаве «розслідування» / Т. Костюкевич, № 11/12, с. 4 Недуги великих  Шлях Франсіско Гойї: випробування, що сформували генія / В. Віскова, Л. Скрипченко. № 1/2, с. 4-6  «Я ніколи не рухаюсь назад»: Авраам Лінкольн — президент єдності Америки / В. Віскова, Л. Скрипчен- ко, № 3/4, с. 4-7  Едґар Деґа – художник, який бачив серцем / Л. Скрипченко, № 9/10, с. 9-11  За лаштунками казок: внутрішній світ Ганса Крістіана Андерсена / Л. Скрипченко, № 11/12, с. 9-12 Харків медичний  Іван Липа — лікар, просвітник, патріот: сторінки з медичної історії Харкова / Л. Скрипченко, № 5/6, с. 4-7  Нове ім’я на топонімічній карті Харкова: в’їзд Олександра Плітаса / Л. Скрипченко, № 7/8, с. 4-5 Свідки часу  Лист крізь час: коли слова стають пам’яттю (історія моєї бабусі) / О. Пугачова, № 3/4, с. 9-10 Незламний Харків  Розмови під сиренами / І. Киричок, № 1/2, с. 8-10 Сила нескорених  Сила, що лікує / І. Гуляєва, В. Пяткіна, № 9/10, с. 4-5 Латина навколо нас  Латина — не мертва / О. Литовська, № 7/8, с. 17  Nomen est omen / О. Литовська, № 9/10, с. 17  Римський спадок у нашому календарі / О. Литовська, № 11/12, с. 18 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) 26 Школа бібліотечного журналіста  Коли технології зустрічаються з бібліотечною душею: (нотатки з професійного навчання) / І. Фурса, № 5/6, с. 13  Лялька з характером і книгою: цифрова історія бібліотекаря / О. Маніс, № 5/6, с. 14 Час читати  Арістофан та його безсмертні «Жаби» / Т. Бабак, І. Фурса, № 1/2, с. 12  Між минулим і майбутнім: роман, що залишає слід у серці / О. Маніс, № 3/4, с. 12  До Дня пам’яті захисників України / Т. Бабак, № 7/8, с. 7  Книжкова терапія: читаємо про силу і людяність / Від редакції, № 9/10, с. 7  Інтелектуальна гра Умберто Еко: історія створення роману «Ім'я рози» / Т. Бабак, № 11/12, с. 6-7 Натхнення  Одна нiч i чотири ранки… / М. Федорова, № 1/2, с. 14-15  «Пiзно стрiлися нашi дороги» / М. Федорова, № 1/2, с. 16  Неочікуване натхнення: Барбі у моєму житті / В. Віскова, № 5/6, с. 16  Казковий Новий рiк / М. Федорова. № 11/12, с. 20-21 Подорожник  Мандрівка в Шотландію: Единбург (частина 1) / І. Киричок, № 5/6, с. 9-11  Мандрівка в Шотландію: Единбург (частина 2) / І. Киричок, № 7/8, с. 9-13  Мандрівка в Шотландію: Головні бібліотеки Единбурга Частина 1: Національна бібліотека Шотландії / І. Киричок, № 9/10, с. 13-15  Мандрівка в Шотландію: Головні бібліотеки Единбурга Частина 2: Центральна бібліотека Единбурга / І. Киричок, № 11/12, с. 14-16 Фотопогляд  Місто сили, місто квітів / В. Віскова, № 3/4, с. 14  Лист до Харкова / І. Фурса, № 7/8, с. 15  Осіння мелодія Харкова / І. Фурса, № 9/10, с. 19 Волонтерство  Продовжуємо добрі справи разом: великодній візит до Обласної дитячої клінічної лікарні / І. Фурса, № 3/4, с. 19  Продовжуємо добрі справи / І. Фурса, № 11/12, с. 25 Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) 27 Контакти: м. Харків, пр. Науки, 4 e-mail: oa.rusanova@knmu.edu.ua Редакційна колегія: Киричок І.В. (головний редактор) Русанова О.А. (відповідальний редактор) Красюкова О.О. (редактор) Бiблiотерапевт 2025 № 11/12 (134/135) Автор фото: Ірина Фурса