Please use this identifier to cite or link to this item: http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/7297
Full metadata record
DC FieldValueLanguage
dc.contributor.authorКалашник, Юлия Михайловна-
dc.contributor.authorБережна, А.В.-
dc.date.accessioned2014-11-04T09:59:55Z-
dc.date.available2014-11-04T09:59:55Z-
dc.date.issued2014-
dc.identifier.citationКалашник Ю. М. До питання про консервативне лікування гострих середніх отитів / Ю. М. Калашник, А. В. Бережна // Хист. Всеукраїнський медичний журнал студентів і молодих вчених. – 2014. – Вип. 16 : Матеріали міжнародного медико-фармацевтичного конгрессу студентів і молодих вчених, Чернівці, 2014 р. / Буковинський державний медичний університет. – С. 203.uk_UA
dc.identifier.urihttps://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/7297-
dc.description.abstractАктуальність. Гострий секреторний отит – це захворювання, яке при не своєчасній і неадекватній терапії може характеризуватися певними незворотними змінами слизової оболонки середнього вуха та призводити до розвитку приглухуватості. Внаслідок чого, до лікування цієї патології треба ставитися вкрай серйозно. Мета: Вивчення ефективності лікування хворих на гострий серозний середній отит при додаванні до основної схеми лікування препаратів, які стимулюють мукоциліарний транспорт. Матеріали і методи. Було обстежено 47 хворих на гострий серозний середній отит у віці від 18 до 60 років, які знаходились на стаціонарному лікуванні в ЛОР- клініці Харківського національного медичного університету. Тривалість захворювання становила від 9 днів до 1,5 місяця. Усі пацієнти були розділені на 2 клінічні групи. До першої групи увійшли 22 особи, які приймали традиційну схему лікування. Хворим другої групи (25 чоловік) були додатково призначені препарати з метою регуляції секреції, зниження і нормалізації в'язкості секрету, усунення мукостазу та відновлення мукоциліарного кліренсу з секретолітичним механізмом (синупрет, флуімуцил). Причиною секреторного отиту у 72,3% пацієнтів була гостра респіраторна вірусна інфекція, у 21,3% – гострий риносинусит, гіпертрофія глоткового мигдалика виявлялася в 4,3%, у 2,1% – на фоні гіпертрофії носових раковин. Найбільш поширеними скаргами серед хворих були: зниження слуху (100%), відчуття закладеності вуха (97,9%), дискомфорт у вусі (87,2%), шум у вусі (40,4%), підвищену чутність до власного голосу одним вухом (31,9%), також зазначалося погіршення та утруднення носового дихання (89,4%). Пацієнтам були проведені загальноклінічні методи дослідження. Діагноз ґрунтувався на клінічних дослідженнях, ото- та риноскопічній картині, а також при застосуванні спеціальних інструментальних засобів дослідження: аудіометрії, імпедансометрії, спіральної комп’ютерної томографії. Результати дослідження. При додатковому використанні препаратів, що стимулюють мукоциліарний транспорт у II групі наступали більш виражені позитивні зрушення у вигляді клінічного поліпшення та нормалізації показників апаратного дослідження органу слуху – аудіометрії та імпедансометрії. Також у пацієнтів покращувався стан транспортної функції слизової оболонки носу та слухової труби з швидшим відновленням носового дихання та функції євстахієвої труби. Висновки. Аналіз результатів лікування хворих на гострий секреторний отит свідчить, що адекватний вплив на компоненти мукоциліарної системи дозволяє достигнути оптимальних клінічних результатів, які підтверджують достатню ефективність проведеного лікування.uk_UA
dc.language.isoukuk_UA
dc.subjectгострий секреторний отитuk_UA
dc.subjectмукоциліарний транспортuk_UA
dc.subjectорган слухуuk_UA
dc.titleДо питання про консервативне лікування гострих середніх отитівuk_UA
dc.typeThesisuk_UA
Appears in Collections:Наукові праці. Кафедра оториноларингології



Items in DSpace are protected by copyright, with all rights reserved, unless otherwise indicated.