Современные представления о панкреатогенном диабете

Abstract

Данная статья является обзором современной литературы, освещающей вопросы терминологии, классификации, распространенности, особенности патогенеза, клинических проявлений, диагностики и лечения диабета, возникшего на фоне заболевания экзокринной части ПЖ. Установлено, что распространенность СД 3с типа намного выше, чем регистрируемая заболеваемость, что связано с трудностями диагностики и отсутствием специальных критериев постановки этого диагноза. Наиболее частой причиной возникновения СД 3с типа является ХП. Основным дефектом в развитии панкреатогенного диабета является недостаточная секреция инсулина наряду с развитием печеночной резистентности к нему, а также недостаточная постпрандиальная глюкозозависимая стимуляция секреции инсулина из-за снижения выработки инкретина. Периферическая чувствительность к инсулину обычно компенсаторно повышена, что может повлечь за собой тяжелые случаи гипогликемии, особенно на фоне инсулинотерапии, и обуславливает лабильное течение такого типа диабета. Однако, может наблюдаться и периферическая ИР. Клинические проявления также обусловлены сопутствующей ВНПЖ, и характеризуются наличием мальабсорбции и мальнутриции, повышенным риском развития остеопороза и переломов костей. В настоящее время отсутствуют четкие рекомендации ведения пациентов с СД 3с типа, а основной задачей ставится достижение уровня HbA1c <7% для минимизации риска развития осложнений, как и при СД 1 и 2 типов. Легкая степень гипергликемии может быть скорректирована приемом пероральных сахароснижающих препаратов, тежелые больные и больные с очень низкой массой тела должны получать заместительную терапию инсулином. Также, выбор сахараснижающей терапии зависит от первичного заболевания ПЖ, лежащего в основе развития диабета.Дана стаття є оглядом сучасної літератури, що висвітлює питання термінології, класифікації, поширеності, особливостей патогенезу, клінічних проявів, діагностики та лікування діабету, який виник на тлі захворювання екзокринної частини ПЗ. Встановлено, що поширеність ЦД 3с типу набагато вище, ніж реєстрована захворюваність, що пов'язано з труднощами діагностики та відсутністю спеціальних критеріїв постановки цього діагнозу. Найбільш частою причиною виникнення ЦД 3с типу є ХП. Основним дефектом в розвитку панкреатогенного діабету є недостатня секреція інсуліну поряд з розвитком печінкової резистентності до нього, а також недостатня постпрандіальна глюкозозалежна стимуляція секреції інсуліну через зниження продукції інкретіна. Периферична чутливість до інсуліну зазвичай компенсаторно підвищена, що може спричинити тяжкі випадки гіпоглікемії, особливо на тлі інсулінотерапії, і обумовлює лабильний перебіг такого типу діабету. Однак, може спостерігатися і периферична ІР. Клінічні прояви також обумовлені супутньою ЗНПЗ, і характеризуються наявністю мальабсорбції і мальнутріціі, підвищеним ризиком розвитку остеопорозу і переломів кісток. В даний час відсутні чіткі рекомендації ведення пацієнтів з ЦД 3с типу, а основним завданням ставиться досягнення рівня HbA1c <7% для мінімізації ризику розвитку ускладнень, як і при ЦД 1 і 2 типів. Легка ступінь гіперглікемії може бути скоригована прийомом пероральних цукрознижувальних препаратів, важко хворі і хворі з дуже низькою масою тіла повинні отримувати замісну терапію інсуліном. Також, вибір цукрознижуючої терапії залежить від первинного захворювання ПЗ, що лежить в основі розвитку діабету.This article is a review of current literature covering issues of terminology, classification, prevalence, pathogenesis, clinical manifestations, diagnosis and treatment of diabetes associated with diseases of the exocrine pancreas. It has been established that the prevalence of type 3c diabetes is much higher than the recorded incidence, which is associated with the difficulties of diagnosis and the absence of specific criteria for making this diagnosis. The most common cause of diabetes type 3c is chronic pancreatitis. The main defect is insufficient insulin secretion along with the development of hepatic resistance to it, as well as insufficient postprandial glucose-dependent stimulation of insulin secretion due to a decrease in incretin production. Usually there is compensatory increase in peripheral insulin sensitivity, which can lead to severe cases of hypoglycemia, especially on the background of insulin therapy, and causes a «brittle» course of this type of diabetes. However, peripheral insulin resistance may also occur. Clinical manifestations are associated with exocrine insufficiency of pancreas, and are characterized by the presence of malabsorption and malnutrition, an increased risk of osteoporosis and bone fractures. Currently, there are no guidelines for management of type 3c diabetes, and the main goal is to achieve HbA1c <7% to minimize the risk of complications, as in type 1 and 2 diabetes. Mild hyperglycemia can be adjusted by taking oral glucose-lowering drugs, severe patients and patients with very low body weight should receive insulin replacement therapy. Also, the choice of glucose-lowering therapy depends on the primary disease of the pancreas that caused diabetes.